Ален Д. Волкер Авторський Блог (PC): Хранителі. Глава 65

Наступного дня Ален прокинувся рано, проте не настільки, як Адрі, яка вже бігала по будинку.

- Що за метушня? – позіхаючи й потягуючись, запитав Ален.

- Збирайся, соня, похорон скоро почнеться, а ти ще навіть не був в ордені, й не знаєш усіх нюансів.

- Нюансів? – здивувався Ален.

- Промова, церемонія в храмі, супровід в останню дорогу... – Ален дивився на неї квадратними очима, не розуміючи про що йдеться.

- Вдягайся, там тобі все пояснять, – посміхаючись, мовила вона. – Ми з Рін приготували тобі все, – і вона показала на чорний костюм на спинці одного з крісел. – Сподіваюсь, з розміром вгадали. А зараз покину тебе. В мене, як члена Вищої Знаті, також є обов’язки, за дверима чекають твої помічники, вони проведуть тебе в орден і пояснять, що й до чого.

Поцілувавши Алена, вона швидко попрямувала до дверей. Алена не покидало відчуття, що він прокинувся в паралельній реальності. На похоронах він розраховував спокійно попрощатись, але аж ніяк не виголошувати промови й бути в центрі загальної уваги, що скоріше за все трапиться, як тільки помітять його плащ.

- Ти останній хто бачив Діану живою, та й думаю, їй би було приємно, – мовила Рін.

- Я не знаю, що говорити в таких ситуаціях, – спантеличено мовив Ален.

- Говори те, що відчуваєш. Згадай промову в Бастіані.

- Ти порівняла...

- Рін права, говори від серця, – підтримав її Серафіель.

- Два – проти одного. Так що швидко збирайся, – підсумувала Рін.

- Поняття демократії в моїй голові відсутнє, – пожартував Ален.

Ален, наскільки це було можливо швидко, з його ще не до кінця загоєними ранами, вдягнув костюм і зав’язав краватку. Взувши туфлі й накинувши плащ, він попрямував до дверей.

- Хоч би помічники виявились гарними дівчатами, – відкриваючи двері, подумки мовив Ален.

- От би тобі зараз дати гарного стусана, – сердито мовила Рін.

За дверима стояла тендітна дівчина, одягнена в білий діловий костюм. На вигляд їй було не більше, ніж Алену. В руках тримала невеликий записник.

- Командире Ален, мене призначили вашою помічницею. Я постараюсь максимально швидко ввести вас в курс справ. Знайомство зі столицею пропоную розпочати з даної резиденції.

- Адрі казала, що вас тут багато? – розгублено мовив Ален.

- Інших я відправила в орден, допомагати капітану Марко.

- Як хоч до вас звертатись?

- Не до «вас», а до «тебе», командир не повинен звертатись до своїх підлеглих на «ви», навіть, якщо вони старші на тисячу років.

- Добре… до тебе?

- Моє ім’я Кайлі. А тепер, якщо ми закінчили знайомство, прошу за мною.

- З нею не засумуєш, – зіронізував Ален подумки. Рін нічого не відповіла, лише почувся легкий сміх.

Минувши вестибюль, вони вийшли назовні. Краса, що відкрилась перед ними, була воістину неперевершеною. Кайлі розпочала екскурсію.

- Це, звичайно, потрібно робити за інших обставин, і не так швидко, та капітан Марко дав чітко зрозуміти, що справа невідкладна. Отож, почнімо. Вся резиденція має форму букви П. Основу становить житловий комплекс, який ви вже встигли оглянути. Не буду втомлювати цифрами, для опису використаю лише загальні деталі. Житловий кпомалекс поділяється на західну і східну вежу, а також куполоподібний дах в центрі. Як ви напевно помітили – все комплекс збудований з мармуру. Від цього й такий сліпучо-білий колір. Житловий комплекс, з іншими частинами резиденції, з’єднують дві галереї. Всередині вони здаються простими коридорами, але ззовні все виглядає трохи по-іншому. Відкритий тип галерей ви можете побачити на фасаді західних і східних крил командного центру. Створення подібних галерей на фасаді, як на мене, є дуже вдалим рішенням, адже хранителі мають змогу відпочити на свіжому повітрі, не долаючи при цьому десятки коридорів. Внутрішній двір, –вказала Кайлі на простір між західним і східним крилом. – Складається з партеру з фонтанами. Основний фонтан розміщується в центрі, з іншими він з’єднується за допомогою зелених доріжок з найрізноманітнішими видами квітів. В результаті виходить чудова композиція. Важливі зустрічі іноді проходять у внутрішньому дворі. Гостей настільки заворожує його краса, що вони не хочуть заходити всередину.

Виходом з резиденції служить колонада – це два ряди колон, об’єднаних горизонтальним перекриттям. Про інше я розповім потім, а зараз слід вирушати в орден. Не переживайте, попри величезний обсяг інформації, ви швидко все запам’ятаєте. На цій стороні людина здатна використовувати куди більше можливостей свого розуму. – Однак це не дуже потішило Алена, мозок якого закипав від такого потоку інформації. – Ледь не забула про один з найголовніших «аксесуарів» кожної резиденції, – і вона вказала на знамена з зображеннням блакитного дракона і цифри сім, що розміщувалися на стінах резиденції. – Вони головний атрибут кожного легіону.

- Резиденції інших легіонів також в Ієрихоні? – звернувся Ален до Кайлі.

- Головні так, але є ще окремі командні центри, в яких за необхідності базується той, чи інший легіон. Ми їх називаємо перехідними резиденціями. Сім головних розміщуються навколо цитаделі ордену.

Минувши колонаду, вони опинились в місті. Перші будинки розміщувались трохи далі від резиденції. Скоріше за все, це було зумовлене заходами безпеки.

- Як ви вже здогадались, дана відстань призначена виключно заради безпеки. Ніхто не зможе вільно розгулювати поблизу й бачити, що робиться всередині. Резиденція, як-не-як, військовий об’єкт. Тепер, щодо самого міста. Воно розділене на сектори. Вразі нападу ворога, мирні жителі знають куди їм прямувати. Також, члени цих секторів формують народний фронт, який забезпечує порядок при відході мирних жителів, і в разі необхідності – допомагає захисникам на мурах. Сама оборона міста складається з трьох рівнів. Вірніше з трьох стін. Ми зараз на третьому. Звідси можна спостерігати лише за третьою стіною, дві інші видно тільки з веж ордену.

- Вони настільки далеко? – здивувався Ален.

- Саме місто простягається на десятки кілометрів.

- Не слабо. Щоб його захистити потрібен цілий легіон, – захопливо мовив Ален.

- Не обов’язково. На стінах будинків є спеціальні захисні руни, плюс місто захищають сильні техніки, які можуть за секунду спопелити тисячі ворогів. За всю історію Ієрихон жодного разу не захопили. Навіть під час Великої Війни все, на що спромоглись демони, це взяти його в облогу.

- А хіба тоді люди володіли якоюсь силою?

- Ви праві, але не забувайте, що на нашому боці були ангели, силу яких ні з чим не порівняти, вам чи про це не знати. Зараз погляньте праворуч, – Ален повернув голову й застиг з несподіванки. – Це головний штаб Темного Ордену або, як ми його звикли називати – цитадель. Сім веж символізують сім легіонів, а куполоподібна будівля в центрі – це резиденція головнокомандувача, вона символ, що об’єднує всі легіони. Мур, навколо цитаделі, можна назвати четвертим рівнем, але всі звикли до загальних трьох, та й орден підтримує схожу позицію. Як і в резиденціях легіонів, в ордені зібрані усі архітектурні стилі людської цивілізації, проте переважає все ж новітній, а вірніше той, що зараз на Землі. Його можна спостерігати на прикладі п’ятиповерхових будівель. Спочатку вони не дуже вітались, та згодом прижились. Орден старається створити максимально комфортні умови для усіх народів і цивілізацій, незалежно від епохи. Щоб було швидше, можете перемістити нас на дах однієї з веж?

- А проблем не буде? – завагався Ален.

- Ваш плащ послужить пропуском, його енергію одразу розпізнають.

- Добре, – все ще вагаючись, мовив Ален.

Взявши Кайлі за плече, він перемістив їх. На секунду Ален відчув, як його й справді хтось, чи щось вивчало.

- Продовжимо, – мовила Кайлі по прибутті. На даху вони були тільки вдвох. – Зазвичай тут людно, але враховуючи сьогоднішню подію, орден вирішив тимчасово обмежити доступ, проте для нас зробили виключення, – вперше посміхнулась Кайлі. Видно їй подобалось відчувати особливе ставлення. – Попереду резиденція першого легіону, справа – третього, позаду – четвертий, зліва, за нашим – другий, за третім – резиденція п’ятого, й нарешті за четвертим – шостого.

Звідси було чудово видно величезні комплекси, крім знамен, вони нічим особливим не відрізнялись одне від одного. Свого роду рівність у всьому й жодної вищості, чи особливих привілеїв, для того чи іншого легіону.

Тепер Ален побачив всю могутність столиці, зрозумів всю глибину порядку, що тут панував. Усі жили одним життя, однією ідеєю. Вони були рівні між собою. Вільні вибирати власну дорогу, не продиктовану соціальним становищем чи політикою. Хоч і була ложка дьогтю, в бочці меду, у вигляді королів і сенаторів, проте була і сила, здатна швидко поставити їх на місце. Все-таки тут відчувався спокій, про який так мріють на Землі. За це варто боротись.

- А що за будівлі, за другою стіною? – вказав Ален пальцем на височезні будівлі у формі еліпса, навколо яких розміщувалися менші, прямокутні. Вони чимось нагадували колізей в Гімері.

- Рада, що запитали. Це академії ордену. Через велику кількість охочих довелося побудувати подібні комплекси. Будівля в центрі – це тренувальний полігон, де новобранці випробовують техніки, без шкоди для оточуючих і міста. Сильні бар’єри, досвідчені викладачі, що постійно стежать за дотриманням правил безпеки й зупиняють будь-яку небезпеку ще в зародку. З одного боку ми граємо з вогнем, але з іншого, в цьому й вся суть, новобранці відчувають відповідальність і обов’язок захистити. Без подібного каталізатора не запустити реакцію під назвою хранитель

- Тільки чотири?

- Інші розосереджені по королівствах. Основне завдання цих чотирьох – підготувати майбутніх офіцерів. Однак, крім хранителів, в них навчаються й прості люди. Тут поняття науки, мистецтва, історії… трохи інше, та й врешті-решт ті, що приходять на цю сторону, нічого про неї не знають. Вони відвідують спеціальні лекції, де їм пояснюють що й до чого. Хто бажає глибше вивчити питання, звертається до керівництва академії з відповідним проханням.

- Я так зрозумів, що розміщення на чотирьох кінцях міста не є випадковим?

- Враховуючи їхні особливості, занадто велика близькість послабить бар’єри. Офіцери, звичайно, не командири, проте й вони володіють значною силою, яку, на початку, слабо контролюють. – Над Ієрихоном рознісся гул дзвонів. – Церемонії скоро розпочнуться, – немов прочиташи його думки, мовила Кайлі.

- Так і знали, що знайдемо вас тут, – почувся знайомий голос позаду. Це були Бріар і Марко. Кайлі поспішила віддати честь, як це робили хранителі.

- Думаю, йому пора трохи відпочити, – посміхнувся Бріар.

Кайлі одразу зрозуміла натяк й поспішила покинути їх. Обмінявшись потисками рук Ален, Бріар і Марко перейшло до неофіційної частини, так сказати.

- Що за церемонії? – першим заговорив Ален

- Після всього, що сталося, орден вирішив провести три церемонії. Перша відбудеться в храмі Архистратига Михаїла, друга в храмі св. Духа і третя в Троїцькому соборі, – відповів Марко. – На кожній мають бути присутні командири.

- Я думав відбудеться тільки похорон Діани, – розгубився Ален.

- Орден вирішив, що правильним буде, коли жертв всього ланцюжка подій поховають разоом, – мовив Марко.

- Тепер я остаточно заплутався, – розгубився Ален.

- На першій церемонії відбудеться прощання з Діаною, оскільки вона з Вищої Знаті, то на ній будуть присутні два командири і представники Знаті. На другій віддадуть шану тим, хто загинув в рейдах, і попрощаються з тими, хто пожертвував своїм життям під час повернення в Едем. І нарешті на третій попрощаються з хранителями, що загинули на семи колах, і в долині, під час бою з п’ятим. Як ти вже напевно здогадався, через бажання зустрітись з Натаніелем, ти візьмеш участь спочатку в першій. Одразу після церемонії відбудеться нарада командирів, – пояснив Марко.

- З чого такий поспіх?

- А тобі не розповіли? – здивувався Бріар.

- Про що? – запитав Ален.

- Видно не хотіли турбувати, ти тільки недавно прийшов до тями, – зітхнув Марко.

- Може поясните? – в сердитому тоні мовив Ален. Йому не подобалось ця дитяча турботливість.

- Ти напевно, чув від Натаніеля, про одну з цілей, що переслідували демони, збираючи енергію на семи колах? – звернувся до нього Бріар.

- Троянський кін? – згадав слова Натаніель Ален.

- Саме так, – ствердно кивнув Бріар. – Перед знищенням Діта їм вдалося втілити план в життя.

- Тобто демони зараз розгулюють Едемом?

- Можна й так сказати, не знаю як їм вдалося все провернути, але загроза більш ніж реальна. Та це ще не все, за непідтвердженими даними нам стало відомо, що разом з одержимим відправили також двох стражів, – повідомив Бріар.

- Мінотавр і Цербер? – висловив здогадку Ален.

- В десятку, – виголосив Бріар.

- От чому я не зустрів їх там… – задумався Ален, згадуючи битви зі стражами.

- А тепер може розповіси, що там відбулось, і як ти вбив стількох демонів? – запитально поглянув на нього Бріар.

- Про сам бій нічого не скажу, оскільки нічого не пам’ятаю, а от причину сили можу назвати.

- Це Рін, але…

Ален перебив Бріара.

- Це була не Рін, – Бріар і Марко спантеличено переглянулись. – Причиною став дисбаланс, який наступив в результаті того, що Серафіель залишився на цій стороні. Я не думав, що доведеться активно використовувати іншу свою сторону, тому й пішов на ризик. Однак ситуація склалася таким чином, що іншого виходу не було. Останні битви дозволили перехиляти терези на той, чи інший бік, але не настільки, як це було потрібно. В результаті стався дисбаланс і взяття темною енергією повного контролю над моїм тілом.

- І як тобі вдалося компенсувати його і повернути контроль? – збуджено мовив Бріар.

- За допомогою Едему. Світло доповнило темряву.

- Тобто над тобою взяло гору джерело Проклятої Землі? – мовив Бріар, чим заставив Алена посміхнутись.

- Демони не мають доступу до джерела, вони, як прості хранителі, але аж ніяк не командири. Доступ до Гелактіону має тільки імператор, ну і я.

- Гелактіону?! – вигукнув Бріар.

- Головний вимір з якого все почалося, в тому числі й Едем з Землею. – Останні слова були ще ти шоком, для цих двох. – Ви правильно почули, є три основні виміри.

- Наскільки ж великою мала бути вивільнена в Діті сила? – перелякано мовив Бріар.

- Не знаю, саме для цього й хочу поговорити з Натаніелем. Він бачив куди більше, ніж вам розповів. Однак, це не єдині новини, я знаю хто стоїть за демонами, – запала секундна мовчанка. – Думаю, ви маєте право знати. Ця особо вам добре відома і звуть її Бакарі, – Марко закашляв з несподіванки.

- Ти, напевно, жартуєш? Він пожертвував собою, щоб запечатати вершника, – Марко все ще не вірив почутому.

- Вершника ніхто не запечатував, він сам пішов, забравши перстень. Весь той шлях, що він подолав, був задля того, щоб повернути своє. Половина зібраної на семи колах енергії пішла на те, щоб визволити Бакарі з виміру вершників, де він відбував покарання. Він з’явився перед Адрі напередодні мого приходу на цю сторону. Саме завдяки його знанням демони змогли провернути стільки всього.

- Події набирають все цікавіших поворотів, – потираючи бороду, мовив Бріар. – Не очікував я такого... Не заздрю я дівчині, коли орден дізнається про все. Подібна новина дестабілізує ситуацію по всьому Едему.

- Це ще не все, один з чинних командирів, також замішаний в цьому. Проте мені не вдалося з’ясувати хто, – поспішив уточнити Ален.

- От цього вже точно не слід говорити на нараді! – ледь не вигукнув Бріар. Новина була ще тою.

- Знаю… – відвівши голову вбік і задумливо поглянувши на місто, мовив Ален. – Довго закривати очі також не вдасться.

- І що пропонуєш? – запитав Бріар.

- Для початку – поговорю з Натаніелем, а далі слід запастись терпіння і просто очікувати. Демони очікуватимуть завершення інкубаційного періоду, та й втрата двох замів не пройшла безслідно, а це час для нас. Хоча й без цього проблем вистачає, – зітхнув Ален. – Як орден відреагує на минулі події, – звернувся Ален до Марко з Бріаром.

- Це ви й обговорите на нараді, тут вже не стільки політичний, як військовий конфлікт назріває, – відповів Бріар.

- Війна? – припустив Ален.

- До цього йде, проте бракує вагомих доказів, щоб пред’явити демонам. Останні поховані під руїнами Діта. Наразі легіони приведені в повну бойову готовність, – мовив Бріар.

- Тому орден й поспішає з офіційною церемонією, і твоїм навчанням. При семи чинних командирах перевага знову буде на нашій стороні, – доповнив Бріара Марко.

- Проте зі зрадником, та ще й в такому ранзі, всі зусилля будуть марними. Знати би їхні наміри... – задумливо мовив Ален.

- Давайте про живих подумаємо потім, зараз слід віддати шану тим, хто вже покинув цей світ, – звернувся Марко до Бріара з Аленом. – Спустимося вниз, Кайлі розповість решту деталей.

Ален хвально кивнув, і вони попрямували вниз. Сам вежа складалась з десяти поверхів, з’єднаних довгими коридорами. На кожному поверсі розміщувалися певні структурні підрозділи. Від розвідки, до людей, що займались реєстрацією і розміщенням новоприбулих. На третьому поверсі вони зустріли Кайлі, що активно віддавала накази підлеглим.

- Залишаємо його на тебе, – посміхаючись мовив Бріар, і вони з Марко попрямували у своїх справах.

- Якщо ви закінчили, давайте вирушати до резиденції п’ятого легіону, – звернулась вона до Алена.

- Це ще навіщо? – здивувався Ален.

- Ви, разом з командиром п’ятого легіону Рікеєм, і командиром третього легіону Драгоном, будете зустрічати представників тіньового, що прибудуть з тілом командира другого елітного підрозділу Валькірії.

- З цього місця детальніше, – зацікавився Ален.

- Вирушаймо, а по дорозі я все розповім. Інформація по тіньовому строго засекречена, але як ви вже помітили, у вас особливі привілеї. Щодо структури, то тіньовий поділяється на три окремі гілки. Перша – Девкаліон, складається з власників найсильнішої волі, елітних хранителів на пенсії, а також хранителів, переведених особливим наказом головнокомандувача. Девкаліон – ударна група. Основне їхнє завдання – це знешкодження цілей з мінімальним ризиком викриття. Валькірія займається розвідкою, вони здатні проникати в найбільш захищені споруди, чи території. Їм часто доручають супроводжувати важливих гостей. Сквад – диверсійне формування, що займається знищенням ключових об’єктів, а також підривом інфраструктури ворога. Його бійці здатні вражати цілі з величезних відстаней, що значно зменшує бойові втрати. Кожна гілка, у свою чергу, має окремі відгалуження у вигляді десяти елітних підрозділів. Командири цих підрозділів стоять на рівні з капітанами семи легіонів. А глави Девкаліону, Валькірії й Скваду по силі прирівнюються до командирів.

- Я думав Діана з Девкаліону, – здивувався Ален.

- Їхні місії строго засекречені, й навіть на грані провалу вони не видадуть нічого ворогу.

- А хто тоді за рангом Натаніель?

- Командир Девкаліону, визнаний геній. Про його майстерність ходять легенди, – захоплено виголосив Кайлі.

«Не дивно, що він тоді врятував усіх…» – подумки мовив Ален.

- Ми на місці, – повідомила Кайлі.

Резиденція п’ятого нічим не відрізнялась від сьомого, не знаючи, можна було помилково переплутати їх. Єдиною особливістю були знамена з зображенням моря і цифрою п’ять. Охорона, перед входом, спочатку не зрозуміла хто перед ними, та коли ситуація прояснилась, вони одразу поспішили доповісти. Алену і Кайлі не довелося заходити всередину. Командири третього і п’ятого самі перемістились до них.

- Вибачте за поспіх, та делегація тіньового скоро прибуде, не хочеться заставляти їх чекати, – мовив високий, кремезної статури чоловік, років сорока.

Проти такої людини Ален виглядав, як комаха. Дивлячись на нього, Алену згадались спогади Адрі. Хоча й минуло чимало часу, проте чоловік особливо не змінився. Це був не хто інший, як командир третього легіону – Драгон. Все такий же владний, але водночас сповнений життєвої мудрості погляд. Вольовий характер, поєднаний з неприхованою добротою. Якщо порівнювати Каріну, Натаніеля й Адрі, то напевно тільки Адрі, в повній мірі, успадкувала його характер.

Поряд з ним стояв командир п’ятого. Він не поступався в розмірах своєму супутнику, а в дечому можливо й перевершував його. Ходяча гора м’язів. Його довга чорна борода сягала грудей. Під лівим оком чималий шрам. Хоча, якщо добре придивитись, то шрам можна було помітити й на грудях. Видно він не дуже любив всі ці офіційні костюми, тому, на відміну від інших, не носив краватки й розстібав верхні ґудзики сорочки, щоб відчувати себе вільніше. З вигляду це була вельми сувора особистість, проте, коли він починав говорити грізний образ безслідно зникав, а перед співрозмовниками поставала добродушна й весела особистість.

- Вічно ти поспішаєш, – буркнув під ніс командир п’ятого. – Міг би спочатку хоч з майбутнім зятем привітатись, – і він засміявся.

- Люблю твоє почуття гумору, та зараз справді потрібно поспішити, – мовив Драгон.

- Бачите, дорогий Ален, з ким вам доведеться мати справу, – пожартував п’ятий.

- Дай хлопцю спокій, він ще не звик до твоїх жартів.

Кайлі хіхікнула, бачачи червоне обличчя Алена, та потім швидко взяла себе в руки.

- У вас все готово? – звернувся до неї Драгон.

- Так, ми з капітаном Марко, завершили останні приготування, – доповіла дівчина.

Ален поглянув на них запитально, мовляв, я чогось не знаю.

- Бачу, вони не все вам розповіли? – беручи на себе роль гіда, мовив Рікей.

- Не хотіли зіпсувати сюрприз... – виправдалась Кайлі, скоса поглянувши на Алена.

- Значить слід мовчати? – посміхнувся Рікей.

- Я тобі давно про це говорив, – по-своєму тепло мовив Драгон.