Сформувавши
за спиною шість чорних крил, Ален хотів полетіти вперед і попередити Адрі з
Ліа, та на перешкоді стала оповита вогнем величезна чорна рука, яка розрізала
навколишню темряву, направляючись в його сторону. Вслід за рукою з’явилась і
голова монстра, інакше його не назвати. Два закручених роги, метрів з чотири,
може й більше завдовжки. З очей і рота виходило полум’я. Здавалось, що
всередині крім нього, більше нічого не було. Решту тіла поки що закривала чорна
завіса, з якої він зі всіх сил намагався вибратись. Істота видала щось схоже на
голосний крик, від якого кров холонула в жилах.
- Бріарей,
один з гігантів, – повідомила Рін.
- То
це з ним зустрілась Ліа, в кінці третього кола. Не дивно, що люди не змогли їм
нічого протиставити. При вигляді одного – мурашки по тілу.
Світло, від полум’я Бріарея, освітило
все навкруги, тепер Ален зміг побачити переляканий погляд Адрі, яка завмерла на
місці, бачачи картину біля нього. Між ними утворилась чимала відстань, тому на
швидке її подолання Ален не міг розраховувати, та й гігант навряд би відпустить
його так просто, тому він обрав найоптимальніший варіант – став махати руками,
показуючи Адрі, щоб вони продовжували шлях. Та, видно, й без цього вже
усвідомила, що він прийме саме таке рішення, тому розвернулась і попрямувала
вперед, не в силі щось змінити. Однак Бріарей не був обділений інтелектом, тому
швидко прикинув, що, й до чого, і сформувавши в руці вогню кулю, кинув її в напрямку
Адрі.
- Тільки
цього бракувало, – сердито мовив Ален.
Меч, в руці Алена, загорівся чорним
полум’ям, яке за секунду, у вигляді стіни, перегородило дорогу вогню Бріарея.
Той не очікував подібного, тому роздратовано закричав.
- Раджу
відступити й почекати з боями до третього кола, а то, якщо втратиш опору під
ногами, то… – недоговорила Рін, Ален і так зрозумів, що вона мала на увазі.
- Добре.
Одного не розумію, як він потрапив сюди?
- Потім
над цим подумаємо, а зараз постарайся відправити його якомога далі.
- Сказати
легше, ніж зробити. Переміщатись я не можу, вірніше – невідомо куди воно мене
приведе. Руни… Не варіант. Темний ефір… запас сил в нього чималий, та й не
думаю, що він захоче довго протистояти йому, тому вибере відступ. Значить
вирішено, – подумки перебирав варіанти Ален.
Ален змінив меч на лук – огорнений
темним полум’ям. Тятива забриніла й три стріли, по черзі, стали проходити три
грані. Роздався вибух і темний ефір огорнув Бріарея. Той закричав від болю.
Помахами рук Бріарей намагався загасити полум’я, але особливого результату це
не принесло, і він закричав ще голосніше.
- Щоб
тебе, а він витривалий. Вистрелити би з прориву, але боюсь зачепити Адрі з Ліа.
- Не
трать даремно сил, а включи голову, – сердито мовила сердито. – Якщо підсилити
його полум’я, то й ефір зробить свою справу швидше.
- А це
ідея. Тільки щось мені підказує, що здалеку цей задум не подіє.
- А ти
хотів: все і на блюдечку, – зіронізувала Рін. – Ніхто не говорив, що буде
просто.
- Вмієш
підбадьорити.
- Стараюсь.
Повернувши меч, Ален став швидко
наближатись до Бріарея, який все ще намагався погасити чорне полум’я. Помітивши
його, Бріарей перестав бездумно махати
руками й тепер завдавав прицільних ударів. Для захисту Ален використовував
тільки меч, станься щось з крилами й він би надовго поринув в темну безодню.
Кожне зіткнення з мечем помітно послаблювало гіганта, від чого він ставав ще
лютішим.
Маневруючи між черговими атаками рук,
Алену вдалося його поранити. Тонкий струмінь чорної рідини повільно потік в
безодню. Та за такий маневр, йому довелося дорого заплатити. Від чергового
удару, Ален не встиг ухилитись і гострі кігті зачепили плече, яке було захищене
найменше. В них, по всій видимості, була отрута, або якась паралізуюча
речовина, бо майже одразу, Ален перестав відчувати ліву руку.
- То у
тебе ще є козир в рукаві! – виголосив Ален.
- Будь
серйознішим, в мене ледь серце не зупинилось!
- Та
куди вже серйозніше, ця гора м’язів і близько мене не підпускає! – саркастично
мовив Ален. – Мене... – Алену раптом спала на думку чергова ідея. – Зараз
побачимо наскільки ти розумний.
Відійшовши на безпечну відстань, Ален
зосередився. Навколо Бріарея почали з’являтись тіні, що візуально, нічим не
відрізнялись від Алена. Замкнувши коло, вони розчинились, утворивши свого роду
туман, який огорнув Бріарея. Роздався гучний рик, а потім запанувала гробова
тиша. Споглядаючи збоку можна було подумати, що це був передсмертний крик.
- І
коли ти встиг цьому навчитись? – здивувалась Рін.
- А я
й не вчився, просто захотів перевірити одну здогадку, а вийшло це...
- Хочеш
сказати, що це спонтанна дія? – здивувалась Рін.
- Я
здивований не менше тебе. Хотів заплутати його тінями, та в процесі згадались Мотолу, й розум підсвідомо повторив
побачене раніше. Що тепер? Схоже, він в глибокій від ключці.
- Так
чи інакше, але справу зроблено, – підсумувала Рін.
- А з
ефіром що, з такими темпами він скоро його вб’є? Як-не-як, але він страж, якщо
його змусили підкорятись…
- Знаю,
але коли він отямиться, то напевно піде слідом за нами.
- Не
виключено, – погодився Ален.
- Накладемо
стимувальні руни. Це дасть нам потрібний час.
- Кажи
що робити.
*****************
Закінчивши з Бріареєм перед Аленом
постало питання, як наздогнати Адрі й Ліа. Просто летіти вперед було
нераціонально й позбавлено усякого сенсу, але й стоячи на місці – нічого не
вирішити. Рішення прийшло, коли Рін запропонувала використати Волю Творця, як
під час пошуків дороги до другого кола. Хоча тут і не було землі, проте дане
середовище не було позбавлене приналежності до природних стихій, зокрема –
повітря. Тому зосередившись, і поєднавши Волю Творця з природною енергією
повітря, Ален став розшукувати зачіпки, які б допомогли знайти дорогу.
- Відчуваю
себе сліпцем, що хоче побачити те, чого не може, – іронічно мовив Ален.
- Згодна,
навіть Воля Творця безсила. Таке враження, що навкруги одна пустота.
- Якщо
я їх не бачу, то можливо, вони пройшли?
- Не
знаю, я вже ні чому невпевнена, – зітхнула Рін.
- Якщо
людина сходить з дороги, то як повернути її на правильний шлях? – раптом
запитав Ален.
- Орієнтири,
підказки, пряме втручання… варіантів багато.
- А
може, все набагато простіше, часто шукаючи складності, ми не помічаємо, як все
просто.
Алену сяйнула одна думка і він вирішив
перевірити її. Крила за спиною зникли й він почав падати, хоча це й падінням не
назвати, він перебував немов в невагомості.
- Мудре
рішення. Тільки визнавши свої помилки можна стати на істинний шлях, – почувся
голос поблизу. – Самі здогадались, чи підказала ваша чарівна напарниця?
- Іноді
корисно аналізувати отриману інформацію. Хоча, на семи колах все зводиться до
простої, але давно забутої істини, – відповів Ален.
- І
якої, якщо не секрет? – урочисто запитав Мінос.
- На
кожну дію є своя протидія, на кожен правило – своє виключення, а на кожен гріх
– чесноти.
- Вас
недаремно призначили командиром, – похвалив його Мінос.
- Одного
не розумію, чому Бріарею дозволили так втрутитись в друге коло, мали ж
спрацювати правила?
- А
вони й спрацювали, – неоднозначно посміхнувся його співрозмовник.
- Тепер
зрозуміло. Наша зустріч не була випадковою.
- Все
в цьому світі підпорядковується певним правилам чи вищому задуму. Я недаремно охороняю друге коло, люди
недаремно проходять сім кіл, ви – невипадково тут. Я говорю тільки те, що ви й
так вже знаєте або здогадувались.
- То
може розвієте мої здогадки й розкажете, що насправді тут відбувається, і хто за
цим всім стоїть?
- Рано,
ще надто рано, – задумливо мовив Мінос. – «Не спішіть осягнути всю мудрість
всесвіту за один день».
- Десь
я вже це чув. Може, хоч допоможете вибратись звідси?
- Це
без проблем.
Біля Алена з’явилась доріжка з кам’яних
сходинок. Знову сформувавши за спиною шість крил, Ален полетів до неї.
- Дуже
дякую, – приземлившись на них, мовив Ален.
- Це я
вам вдячний, сподіваюсь – незабаром відновиться природний плин цього світу і я
зможу, як і раніше насолоджуватись розмовами з тими, хто подорожує цим світом.
Ви не підозрюєте скільки цікавого можна дізнатись з простої розмови.
Недалеко від Алена спалахнув ледь
помітний вогник. Цей вогник освітив постать Міноса, що все віддалялась.
*****************
Той відрізок, що залишився, Ален
пройшов без пригод. Хоча, все ще не міг звикнути до темряви, що панувала
навкруги. Нарешті показалось світло й він вийшов назовні. Яскраве світло
засліпило, заставивши прикрити рукою очі. Та не встиг він це зробити, як відчув
на шиї міцні обійми й запах духмяного волосся Адрі. Декілька сльозин,
скотившись з її обличчя, впали йому на шию, швидко привівши до до тями.
- Все
добре, не варто так переживати, – заспокоював він її.
- Дурень,
– не відпускала його Адрі. – Я через тебе плаксою стану, – а потім вже
спокійніше додала. – Що там трапилось?
- Нічого
особливого; провів знайомство з місцевими жителями.
- То
ти бачив його? – заговорила збуджено Ліа, яка разом з чоловіками, що погодились
з ними йти, і тим демоном, стояла осторонь.
- Не
тільки бачив, а ще й вступив в дуже тісний контакт, – його погляд мимоволі впав
на ліву руку.
- Сподіваюсь
– це не те про що я подумала? – занепокоєно поглянула на нього Адрі.
- Невеликий
гостинець від Бріарея, – пожартував Ален. – Скоріше за все, якась паралізуюча
речовина, пощастило, що зачепив тільки руку.
- Дай
погляну я, звичайно, не хранитель, але в медицині дещо тямлю, – мовила Ліа.
- Потім,
зараз мені хочеться поставити декілька питань нашому шпигуну, – звернувся Ален
до демона, що мовчки спостерігав.
Усі переглянулись.
- Ви,
мабуть, щось переплутали? – мовив один з чоловіків. – Адріс з нами, ще з
першого кола. Він і від гігантів ледве вирвався.
- А
що, вельмишановний Адріс, скаже? – звернувся до того Ален.
- Я
взагалі не розумію з чого ви взяли, що я шпигун. Навіщо мені своїх продавати?
- Це з
якої сторони подивитись. Для когось свої, а для когось – засіб для
відловлювання батарейок.
- Не
розумію про що ви? – продовжував той стояти на своєму.
- У
вашому плані є маленький прокол. І полягає він у тому, що я володію Волею
Творця, й можу бачити життєву енергію кожного. А ваша аж надто цікава.
- Маячня
якась. Цього в природі не може бути, – заперечив Адріс.
- Перевіримо?
– і Ален приставив до горла Адріса меч. Інші чоловіки хотіли було зупинити
його, та реакція Адріса заставила їх зупинитись. Той закричав й почав відступати,
стараючись опинитись якомога далі від вістря меча.
- Ти
впевнений в цьому? Я думала ти хотів зловити рибу по більше? – мовила Рін.
- Останні
події переконали в протилежному. Невідомо як, і кому, він повідомляє, а ми на
третьому колі, де крім двох гігантів є ще й Цербер, а зустріти їх трьох, з
паралізованою рукою, мені не дуже хочеться. Ну що, надумав? – звернувся Ален до
Адріса, який перелякано скривився й старався уникнути меча Рін, який Ален
продовжував тримати біля його горла.
- Забери
від мене цей проклятий меч! – закричав Адріс.
- З
чого раптом так захвилювався, якщо ти проста людина?
- Я-я-я…
– почав затинатись демон.
- А
тепер давай запитаю знову, й цього разу хочу отримати чітку відповідь. Інакше
знаєш, що буде.
- Я
нічого не знаю, я всього лише збираю інформацію, і по можливості заманюю людей
в пастку, – перелякано мовив той.
- Ах
ти ж мерзото! – накинувся на демона один з чоловіків, та Ален мечем зупинив
його. – Це через тебе загинуло стільки людей! – не вгавав той.
- І
хто ж керує всім цим театром? – запитав Ален.
- Мені
віддавали накази Мотолу. Хто командував ними, я не знаю, – ледь не ридаючи,
мовив демон.
- Цікава
ієрархія. Ти точно все розповів?
- Так.
Хоча, постривай, одного разу я чув розмову, що все цепов’язано з планом
очищення Едему й Землі. Типу, дехто з ордену, й вищі демони об’єдналися,
створивши групу, ціль якої очищення вимірів.
- Тільки
цього нам не вистачало. Але тепер дещо проясняється, –задумливо мовив Ален. –
Однак, з іншої сторони, не дуже хочеться мати справу з фанатиками, які заради
своєї справедливості знищують стільки людей, таким нічого не докажеш, – вже
подумки додав він. – Кому ти доповідаєш, і як їх знайти? – вже вголос звернувся
він до демона.
- Вони
самі мене знаходять.
- Тут
неможливі переміщення, чи хочеш сказати, що вони якимось чином обходять
правила?
Ліа й чоловіків переглянулись.
- Їхні
переміщення координують жреці.
- Значить
– масштаби цього явища куди більші, чим я думав. Дякую за інформацію, це все,
що я хотів почути, – і Ален встромив меча в груди демону. Той не вимовив і
слова, мабуть, подумки вже знав, що на нього чекало, тому стійко прийняв свою
долю. – А тепер ви? – звернувся він до чоловіків. – Ми так і не познайомились.
Може назвете свої звання, і легіон в якому служите, чи ви з тіньового?
Ті переглянулись, цими словами він
влучив в десятку.
- Що
нас видало? – мовив один з чоловіків.
- На
другому колі було достатньо часу для роздумів, та й підозріло, що зі стількох
людей вдалося вижити тільки вам. Знання таємних ходів, наша зустріч, перед
другим колом… Я вже перестав вірити в збіги. Тільки одного не розумію, ви знали про цього? – Ален показав рукою на
мертве тіло демона. – Чи до цього часу перебували в невіданні? І чому орден не
послав більше людей, якщо знав про ситуацію тут?
- Давайте
з самого початку. Мене звати Рікард – це, – він вказав рукою на іншого
чоловіка, – Беренгар. Ми молодші офіцери другого легіону. Щодо цього, – кивнув
він на демона, – то були здогадки, що він зі збирачів, проте доказів на підтвердження цієї теорії, ми не
знайшли, тому й вирішили діяти на живця. А тепер, щодо самої ситуації, що тут
склалася. Ви питали чому орден не надіслав більше людей? Відповідь до болю
проста – це все почалося тільки декілька тижнів тому, точніше не скажу, бо самі
розумієте, як тут з цим. Спочатку надходили поодинокі повідомлення, про
порушення правил з боку стражів кіл, але попри це, людям все ж вдавалося
проходити. Далі, все набрало куди тривожніших рис, доходили чутки, про чималі
скупчення демонів на останніх етапах. Вони, буцімто, діяли куди жорсткіше
стражів, а після подій в Бастіані, ніхто більше не виходив з тієї сторони.
Орден послав невеликий загін з десяти осіб, в основному бійці Девкаліону, ті
зібрали чимало інформації, але так і не встигли її передати.
- В
такому разі – звідки ви стільки знаєте? – здивувався Ален.
- Я, і
ще п’ятеро хранителів, з мого легіону, склали другу групу, яку під прикриттям
наглядачів послали дізнатись, що трапилось з першою. Та все, що ми знайшли – це
декілька листків зі щоденника, в який вони записували все побачене тут. В них
було небагато інформації, хтось ретельно замів сліди, якби вдалось відшукати
весь щоденник, то можливо, ми б отримали куди більше даних, – відповів Рікард.
- Або
дійти до сьомого кола і побачити все на власні очі, – задумливо мовив Ален.
- Без
наших ангелів – це місія нездійсненна, – іронічно мовив Рікард.
- А
чому ви повернулись, чому не попрямували до запасного виходу?
- Хотіли,
але Мінос повідомив, що ті, хто це все затіяли, якимось чином запечатали його.
- Виходить:
в будь-якому випадку у нас тільки одна дорога, – підсумував Ален.
- Або
ж робити як ті, що ще не попались: ховатись, де тільки можливо, й чекати на
порятунок ззовні, – стиснув плечима Рікард.
- Не
люблю ховатись. «Найкраща оборона – це напад», – виголосив Ален.
- А
правда те, що говорив Мінос, про командира? – ненав’язливо запитав Рікард.
- Так,
– ствердно кивнув Ален.
- Виходить
ви прибули, щоб... – його одразу ж перебив Ален.
- Не
зовсім, я прибув сюди в ролі простого наглядача, але по мірі розвитку подій
починаю розуміти, що все далеко не так.
- Ставка
на орієнтуванні по прибуттю, – скупо посміхнувся Рікард.
- Виберемось
– запитаю, а зараз давайте думати над подальшими діями, а то за ним напевно
прийдуть, а я не в найкращому стані для боїв. Ледь не забув, а що ще за
Девкаліон?
- Тіньовий
поділяється на три підрозділи: Девкаліон, Сквад і Валькірія. В кожного свої
особливості й специфіка завдань, – пояснила Адрі. – Якщо бійці Девкаліону
програли, то нам протистоять непрості вороги.
- Все
це чудово, але давайте, все ж знайдемо хоч якесь прикриття від цього палючого
сонця, та й нагадую вам, панове хранителі, що це третє коло: голод, спрага,
спека, втома… тут в порядку речей, – сердито мовила Ліа.
- Обжерливість
значить, – про себе мовив Ален, а потім вголос додав. – Ти права, ви вже були
тут, тому краще орієнтуєтесь, можливо підкажете потрібне місце?
Ліа, Рікард і Беренгар переглянулись.
- Є
одне… але поблизу нього любить патрулювати Цербер, – мовив Беренгар. – Проте
там можна втамувати спрагу, й за великого везіння – голод.
- Ведіть. Іншого вибору в нас немає, – мовив Ален.