Кіра повернулась через півтори години.
Її супроводжувала дівчина років двадцяти трьох з вигляду. Елегантна зачіска,
дороге намисто на шиї, що підкреслювало коротке чорне плаття. В руках сумочка
від престижного бренду. Якби не дана ситуація, то її сміливо можна було
переплутати з золотою молоддю. Після останніх новин Ален вирішив трохи
відпочити на дивані й не помітив, як заснув. Коли дівчата зайшли, він солодко
спав.
- Може
не будемо його будити, він все-таки стільки пережив, – пошепки мовила Майя.
- Потім
сама будеш вислуховувати його нарікання, – буркнула під ніс Кіра.
- Я
вже не сплю, – заговорив Ален втомленим голосом. – Не впевнений, щодо інших.
- Ти
розповів їм? – звернулась до нього Кіра.
- Ще
декілька таких новин і Дейчі доведеться змінювати зачіску, – зіваючи, Ален
повільно підвівся і сів. – Щодо Габріелли, то з неї поки що достатньо
прикликання, а кадети… – Ален на секунду замовк. – Кадети будуть присутні на
розмові, по їхній реакції побачимо, що робити далі. А зраз, може…
- Так,
звичайно, зовсім з голови вилетіло, – заметушилась Кіра. – Ален, знайомся –
Майя, поки що капітан на пенсії, Майя – Ален, чинний командир сьомого й власник
Вищої Волі.
- Рада
знайомству, – не приховуючи свого хвилювання, мовила Майя.
- Взаємно,
– взаємно, кивнув Ален.
- Поговоримо
про все зараз, чи почекаємо до ранку? – звернулась Кіра до Алена, щоб розвіяти
невелике напруження.
- Почекаємо,
гадаю, за цей час нічого серйозного не станеться. Всі заслужили невеликий
відпочинок. Ця інформація перевірена? – звернувся Ален до Майї.
- В
цьому можете не сумніватись, я потратила чимало часу, щоб зібрати всю картину в
єдине ціле.
- Це
справді командир?
- Ситуація
складніша, ніж здавалось спочатку…
- Орден
нічого не знає?
- Ні
орден, ні Марко з Бріаром, ми боялись витоку, тому й попросили про цю зустріч.
Хоча, я не думала, що на неї прибудете саме ви.
- Одне
прохання – залиш офіційні звертання, – тепло мовив Ален.
- Добре,
– посміхнулась Майя. – Кіра розповіла про все…
- Це
потім, зараз основане завдання – це зрадник, – перебив її Ален.
- Ален,
а може все-таки... – хотіла запропонувати Кіра, та той зупинив її на пів слові.
- Не
бачу сенсу поспішати; Судний день нікуди не дінеться, – Ален не приховував
сарказму.
- Я
думала, ти вже ніколи не скажеш подібного, – схилила голову Кіра.
- Ну,
вибачте, що не стрибаю від радості! Був зайнятий плануванням Судного дня! –
роздратовано мовив Ален.
- Сподіваєшся
відгородитись...
- Це
вже вдалося на греблі… Тепер доводиться розгрібати всі ці вселенські задуми, бо
декому – замало папірців й влади… Потрібно вічно доказувати вищість над іншими.
Я можу стерти половину цієї планети, не моргнувши оком, але мені це непотрібно.
Питається: чому власнику Вищої Волі не хочеться нічого знищувати, а прості люди
– цим марять? Людині для життя потрібно не так багато, але вона постійно все
ускладнює. Ви сподіваєтесь на новий напрямок, перемогу над темними легіонами, а
я бачу лише смерть й безкінечні війни ні за що. Саме так, в цьому світі не
залишилось того, що можна цінувати. Свобода – змарнували, опустившись в гріх і
примарне возвеличення власного «я». Життя – і гроша не коштує, оскільки усі
бачать тільки переродження. За що тоді бореться людство? Зло, добро – пусті
слова, вже давно позбавлені сенсу. Люди не бачать, або просто не хочуть бачити
наслідки своїх діянь. А я маю прибирати за всіма, людина, яка нічим не краща за
інших – має вчинити справедливість. Це така ж маячня як: все поділяється на
чорне і біле. Тільки усі чомусь забули про інші кольори. Так що наступного
разу, як будете з захопленням думати про Вищу Волю – не забудьте загадати
Потоп, і додати думку, що відродження може не відбутись…
Кіра й Майя промовчали, не знаючи, що відповісти, вони прекрасно розуміли, що Алену зараз нелегко. Останній, не бажаючи остаточно втратити контроль над емоціями – перемістився на дах будинку.