- Що
це було? – ледь Ален зайшов в печеру, вигукнула Ліа.
- Не
знаю, про це слід запитати демонів, що до цього причетні, – стиснув плечима
Ален. – Мені самому ледь вдалося врятуватись. Але підозрюю, все це наслідок дій
тих, хто вирішив використати сім кіл не за призначенням.
- Дисбаланс?
– припустила Ліа.
- Типу
того. А вона здогадлива, – вже подумки мовив Ален, а потім вголос додав. – У
мене для вас гостинці, – і він скинув з плечей сумки.
- Що
це? – здивовано поглянула Ліа на несподіваний подарунок.
- Те,
що залишилось від наших гостей. Вони добре підготовлені до подорожей цією
землею.
Дівчата відкрили сумки й на превелику
свою радість виявили в них їжу. Хоч ніхто з них й не хотів визнавати фактор
чималого голоду, але він давив на них чимраз сильніше. Розділивши все на умовні
порції, щоб на довше вистачило, вони заходились ласувати несподіваним
подарунком, ввічливо запропонувавши перед тим Алену, але той категорично
заперечив, мовляв, вам воно потрібніше.
Незабаром повернулись Рікард і
Беренгар. В невеликій покритій латками сумці, вони принесли жовтогарячі
камінці. Крім кольору, вони нічим не відрізнялись від звичайних, та враження
швидко змінилось після того, як Рікард потер два з них. Спалахнуло яскраве
полум’я. Докинувши ще декілька каменів, вони сіли відпочивати. Останні події
залишили помітний слід на усіх. Та той ще ефект справила розповідь Ліа про
події, після їхнього відходу. Чоловіки засипали Алена запитаннями, але той лише
висловив здогадки, про причини того явища, і можлиивість повторення. Така
відповідь задовольнила їх. Решту часу говорили про буденні й відсторонені речі,
іноді, все ж повертаючись до теми семи кіл. Адрі, закутавшись в плащ, поклала
голову на плече Алену й мовчки слухала, лише зрідка долучаючись до діалогів, а
згодом і зовсім заснула. Стараючись не розбудити, Ален переніс її до спальника
й обережно поклавши – накрив плащем.
- Хотіла
б я мати такого хлопця, – посміхнулась Ліа.
Ален зніяковіло відвів погляд вбік.
- Всьому
свій час, – відповів Ален.
- Та
куди вже далі. Не перша сотня минула.
Усі засміялись.
*****************
Відпочивши й зібравши необхідні речі,
вони вирушили далі. До четвертого кола довелось йти недовго. Воно являло собою
безкраю рівнину. Як і на інших колах, тут панувала мертва тиша. Тільки вони
ступили на його землю, як Адрі й Ліа зблідли.
- Почалося,
– повідомив Рікард.
- Що з
ними? – занепокоївся Ален.
- Це
коло діє куди витонченіше, ніж інші, воно напряму заставляє заглянути в себе,
побачити те, що ви так жадаєте приховати, – почав пояснювати Рікард. – Читає
вас, як відкриту книгу, а потім втілює в життя найпотаємніші страхи. Жадібність
– це не тільки бажання наживи. Якщо, наприклад, ви приховуєте якусь таємницю, а
вона завдає шкоди інши, то це коло звалиться на вас тягарем, який ви можете не
витримати. Розповідали, що тут часто бувають представники земного органу
правопорядку, ви краще знаєте про що я говорю. – Ален схвально кивнув. – Так
от, один з них покривав вбивцю. Потрапивши сюди, він землю рив руками й видав
такий крик, що кров холонула в жилах, лиш би не чути голосів жертв, того вбивці.
Починаючи з четвертого – люди відчувають справжнє пекло. Ті, хто не в змозі
пройти чи повернутись через прохід біля Міноса, залишаються тут і виконують
покуту, в кожного вона різна, проте одне в них спільне – це біль, що вони
терплять. Розкаявшись і прийнявши те, що наробили, ви можете розірвати коло
болю, але повторюю, все залежить від самої людини. Сам бачив, як люди, охоплені
жадністю, вбивали тут за шматок їжі. Тепер розумієте, чому ніхто не помітив
гігантів. Навіть наявність наглядачів не допоможе в такій ситуації.
- І що
нам робити? Чекати поки Адрі й Ліа зіткнуться зі своїми страхами? – скептично
мовив Ален.
- Не
знаю, ми вперше на цьому колі, що знав, я розповів, інше доведеться дізнатись
самим, – стиснув плечима Рікард.
- Хто
страж цього кола? – запитав Ален.
- Плутос,
– відповів Рікард.
- Про
нього щось відомо?
- Кажуть
– це сліпий старець. Але як, і де його знайти, ніхто не знає.
- Схоже,
як раніше не вийде, – про себе мовив Ален. – Ми тут, як на долоні, тільки
стисни руку й закрий пастку. Хоча тепер починаю розуміти слова Бріара, – вже
подумки мовив Ален.
- Думаєш,
саме зараз розкриється те, що приховує Адрі?
- Не
виключено, все залежить від природи таємниці, якщо вона взагалі існує.
- Раз
ми тут, то давайте пошукаємо сховок або хоч якісь підказки, – заговорив вже
Беренгар.
- Підтримую,
інших ідей все одно немає, – мовив Рікард.
Адрі й Ліа за останній час не промовили
й слова, їхня свідомість була десь далеко, підсвідомо вони чули й сприймали
все, що відбувалось ззовні, однак відповісти не могли. Ален взяв Адрі на руку,
а Рікард Ліа, й так вони попрямували вперед, а вірніше туди – не знаю куди.
Природа на четвертому колі відрізнялась
від трьох попередніх м’якшим кліматом. Тут не було такої спеки, як на третьому
чи вітрів другого. Тепле сонце й легкий вітерець, що освіжав і надавав сил.
Небо вже прояснилось після проливних дощів і дисбалансу, хоча останній, ще
загрожував у будь-який момент повернутись.
Невідомо наскільки далеко вони зайшли,
проте візуально нічого не змінилось. Такий стан речей давив на психіку. Коли ти
не можеш чогось зрозуміти, а кожної секунди очікуєш нападу, але не знаєш
звідки. Постійна тривога заставляла серце працювати на межі й часто – це
спричиняло його зупинку. Не одна людина тут знайшла вічний спокій. А якщо
додати до усього цього ще й галюцинації, викликані власною підсвідомістю, то
потрібно було мати непростий емоційний контроль, щоб з усім справитись.
- Ален,
– раптом вигукнула Рін, від чого він ледь не підскочив. – Вибач, забула про
ваше становище. Я…
- Я
також про це подумав.
Ален використав Волю Творця й став
роздивлятись навкруги. Тут не було рослин чи тварин, тому особливої життєвої
енергії він не спостерігав, та одне явище все ж привернуло його увагу.
Приблизно за кілометр попереду, щось випромінювало світло. Це без сумніву була
життєва енергія, але вона якось дивно циркулювала. Могла зникнути, а за секунду
знову з’явитись. Немов зрозумівши, що Ален бачить її, вона почала наближатись
до них.
- Схоже
у нас гості, – звернувся Ален до інших.
Рікард і Беренгар здивовано поглянули на
нього.
- Ви
про кого? – не розуміючи мовив Рікард
- А ви
хіба не бачите? Близько кілометра попереду.
- Там
нікого немає. Може вам здалося? – збентежено заговорив Рікард.
- Можливо...
Значить тільки Воля може бачити це, – останнє вже мовив подумки.
Енергія все наближалась. Коли до неї
залишилось близько ста метрів, Ален раптом почув голос в голові, так, зазвичай,
він спілкувався з Рін і Серафіелем.
- Вітаю
на четвертому колі, командире Ален.
- Хто
чи що ви? І чому приховуєте свою присутність?
- Дивне
запитання, після побаченого тут. Хоча, вибачте, дійсно забув про манери. Мене
звати Плутос, я страж четвертого кола.
- Радий
знайомству. Та все ж… За Міносом і Хароном я не помічав такої безпечності.
- Так
і вони далеко від епіцентру, хоча за Міносом вже приходив Бріарей, – мовив
Плутос.
- Тепер
дещо прояснюється, – задумався Ален. – Але навіщо нападати на стражів?
- Вони
не напасти хотіли, а зібрати, – уточнив Плутос.
- Зібрати?
– здивувався Ален.
- Сила,
вся справа в силі, – загадково мовив той.
- Все
одно не розумію?
- Ми
стражі цього світу, ніщо тут не відбувається без нашого відома.
- Хочете
сказати, що їм потрібен ваш дозвіл? Але навіщо?
- Ви
мудрі не по роках, – похвалив його Плутос. – Як думаєте, що можна вдіяти з
зібраною тут енергією?
- Виходячи
з моїх скромних знань, думаю, не більше, ніж зібрати й просто утримувати тут.
Але ворота можуть відкрити гіганти, – раптова здогадка осінила розум Алена.
- Вірно.
Тільки не забувайте, що людей забирали з різних кіл.
- Щоб
вивести її – потрібен дозвіл стражів, мовляв, люди пройшли всі сім кіл, –
припустив Ален.
- І
знову в ціль! – вигукнув радісно Плутос.
- Але
навіщо такі складнощі?
- Розумієте,
дорогий Ален, є стиглі фрукти, а є напів. Звичайно, можна використати тих, хто
і так в їхній владі, але зробивши це вони отримають напівстиглий фрукт, інша
справа жителі Едему, й ті, хто пройшов сім кіл.
- Картина
набуває нових обрисів.
- Повірте,
в кінці вашої подорожі цими землями, ви відкриєте ще й не таке. Я допоміг вам
скласти тільки частину мозаїки, над іншою доведеться попрацювати
самотужки.
- Дякую
і на цьому.
- А
тепер може пригостите старого, а то в цих землях рідко вдається поласувати
гарною їжею.
- Звичайно,
чому ви одразу не сказали, – розгубився Ален.
На це Плутос нічого не відповів, та
Ален відчув, як той посміхнувся. Коли Плутос став видимим Рікард і Беренгар
скрикнули з несподіванки й вже хотіли напасти на нього, думаючи, що це демон,
проте Ален швидко зупинив їх, пояснивши хто перед ними.
*****************
Рікард і Беренгар розвели вогонь і
заходились розігрівати холодне м'ясо. Адрі й Ліа ставало дедалі гірше. Вони то
скрикували незрозумілі фрази, то знову впадали в забуття. Плутос пояснив, що
зараз вони борються зі своїми внутрішніми демонами й від того наскільки стійка
їхня воля залежить хто переможе. Під час чергового приходу до тями Адрі
вимовила ім'я. Ален здивовано поглянув на неї, не вірячи власним вухам.
- Думаєш
– це його вона тоді бачила? – мовила Рін.
- Можливо,
але всі говорили, що він помер.
- Взагалі-то,
всі так думали – офіційного підтвердження не було.
- Відповіді
породжують нові питання… – зітхнув Ален, а потім звернувся до Плутоса. – А
можна якось побачити те, що бачать зараз дівчата?
- Вірніше,
ви хотіли сказати – одна дівчина, – уточнив він. Ален посміхнувся. – Я можу
провести вас, але ви впевнені, що вам це потрібно?
- Мозаїка
ще не закінчена…
- Розумію.
Тільки попереджую: дорога не з простих, знайти в купі спогадів потрібні вам –
буде важко. Я, зазвичай, спостерігаю тільки за тими уривками, що мені потрібні,
та й самому це набагато простіше робити.
Рікард і Беренгар встигали тільки
переводити погляди від одного, до іншого, не розуміючи, про що йде мова. Ален
помітив це й коротко пояснив:
- Це
потрібно, щоб зрозуміти, хто за цим стоїть.
- А
яким боком до цього причетна Адрі? – здивувався Рікард.
- Вона
бачила одну особу, яка, можливо, причетна до цього, от я й хочу переконатись у
всьому на власні очі.
- Ми
можемо чимось допомогти?
- Охороняйте
периметр, і вразі небезпеки – рятуйте дівчат.
- А
ви?
- За
мене не переживайте, я дам собі раду. Тільки прошу – виконайте моє прохання.
Ті схвально кивнули, хоча було видно,
що таке рішення їм явно не до душі.
- Ви
готові? – звернувся Плутос до Алена.
- Так,
що потрібно робити?
- Сядьте
зручніше й візьміть мене за руку. Не дивуйтесь побаченому, й не намагайтесь
щось змінити. Це всього лише образи давно минулого часу. А тепер почнімо.
Спочатку Ален нічого не відчував, а
потім немов провалився в безодню, як і при першій зустрічі з Рін, проте цього
разу, коли розплющив очі – побачив вже не сонячну галявину, а величезне місто.
Воно простягалось на десятки, а може й сотні кілометрів. Він стояв на одній з
вулиць. Йому назустріч йшла дівчинка років десяти. Чоловік, що її вів, все
розповідав історії, через які вона голосно сміялась. Ален спочатку не надав їм
особливої уваги, але помітивши чорний плащ і цифру три на ньому, одразу
зрозумів, хто перед ним. Маленька дівчинка – це не хто інша, як Адрі, а чоловік
– її батько, командир третього легіону Драгон.
- Щось
ми надто далеко зайшли, – подумки мовив Ален, на що одразу отримав відповідь.
- Я
говорив, що це не так просто, наберіться терпіння. Зараз я трохи пришвидшу
події.
Тепер вони опинились в величезній
аудиторії, на лавках сиділи молоді хлопці й дівчата і уважно слухали чоловіка
внизу, конспектуючи кожне його слово. Алену здалося, що він зараз у своєму
університеті слухає лекцію. Він стояв в центрі аудиторії, роззирнувшись –
побачив вже знайоме обличчя Адрі. Вона ретельно слухала, стараючись не
випустити жодного слова.
- А ти
була ще тим зубрилом, – засміявся він подумки.
Раптом викладач замовк, а до аудиторії,
в супроводі старого дідуся, зайшов молодий хлопець. Років йому було не більше,
чим Алену. Коротке чорне, трохи скуйовджене волосся, середнього зросту,
атлетична статура, одягнений у білу форму хранителів. Він зніяковіло стояв,
стараючись не звертати уваги на сотні поглядів, направлених на нього. Старий
представив хлопця.
- Знайомтесь
– це новий командир сьомого легіону – Бакарі! – мовив він.
По аудиторії прокотився шепіт. Видно
новина справила ще те враження. Дідусь попрощався зі всіма і вийшов, а хлопець
так і залишився стояти на місці. Викладач не розгубився і швидко запросив його
вибрати вільне місце. Таке виявилось біля Адрі. Та ввічливо посунулась і він
сів біля неї. Їхнє знайомство було коротким і полягало в привітанні й простому
обміні іменами. Далі, вона знову повернула голову й стала уважно слухати
викладача.
- Так
от він який – Бакарі, – виголосив подумки Ален.
Наступним спогадом виявились практичні
заняття по тренуванні покрову ангела. В Бакарі він одразу вдався і він став
безтурботно спостерігати за іншими, яким це давалося куди важче. Адрі була
серед числа останніх. Під час цього тренування їхні погляди вперше зустрілись.
Адрі, сердита на те, що в неї нічого не виходить, швидко відвела його, проте
було видно, що Бакарі їй сподобався, хоч й відкрито вона цього не показувала.
Бакарі ненав’язливо підійшов й пояснив в чому її помилка. Здавалось, що зараз
вибухне ураган, але вона стримано й привітно подякувала за допомогу.
Наступні спогади показали, що вони
стали спілкуватись тісніше. Часто прогулювались алеями міста. Ходили на
однакові завдання і врешті-решт не витримали й признались одне одному у своїх
почуттях. Сталось це саме під час навчань польотів на грифонах. «Схоже, саме
про цей випадок тоді загадувала Адрі, стараючись дорікнути Сільверу й Зейну.
Цікаво, що тоді такого сталося, що вони так почервоніли?» – тільки й встиг
подумати Ален, як події перенеслись туди.
*****************
Тренувальний
табір знаходився за містом і являв собою величезні загони, де утримували
грифонів. Вони мали повну свободу переміщення по землі, проте злетіти їм
заважали товсті ланцюги, що були натягнуті над загонами й кріпилися до
металевих стовпів. Під час навчань їх виводили з загонів на спеціальну
площадку, де були тільки бічні загородження, а небо відкрите для безперешкодного
зльоту. Для безпеки весь процес контролювали хранителі, розставлені по
периметру, й безпосередньо викладачі, які навчали. Як Ален зрозумів для тих,
хто тільки знайомився з польотами, обирали молодих грифонів. Вони були
спокійнішими й краще піддавались навчанню. На перших заняттях відбувалося знайомство з майбутнім партнером. Далі
– перші польоти з інструкторами, де хранителі вже звикали до висоти й азам
поведінки під час польоту. Коли викладачі й інструктори впевнювались в знаннях
і навичках своїх учнів, тих допускали до поодиноких польотів.
А тепер повернемось до Бакарі й Адрі, що в
супроводі Сільвера й Зейна прийшли на тренування. Був теплий сонячний день,
вони привітались зі старшим, з вигляду чоловіком, розписались в журналі,
мабуть, це була обов’язкова процедура, щоб відстежувати тих, хто нехтував
тренуваннями. Далі пройшли на площадку й стали очікувати, коли
приведуть їхніх грифонів. Вони вже були досвідченими хранителями, тому Ален
очікував не на молодих грифонів, і не помилився. Хоч вони й не виглядами надто
старими, проте й не були тими, з ким тренувались ті, хто тільки починали
знайомство з грифонами.
Як
виявилось – першим привели грифона Адрі.
- Корі. Я скучила за тобою.
Та
голосно скрикнула і нахилила голову, щоб Адрі її погладила. Попри те, що Корі
була вже приручена і мала свою вершницю, хранителі все ж дотримувались заходів
безпеки й скинули ланцюг, на якому її привели, тільки тоді, коли Адрі сіла на
неї й взяла в руки вуздечка. Корі зрадівши, що нарешті вільна, замахала крилами й піднялась в повітря. Адрі помахала
на прощання і вигукнала друзям, щоб вони швидше її наздоганяли. Незабаром
привели й інших грифонів. Бакарі, Сільвер і Зейн швидко наздогнали її. Трохи незвично було
спостерігати за молодими Сільвером і Зейном. Вони були тут ще не такі серйозні
й зі спогадів Адрі – чудили не слабо.
Наздогнавши Адрі, вони стали
випробовувати різні маневри. Бакарі, переживаючи за Адрі, ні на секунду не
відводив від неї погляду. Та лише безтурботно посміхалась і часто жартувала.
Трохи втомившись, вони вирішили відпочити. В Алена перехопило дух від вибраного
ними місця. Це був водоспад метрів з триста заввишки й близько двох кілометрів
завширшки. Навколо нього розкинулись заворожуючі зелені пейзажі. На галявинах
мирно поскубували траву олені, бізони, сарни й ще з десяток інших видів. Їх
нітрохи не здивувала поява людей на грифонах. Птахи виводили прекрасні мелодії,
які полонили слух.
Прив’язавши грифонів, друзі попрямували
на берег. Через відсутність порогів течія тут бали спокійна. Хочеш – купайся, а
хочеш – досліджуй дно. Ловля риби, як і полювання, вирубка лісу, і їм подібні
заняття, суворо каралися. Від падіння з такої висоти води – внизу утворився
міст з веселки. Кращого місця для закоханих годі було придумати.
Сільвер і Зейн, мабуть, здогадалися,
чим зумовлений вибір такого місця, придумавши не вельми правдоподібне
виправдання, швидко залишили їх наодинці.
- Так
про що ти хотів поговорити? – почала перша Адрі.
Бакарі почервонів, все не наважуючись
признатись.
- Розумієш…
Я… Пам’ятаєш нашу першу зустріч? – стараючись перебороти нерішучість, мовив
він.
- Таке
не забудеш, – засміялась Адрі. – Ти тоді був такий переляканий, мені навіть
здалося, що ще секунду й ти б знепритомнів, – і вона знову засміялась.
- Я,
тоді, також так думав, та потім сів біля тебе... – він відвів погляд в сторону.
– Тоді я отримав нову мету у своєму житті.
Адрі вже не посміхалась, а зосереджено
слухала взявши Бакарі за руку.
- Я
старалась не помічати цього, але з кожним днем невидима сила все більше тягнула
до тебе...
Тепер вже Бакарі не відводив погляду, а
дивився їй прямо в очі. Здавалось, час зупинився для них. Їхні уста злились у
пристрасному поцілунку.
- Я
люблю тебе, – тихо прошепотів він.
- І я
тебе, – так само тихо прошепотіла вона.
Ален відчув, як почуття Адрі змішуються
з його, проте він не знав, що саме відчував в той момент: гнів, досаду, чи
просто якусь відстороненість. З одного боку вона зараз з ним, але з іншого…
будь Бакарі зараз живий, якби все склалось?
- Командире
Ален, я говорив вам, що це лише спогади, не варто брати їх близько до серця, –
немов відчувши хвилювання Алена, постарався заспокоїти того Плутос.
- Знаю,
– холодно мовив Ален. – Продовижмо.
Події в спогадах набрали цікавого
обороту. До Адрі й Бакарі прибігли захекані Сільвер і Зейн.
- Що
трапилось? – мовила занепокоєна Адрі.
- Мій
грифон... Він зник, – перевівши подих, вимовив Зейн.
- Як
зник?! – скрикнув Бакарі. – Ми ж надійно їх прив’язали.
- Не
знаю, Келос любить захопитись якоюсь дрібницею, можливо, йому вдалось
вивільнитись і зараз він…
- Весь
у свого хазяїна, – зіронізував Сільвер.
- На
що натякаєш? – сердито буркнув Зейн.
- Ні
на що, просто говорю, що він такий же ботанік, як і ти. Побачивши непримітну
дрібницю – готовий годинами її вивчати.
- Не
всім же палками махати, – огризнувся Зейн.
- Заспокойтесь,
– мовив Бакарі. – Потрібно знайти його швидше, ніж він добереться до найближчого поселення. Наші
грифони, хоч і треновані, але невідомо як поведуться люди. Одна необдумана дія
може мати непередбачувані наслідки, – не гаючи часу, Бакарі приклав руку до землі
й зосередився. Ален згадав, як робив це першого разу.
- Що
там? – не витримав Зейн.
- Він
далі по течії, – відповів Бакарі.
Вони швидко знайшли грифона, та
побачивши чим він зайнятий – зайшлися нестримним сміхом. Той сидів на березі й
спостерігав за рибами. Побачивши їх, він кумедно повернув голову в їхню
сторону, немов запитував: що трапилось, кого шукаєте? Зейн почервонів, як
помідор. Грифон випростався і тепер почервонів Сільвер. Виявилося, Келос
звільнився за допомогою меча, який він забув біля дерева, до якого був
прив’язаний грифон Зейна. Бакарі й Адрі витирали заплакані від сміху очі. Зейн
і Сільвер не знали куди очі подіти від сорому.
- Тепер
розумію їхню реакцію тоді... – про себе мовив Ален.
*****************
Далі спогади почали приймати вже не
такий безтурботний характер. Бакарі офіційно прийняв командування над сьомим, і
відтоді повністю занурився в справи. Часто пропадав на таємних операціях. Адрі
також не сиділа без діла, але її завдання, в основному, не виходили за межі
Едему. Вони часто зустрічались, але з кожним днем всередині Бакарі щось змінювалося. Він став замкнутим,
більшість часу приділяв роботі й вивчанню нових технік. Він став одержимий
якоюсь ідеєю. Адрі старалась не звертати уваги, списуючи це на втому й важку
ношу, яка звалилась на нього, та робити це ставало дедалі важче.
Під час чергової їхньої прогулянки,
Бакарі був сам не свій, весь час говорив про якусь вищу силу й очищення.
- Ти
останнім часом сам не свій, – мовила Адрі тихо.
- Дурниці,
все як і завжди, просто втомився, – байдуже мовив Бакарі.
- Над
чим працюєш? – перевела Адрі тему інше.
- Та
так, зацікавила одна легенда ельфів… – стараючись уникнути прямої відповіді,
відповів він.
- Я
вивчала культуру ельфів, можливо зможу допомогти, – не здавалась Адрі.
- Нічого
особливого, – знову постарався він викрутитись, проте Адрі насупилась, і
показала ображений вигляд, мовляв, не хочеш – не розказуй, не дуже то й
потрібно. Під вагою таких аргументів Бакарі здався. – Добре, добре, здаюсь, я
все розповім, – посміхнувся він. – Справа в обдарованих.
- А що
з ними? – здивувалась Адрі.
- Нічого,
просто в цій легенді йдеться про те, що вони здатні поєднувати світло й
темряву, – збуджено мовив Бакарі, схоже, він був радий нарешті з кимось
поговорити на цю тему.
- Ага,
а також, що один з них, в майбутньому стане вісником Судного дня.
- Не
вісником, а тим, хто наставить людство на іншу дорогу, – виправив її Бакарі.
- Через
Судний день, – скептично мовила Адрі.
- Судний
день не вигадка, а незаперечний факт, про який ми всі прекрасно знаємо. З
обдарованим чи без, але він відбудеться, тільки питання яким шляхом піде
людство.
- Недопустимо,
щоб одна людина вибирала за всіх! – обурилась Адрі.
- А
свобода вибору нам дуже допомогла? – зіронізував Бакарі. – Ріки крові заливали
й продовжують заливати Землю, зрештою, те ж повстання Аделайсу. Їх ніхто не
заставляв впускати темні легіони в Едем. Чи хочеш сказати, що вони просто
помились?
- Непотрібно
судити всіх за мірками одних. Тільки одне королівство підняло повстання, – та
Бакарі її перебив.
- А
завтра інше. Це закладено в нас всередині. Така наша суть.
- Тоді
чому ми ще не зникли, чому цей день не наступає?
- Можливо,
ще не пора. Все в цьому світі має відведений час, і наш, схоже, ще не настав.
- А як
же покута, шанс виправитись?
- Смішно
чути подібне від Вищої Знаті.
- До
чого ти хилиш?! – вже не приховуючи свого гніву, мовила Адрі.
- Ні
до чого, просто ти не була на тій стороні, й уявлення не маєш, про що говориш.
- Ну,
вибач, що я така недосконала. Тільки, схоже – це ти втрачаєш відчуття
реальності. Неможливо обрати між злом і злом. Вибираючи менше – нічого не
змінити, а твої обдаровані саме таке зло. Думаєш, вони принесуть мир і спокій?
Аж ніяк. Попереду них будуть йти чотири вершники, які залишать тільки руїни й
гори трупів.
- А
ми, зараз, типу вирощуванням квітів займаємось? Ти порахуй скільки людей
потрапило сюди через війни, затіяні однією людиною, однією, Адрі! І за що?
Шматок землі, який за декілька років змінить десятки власників? Чи, згадаймо
війни в ім’я Творця. Пусті конфлікти на мовному ґрунті. Навіть тут, в Едемі, де
має панувати гармонія і порядок, ми все одно ладні перегризти одне одному
горлянки, лиш би отримати примарну владу. Ти говориш, що обдаровані – це зло.
Зло – це саме людство, ми вже забули для чого створені. Ми, як зараза, що
заражає все до чого торкнеться. Ти уявлення не маєш, які операції довіряють
тіньовому, й про що мовчать всі командири. Усім, все подобається, вища
справедливість, щоб вона провалилась разом з тими, хто в неї вірить, – сплюнув
він. – Ти говорила про покуту, то ж слухай. На останньому завданні нам доручили
провести зачистку демонів, що підібрались до стіни. Прибувши на місце, ми
виявили декілька сімей, що просто хотіли в тиші та спокої пройти сім кіл. І як
ти думаєш, хто вбив їх усіх? Чому ти відвертаєш погляд? Подивись в очі того, в
кого на руках стільки крові, що демони, в порівнянні з ним – ангели. Про таку
справедливість ти говориш? Запитай сестру про завдання Валькірії, якими вона
так любить хвалитись.
- Іноді
потрібно піти на непрості кроки, щоб захистити мільйони... – спробувала виправдати
почуте Адрі.
- Одне
життя – не варте уваги, в порівнянні з мільйонами, – на його вустах з’явилась
лукава посмішка. – Ти говориш про непрості кроки й захист мільйонів, проте не
думаєш про мільярди. Це ти не бачиш реальної картини. Ти хочеш врятувати тільки
потрібних, а на інших просто наплювати. Це не справедливість, а простий цинізм,
вкупі з егоїстичним баченням вищості над іншими. Одні заслуговують жити, інші –
ні. А чому? Бо так буде краще для інших.
- Думаєш,
твої обдаровані зможуть похитнути це бачення, переконати мільярди жити
по-іншому? Насильно любити не будеш.
- Їм
буде дана відповідна сила. Я сам знаю, що проста людина з одним мечем, нічого
не зробить.
- Ніхто
ще не бачив власників Вищої Волі. Все це не більше, ніж легенди для дітей, –
відрізала Адрі.
- Іноді легендам властиво збуватись...
*****************
Після тієї розмови їхні стосунки стали
ще напруженішими. Бакарі все шукав підтвердження тій легенді, не помічаючи
нічого навколо. Верхівка ордену, занепокоєна таким його станом, вирішила
тимчасово перекласти усі важливі обов’язки на капітанів, а йому дати час
відпочити й розібратись в собі. Та це тільки розв’язало руки Бакарі. Тепер він
не відволікався, а присвятив весь час своєму задуму… І врешті-решт добився
успіху.
Того ранку Адрі прокинулась рано. Якась
тривога не покадила її. Щось мало трапитись, щось дуже страшне… Ієрихон жив
звичним життям: люди займались своїми справами, хранителі виконували
повсякденні обов’язки, та ближче до обіду все кардинально змінилося. Почулися
удари дзвонів, такий звук, зазвичай повідомляв про атаку на місто. Зібравшись,
вона швидко побігла в орден дізнатись, що трапилось. Та зробити це виявилось не
так просто. Там панував незвичний хаос. Хранителі все бігали з доповідями,
перекрикуючи один одного. Серед всього хаосу їй все ж вдалося побачити батька,
який кудись поспішав. Через силу протиснувшись до нього, вона тільки й встигла
скрикнути: «Що відбувається?!» Той коротко відповів, що печать одного з
вершників знята, й усі війська зараз кинуті проти нього. Більше вона не встигла
дізнатись, оскільки він перемістився. Адрі була розгублена і спантеличена
водночас.
Взявши себе в руки, вона попрямувала в
казарми третього легіону. Там саме проходило відправлення солдатів на передову.
Вона вже хотіла було переміститись з однією з команд, однак один з хранителів
зупинив її. За формою і нашивках, Ален зрозумів, що це був капітан. Він
повідомив, що Драгон заборонив йому допускати її на поле бою. Адрі сердито
буркнула, але не стала сперечатись, а спокійно попрямувала в напрямку штабу.
Капітан, думаючи, що все добре, відвернувся, вислуховуючи чергову доповідь розвідки, а вона цим
скористалась, швидко зайнявши місце серед чергових хранителів, що
відправлялись. Коли він помітив її витівку, було вже пізно, й вона
перемістилась. Вилаявшись, він крикнув до одного з хранителів, щоб той доповів
Драгону.
Група, з якою прибула Адрі, одразу
попала в саме пекло битви. Хоча, по суті, то й битви жодної не було, вершник
просто їхав на чорному коні, тримаючи в руках терези. На місцях, де ступав його
кінь, всяка рослинність висихала і перетворювалась на прах. Хранителі
використовували найрізноманітніші техніки, щоб зупинити його, та все було
марно. Навколо вершника був невидний, який зводив нанівець усі атаки. З кожною
хвилиною цей бар’єр розширювався,
охоплюючи нову територію. Це було помітно з відстані влучень технік. Спочатку,
вони стикались безпосередньо з вершником, а потім радіус вибухів все
віддалявся. З його віддаленням ставалися зміни й на землі, вона помирала –
перетворюючись на чорну пустелю. Наступ хранителів посилився, та це не
допомагало, а навпаки – зіграло злий жарт. Бар’єр почав поглинати їхню силу й
за рахунок цього розширюватись в десятки разів швидше. Адрі й іншим хранителям,
був даний наказ відступати для перегрупування сил біля Нікеї.
*****************
Прибувши на місце, Адрі одразу
попрямувала в намет Бакарі, який командував даним округом. Той саме вивчав
карти, побачивши її наближення, він похапцем заховав щось в кишеню.
- Ти
чого тут, тебе ж мали залишити в штабі? – не то сердито, не то турботливо,
мовив він.
- Відсиджуватись,
коли інші гинуть? – відрізала та.
- Там
також вистачає важливої роботи, – заперечив Бакарі.
- Тут
з мене більше толку. Щось відомо, про те, хто прикликав вершника? – перевела
Адрі розмову на інше.
- За
даними розвідки – це справа рук імператора.
- Але
ти думаєш інакше? – вона добре знала Бакарі, тому без проблем вловила нотки
невпевненості, в його голосі.
- Поки
що це нічим не підкріплені здогадки.
- Поділишся?
- Перевірю,
тоді й розповім, а зараз, вибач, мушу розробляти стратегію бою.
Адрі нічого не відповіла, а мовчки
вийшла.
*****************
Пройшов тиждень з моменту появи
вершника, майже весь Едем був охоплений його бар’єром. Число жертв налічувало
десятки тисяч. Хранителі не встигали спалювати тіла.
На зібранні Вищої Ради було вирішено,
що настав час вступити в битву командирам, інакше весь Едем скоро паде.
Вирішальну битву вирішили провести в Кардіанській Долині. За всіма підрахункам,
саме через неї мав проходити вершник, прямуючи в столицю – Ієрихон.
Ален не очікував побачити битву, адже
все це пов’язано зі спогадами Адрі, яка аж ніяк не могла брати участь в ній,
проте на великий подив, спогади почали розвиватись саме в такому напрямку.
Дізнавшись про рішення ради, вона одразу вирішила, за будь-яку ціну, потрапити
в долину. Та поступово запал стихав, і вона почала тверезо оцінювати ситуацію.
А ситуація була наступною: навіть в семи командирів було мало шансів, проти
одного з вершників, а її присутність погіршила б і без того складне становище.
Тому Адрі вирішила знайти свій вихід з даної ситуації. І полягав він в
запечатування вершника. Проте, як це зробити, вона ще не знала.
Залишались лічені години до початку.
Вона переглянула десятки книг, поговорила з найвідомішими людьми, що
спеціалізувались на печатях, проте, так нічого не знайшла.
Переглядаючи чергову книгу Адрі раптом
втратила свідомість. Ален вже хотів було кинутись їй на допомогу, проте Плутос
зупинив його нагадавши, що вони лише спостерігачі.
Коли
Адрі прокинулась, то виглядала по-іншому. Немов побувала в іншому місці,
й повернувшись – переосмислювала побачене. Розгубленість швидко пройшла і вона
попрямувала до виходу з бібліотеки. Ален відчув, як всередині неї щось
змінилося.
Минувши черговий коридор, вона
направилась в штаб, де саме проходила нарада командирів. Перед дверима зали
було два хранителі рангу молодший офіцер. Тільки Адрі наблизилась, як вони
одразу схрестили мечі перед дверима, тонко натякаючи, що далі прохід закритий.
- Пропустіть,
у мене важлива інформація для головнокомандувача.
- У
нас наказ – не пропускати нікого, – сухо відповіли ті.
- Добре,
потім самі поясните головнокомандувачу втрату, можливо, єдиного способу
зупинити Голод.
Хранителі переглянулись, було видно, як
вони вагались. Адрі скористалась цією миттю і силою відкрила двері. Здивовані
погляди присутніх повернулись в напрямку дверей.
- Адрі,
що ти витворяєш? – почувся сердитий голос Драгона.
- Ми
намагались її зупинити! – винувато схиливши голови, мовили хранителі.
- Що ж
це за охорона, що не змогла справитись з однією дівчиною? – глузливо мовив
командир четвертого легіону.
- В
мене важлива інформація, – не звертаючи уваги на його насмішки, мовила Адрі,
звертаючись до Ноя, що сидів на чолі столу.
- А
дівчина з характером, – засміявся командир четвертого. – Вся в батька!
- Ну все,
годі, – спокійно мовив спокійно. – Ми тебе уважно слухаємо.
- Я
знаю, як зупинити Голод.
Присутні переглянулись.
- Сім
легіонів не змогли, весь Едем не знає, як це зробити, а тут на тобі... –
глузливо мовив четвертий.
- Можливо,
потрібно було краще шукати, а не мірятись силою, – в такій самій манері
відповіла Адрі. Інші командири посміхнулись.
- Адрі,
не забувай де знаходишся, – сердито мовив Драгон.
- Він
перший почав, – огризнулась вона.
- Адрі!
– підвищив тон Драгон.
- Ближче
до суті, – вже суворіше мовив Ной.
- Перемогти
вершника неможливо, принаймні, ми не знаємо як, а от запечатати цілком реально!
– мовила Адрі.
- Ніхто
з нині живущих не знає подібних печатей, – стримано відповів Ной.
- Взагалі-то,
кожен з нас знає про це.
- А з
цього місця детальніше, – зацікавився головнокомандувач.
- Ми –
це ходяча бібліотека знань, тільки потрібно знати, де шукати або в кого
запитати.
- Іскра?
– припустив Ной.
- Саме
так, – ствердно кивнула Адрі. – Шукаючи варіанти, як зупинити Голод, я
випадково зв’язалась зі своєю Іскрою, вірніше – це вона захотіла поговорити.
Вона розповіла про древню печать, яка може знову повернути вершника в місце,
звідки він прийшов.
- І що
для цього потрібно? – ледь стримував хвилювання Ной.
- Нічого
особливого: чотири командири стануть в круг і за допомогою природної енергії й
зв’язку з Едемом – сформують бар’єр, який стримає вершника, а я зроблю все
інше…
- Виключено!
– вигукнув Драгон.
- Батьку,
загинуло вже й так багато людей, – спробувала заспокоїти його Адрі.
- Має
бути інший вихід, – мовив Драгон.
- Поки
ми його знайдемо від Едему залишаться тільки руїни. Одне життя, в обмін на
мільярди, – і вона мимоволі поглянула на місце, де сидів Бакарі. Той мовчки
слухав, проте по блідому обличчю було помітно, що він сильно переживав.
- А що
скажуть інші, командире Бакарі, що ви думаєте? – звернувся до того Ной.
Бакарі мовчав, він знав, що від його
відповіді зараз залежало багато, й в першу чергу – доля Адрі. Між ними зараз
непрості стосунки, але він, як і раніше її любив, і наражати на небезпеку аж
ніяк не хотів.
- Під
«все інше», ти мала на увазі пожертвувати собою? – Усі здивовано поглянули на
нього. – Те, що ти хочеш використати, називається печать п’яти елементів.
- Командире
Бакарі, може поясните? – сердито мовив Ной.
- Я
також проводив дослідження, тільки не знав чи це спрацює, тому й вирішив не
повідомляти, а перевірити на практиці, – спокійно відповів Бакарі.
- У
кожного свої секрети, а нам розбиратись з наслідками. Може, ще хтось, щось
знає, тільки чекає слушної нагоди, коли загине ще декілька тисяч людей?! – вже
не приховував свого роздратування командир шостого. – Звідки взагалі взялася ця
печать? І чому п’ять елементів? Стихій чотири?
- П’ятий
елемент – це Іскра життя, – пояснив Бакарі. – Основу рунної магії становить
використання чотирьох природних стихій, і п’ятої – Іскри життя, як сили, що
здатної керувати природною енергією. Це спрощена версія нашого зв’язку з
Едемом. Тільки залучивши настільки могутні джерела сили, можна запечатати
вершника.
- Якщо
я вас правильно зрозумів, то виходить – потрібно, щоб хтось приніс у жертву
власне життя? – запитально поглянув на Бакарі шостий.
- Можна
й так сказати. Для плану Адрі потрібні ті, хто має зв'язок з головними
вимірами, вони, як вже було сказано раніше, створять бар’єр, а вона пожертвує своїм життям, щоб накласти
печать.
- Має бути
інший вихід, – не вгавав Драгон.
- І
він є, – холодно відповів Бакарі. – Я сам накладу печать.
На секунду запанувала гробова тиша, яку
порушила Адрі.
- Життя
простого хранителя не таке цінне, як командира легіону, в разі успіху – сьомий
втратить командира, порушиться баланс сили, а це може спровокувати Прокляті
Землі на нову війну.
- Якщо
дотримуватись твого плану, то в небезпеці будуть усі сім, – холодно мовив
Бакарі.
Впродовж розмови Бакарі так і не
наважився поглянути на Адрі. Не обдарував її докірливим поглядом, не сказав:
дурненька, куди ти лізеш, ігри давно закінчились. Натомість, він був
непохитний, як скеля. Вона це бачила, і через це її проймала чимраз сильніша
злість. Врешті, вона вирішила вдатись до останнього аргументу.
- Командир
Бакарі правий – це поставить під загрозу усіх командирів, але він про дещо
забув, – поспішила уточнити Адрі.
- І що
ж це? – не приховуючи свого здивування, мовив Ной.
- Тут
потрібна непросто Іскра життя, а Воля Творця. Сподіваюсь нікому непотрібно
пояснювати, що тільки Вища Знать володіє нею. Тільки за допомогою подібного
зв’язку, все вийде, інакше, ми марно пожертвуємо чиїмось життям.
- Потрібна
ще й сила, щоб утримувати печать, – немов передражнюючи її, мовив Бакарі. –
Якщо вершник знову вирветься, то потрібно буде починати все з початку, а це
чергові жертви. Тому пропоную свою кандидатуру. Не забувайте хто мій
ангел-хранитель. З його допомогою, я накладу печать, а зв'язок з Едемом
допоможе утримувати її скільки потрібно.
- Я
почув вас обох і пропоную зробити наступне. Командири: від першого – по
четвертий, створять бар’єр, п’ятий і шостий – будуть страхувати, щоб в разі
необхідності, була змога контратакувати, командир же Бакарі й молодший офіцер
Адріана, займуться безпосередньо вершником. Знаючи ваші стосунки… я дам вам право
самим вибрати, як поступити в даній ситуації. На цьому все, прошу
приготуватись, через дві години вирушаємо, – виголосив своє рішення Ной, після
чого підвівся зі свого місця, слідом за ними це зробили й інші командири.
Нарешті їхні погляди зустрілись. Бакарі блідий, як смерть, здавалось, тільки
силою волі, він зараз заставляв себе йти й не втратити свідомість.
- Що з
тобою? – тихо запитала вона, коли в кімнаті крім її батька, і Бакарі, не
залишилось нікого.
- Вона
ще й питає?! Ти чим думала, викидаючи такий фокус?! – вигукнув Бакарі
роздратовано.
- Фокус?!
Обов’язок кожного хранителя віддати життя заради Едему і його жителів! – в
такій же манері відповіла вона.
- А
обов’язок командирів зробити усе, щоб цих жертв було якомога менше!
- Ти
не мій командир! – заперечила Адрі.
- Твоє
щастя! Інакше б вже давно охороняла порядок якогось міста...
Адрі хотіла було заперечити, та слова
застрягли в горлі, натомість сльози покотились по щоках. Бакарі підійшов і
обійняв її. Вона пригорнулась до нього, як ніколи міцно.
- Яка
ж ти...
- Знаю,
але нічого з цим не можу поробити, – схлипуючи, мовила вона.
- Не турбуйтесь, я не дам їй наробити дурниць, – звернувся Бакарі до Драгона, що мовчки спостерігав. Той лише схвально кивнув.