- Прокидайся, соня! – почувся приємний голос Рін.
- Вже ранок? – пробурмотів сонно Ален.
- Вже обід! – трохи сердито, але все ж з притаманною їй
лагідністю, мовила вона.
- Знову проспав, – зітхнув Ален й накрив голову
подушкою.
- Вставай, досить спати! – і вона стягнула з нього
ковдру.
- Ще декілька хвилин...
- Вставай, кому кажу! – легеньким порухом руки вона
підняла його на ноги.
- От приставуча!
Вдягнувшись і взявши меч, Ален у компанії Рін
попрямував до кімнати Бартоломео. Постукавши декілька раз, вони стали чекати,
та відповіді не було. Натомість, до них підійшла стара з вигляду служанка, і
простягнула згорток паперу. В ньому йшлося про те, що вони чекали його на
арені.
- Навіть вони працюють тоді, коли ти спиш! – сердито
мовила Рін.
- Їм не спиться через старість! – жартома відповів Ален.
- Ха-ха-ха, як дотепно! Запитай, як пройти на
арену.
- Немов вона скаже, – натякнув Ален на те, що їм
заборонено розмовляти з бійцями.
- Тоді, хай покаже! – Рін помітно сердилась.
- Що з тобою сьогодні?
- Нічого, а що? – відповіла різко.
- Ти мов з ланцюга зірвалась!
- Ну, дякую за комплімент, ти справжній
джентльмен!
- Так, поглянемо, так от в чому справа… Яка ж ти
дурненька.
- Годі лізти в мої думки! – відрізала Рін.
- Ну, вибачте, невидима дівчино, або краще голос, який
тільки я чую! Добре, хоч не доводиться вголос все це говорити!
- Годі передражнювати мене!
- Ти перша почала!
- Ви, як діти маленькі, чесно слово, – мовив Серафіель.
– Ще побийтесь тут.
- Весело було б, якби я зараз почав махати руками в
повітрі, – пожартував Ален.
- Це він дитина, я від самого ранку чекала поки він
прокинеться! – обурилась Рін.
- Годі сваритись, ця жінка і так не розуміє, чого ти
застиг перед дверима і нічого не робиш, – нагадав їм про служанку Серафіель.
- Ой, я зовсім про неї забув! – винувато мовив Ален.
Ален хотів запитати, як пройти на арени, та схоже,
вона швидше зрозуміла в чому справа, або просто виконувала вказівки Бартоломео.
Поманивши його рукою, вона попрямувала вперед, а він за нею.
- І, Рін, перестань так хвилюватись за Алена, а то
такими темпами це й мені передасться! – звернувся до тої Серафіель.
- Я не можу контролювати ці емоції. Це все від злиття
душ, – виправдовувалась вона.
- Або ж хтось боїться... – мовив Ален. Рін легенько
стукнула його по плечу.
За дискусіями незчулися, як вийшли на величезну арену.
Яскраве світло сліпило й не давало роздивитись все, як і першого разу, коли
Бріар тільки-но привів його сюди.
- Он Бартоломео й Бріар! – першою побачила їх Рін.
Ті помітили Алена і помахали рукою, щоб той
спускався.
- Ми думали, ти до вечора будеш спати! – посміхнувся
Бартоломео.
- Я й сам не підозрював, що так довго просплю, –
винувато мовив Ален.
- Вони з тобою? – Бартоломео підозріло роззирнувся
навкруги, чи його хтось не чув. Трохи далі від них тренувались двоє демонів,
проте вони не звертали жодної уваги на них.
- Так, – ствердно кивнув Ален.
- Ми вас чуємо, і прекрасно бачимо! – не стрималась
Рін.
- Рін особливо рада сьогоднішнім тренуванням, всю дорогу
розказувала, як би краще використати ту, чи іншу техніку, – кепкував з тої
Ален.
Серафіель засміявся.
- Вибач, схоже, це дійсно вплив злиття, – винувато мовив
Серафіель після сердитого погляду Рін.
Рін розсерджено попрямувала на глядацькі
місця.
- Тепер вона вирішила спостерігати за всім здалека, –
жартома повідомив Ален.
- Бачу, зв'язок тільки міцніє, раз їм передаються твої
емоції, – заговорив Бріар.
- Давайте приступати! – запропонував Бартоломео, якому
натерпілось побачити силу Алена. – Пропоную простенький спаринг на
мечах.
Ален схвально кивнув і вони почали. Спочатку
Бартоломео не використовував складних технік, але потім почав збільшувати
натиск. Ален майстерно захищався, іноді роблячи контрвипади. Майстерність
володіння зброєю йому дісталась від Серафіеля. Та ось Ален зробив необережний
крок вперед і Бартоломео цим скористався, збивши його з ніг.
- Не послаблюй захисту! – заговорив зосереджено
Бартоломео. Попри чималий досвід, з Аленом він не розслаблявся.
Бій продовжився, швидкість ударів Алена зростала,
проте і його супротивник не відставав. Ось, їхні мечі схрестились знову, Ален
зробив простий, але дієвий маневр і опинився за спиною Бартоломео. Той встиг
повернути меча, відбиваючи імовірну атаку, але цього було недостатньо й Ален
вибив меча з його рук.
- Непогано! – похвалив його Бартоломео. – Тепер додамо
трохи серйозності. Використовуй будь-який прийом з тих, що вже встиг вивчити,
тільки не забувай про сам знаєш
що…
Ален кивнув у відводь і вони почали. Рін напружено
спостерігала з трибуни, Серафіеля також зацікавило дане дійство, однак його
емоції були стриманішими.
Почавши з простого бою на мечах, Ален і Бартоломео
поступово перейшли до місячної ходи. Бартоломео ледь встигав за його
переміщеннями. На боці останнього був досвід, але перевага в силі, явно була за
Аленом, чим він раз за разом користувався.
- І це все?! – закричав Бартоломео з протилежного кінця
арени.
Ален підступно посміхнувся. «Зараз побачимо, чи
готовий ти до цього!» Ален зник і з’явився високо в повітрі. Його тіло завмерло
і не рухалось.
- Раджу приготуватись! – вигукнув він Бартоломео.
В повітрі, немов на замовлення, стали з’являтись мечі.
За секунду вони зірвались і полетіли вниз, на Бартоломео. Той спочатку
використовував місячну ходу, але згодом вона стала неефективною і він почав
просто відбивати їх. Незабаром мечі стали вдарятись в невидиму
стіну.
- Ти ж не думав, що все буде так просто?! – звернувся,
задоволений своїм маневром Бартоломео, до Алена.
Бартоломео використав місячну ходу й перемістився за
спину Алена, який не реагував, а спокійно завис в повітрі. Удар руків’ям, але
несподівано меч пройшов крізь нього, розвіявши його образ мов
туман.
- І ви не розслабляйтесь! – насмішкувато вигукнув Ален з
протилежного кінця арени.
Два мечі, пролетівши повз Бартоломео, утворили дві
постаті, схожі на Алена, і в ту ж мить атакували нього.
- Непогано! Вже і такому навчився! – посміхнувся
Бартоломео, хоча насправді йому було не до жартів. Новачок тіснив його на всіх
фронтах. Оцінивши ситуацію, Бартоломео вирішив вдатись до радикальніших дій.
Його меч розчинився у повітрі.
- Хочете без зброї перемогти?! – вигукнув Ален. Той
нічого не відповів, а лише мовчки використав місячну ходу й зник. Поява
була ефектною. З неба на арену полетіло декілька сотень вогняних стріл, які
вдаряючись, запалювали все навкруги. – Гарний вогник! – засунувши руку в жарке
полум’я, мовив Ален.
- Попався! – величезна вогняна хвиля попрямувала в його
напрямку.
Ален і не старався ухилитись. В його руці з’явився меч
Серафіеля. Та цього разу його вигляд змінився. На лезі стали помітні символи,
написані древньою мовою. При зіткненні з полум’ям Бартоломео вони засвітились
яскраво-червоним світлом. Вогонь, який мав завдати шкоди супротивнику,
перетворився на його зброю. Він почав огортати меч Алена. Утворився вогняний
батіг, який зі свистом помчав до Бартоломео. Той, не подаючи найменшого
занепокоєння, почав відбивати його: спочатку це вдавалось без проблем, та
згодом рухи стали уповільнюватись. Ален вмить перемістився за його спину і
приставив меча до шиї.
- Все, здаюсь! – посміхаючись, мовив той. – Твоя взяла!
– Внизу почулися аплодисменти, виявилося, що охочих подивитись бій зібралось
чимало. Вони з захопленням спостерігали за кінцем бою. – У тебе вже й
шанувальники з’явились! До речі, що за символи на мечі? – по дорозі до Бріара,
який аж світився від захоплення, запитав Бартоломео.
- Древня мова, яка дозволяє надавати мечу різну силу.
- Дивно, ніколи такої не бачив! То це через них ти
висмоктував мою силу?
- Вона послужила провідником сили Рін. У відкриту я не
міг її використовувати, тому довелося піти на невелику хитрість.
- Гарно придумано! – похвалив його Бартоломео.
- Бачу, ти прекрасно освоюєшся з новими вміннями! –
мовив захоплено Бріар.
- Невелика частина, там ще стільки всього!... – збуджено
заговорив Ален.
- На сьогодні, думаю, досить, післязавтра бій, відпочинь
за час, що залишився. Нехай тіло призвичаїться до нових вмінь, та й матимеш
змогу нові вивчити, а ми прогуляємось околицями й дізнаємось останні новини. А
то щось надто спокійно стало. Після такого шуму в горах демони підозріло
притихли… – виголосив Бріар.
- Дорогу назад знайдеш? – звернувся до нього Бартоломео.
- Так, я вже призвичаївся до цього місця і його
лабіринтів, – схвально кивнув Ален.
Наступних пів дня Ален провів вивчаючи теорію.
Інформації було багато й він чим швидше хотів освоїти нові вміння. Проте
основною проблемою була все та ж конфіденційність. Якщо з вміннями Серафіеля
було просто, то з Рін куди складніше. Вірніше, складно було не з її
вміннями, а з їх практичним застосуванням. Технікам простого хранителя тут
ніхто не дивувався, навіть якщо б він використав щось серйозне: воїни з того
боку тут часті гості. Але аж ніяк не людина, що використовує світлу і темну
сторону одночасно. І древня мова не особливо допомагала. Рін і Серафіель також
думали, як би допомогти, але ідей не було. Так пройшов і наступний день.
Настав час кваліфікаційного двобою. Ален безтурботною
ходою попрямував на арену, де вже зібрались усі новачки, яких одразу не
допустили на турнір. Серйозних супротивників не було: нижчі демони, декілька
людей і перевертень. Йому випало битись з перевертнем. На відміну від тих, що
були з Сотарісом, цей виглядав куди слабшим. Алену не довелось докладати
великих зусиль, щоб перемогти.
Брі одразу записала його на перший етап. Він не став
чекати закінчення боїв, а мовчки покинув арену й попрямував до своєї кімнати.
Лігши на ліжко, поринув у думки. Рін і Серафіель мовчки сиділи на кріслах і
також розмірковували. Почувся стук у двері й до кімнати зайшли Бріар з
Бартоломео. Їх не було на кваліфікаційних боях, вони все ще займались
розвідкою.
- Вітаємо з перемогою! – хором мовили вони.
- Чого такі кислі обличчя, все ж добре? – звернувся до
них Бартоломео.
- Добре, то добре… Ми так і не придумали як на практиці
застосовувати силу Рін і не видати себе, – зітхнув Ален.
- Ти ж чудово пристосувався під час тренування зі мною,
– здивувався Бартоломео.
- Крапля в морі; при серйозніших техніках я видам себе!
– іронічно мовив Ален.
- Тоді використовуй тільки силу Серафіеля, а Рін – коли
прийде час, – запропонував Бартоломео.
- В тому то й проблема, що вони взаємопов’язані й
підсилюють одна одну. Під час того тренування я використав силу Серафіеля, щоб
вогонь не завдав мені шкоди, а потім Рін, щоб надати полум’ю характеристик
темного, що поглинає силу. Взаємодія захисту Серафіеля і перетворення Рін дала
мені контроль над вашим полум’ям. Тобто, якщо б я не використав силу Рін, то
сила Серефіеля дала б тільки захист і я не зміг би контратакувати. І навпаки,
якщо б використав тільки перетворення, то у мене не було б захисту. Якщо
надавати перевагу тільки одній силі, то друга може стати неконтрольованою. Я ще
не можу майстерно балансувати, або змінювати баланс в ту чи іншу сторону.
- Так... Ну і дилему ти нам підкинув, – почухав потилицю
Бріар.
- А чому б не використати два мечі?! – з піднесенням
мовив Бартоломео, схоже, йому в голову прийшло розв’язання проблеми. – Зброя
завжди служила провідником сили хранителя. І в основному, від неї залежить
половина його технік. У твоєму випадку це навіть зручно. Один – для оборони,
інший – для атаки. А скомбінувавши їх отримаємо техніки, чимось схожі на ті, що
ти використовував під час бою зі мною. Також, тобі слід навчитись робити
обманні маневри, ілюзії, які б прикривали справжні наміри.
- А що, непогана ідея! – піднесено мовила Рін. – Це може
спрацювати. Тільки слід підібрати необхідні техніки, хоча з цим, думаю, проблем
не буде.
- От і добре, з однією проблемою розібрались! –
виголосив Бріар.
- А є ще? – занепокоївся Ален.
- П’ятий легіон через тиждень буде тут, – повідомив
Бріар. – І схоже,використати твоє переміщення не вийде. Жреці встановили
бар’єр, що заважає подібним переміщенням, і на додачу до усього, місто оточене
тисячами демонів, які за наказом Молоха прибули раніше, ніж був піднятий
бар’єр. Турнір представляє важливе значення для цих земель, але це ще не все.
Після його закінчення, вони хочуть позбутися усіх можливих хранителів.
- Тому-то ніхто й не ставив зайвих питань під час
реєстрації! – іронічно виголосив Ален.
- Схоже, прийшов час і мені пакувати речі, а то
засидівся тут, – заговорив Бартоломео.
- Все одно, щось тут не те, – засумнівався Ален.
- Ти про що? – запитально поглянув на нього Бартоломео.
- Самі посудіть: ви перебуваєте тут вже декілька років,
і тут на тобі… Ні з того, ні з сього – вирішують вбити усіх хранителів. Війна
йде, але все-таки…
- Розумію до чого хилиш, але це неможливо… – вловивши
хід його думок, заговорив Бріар.
- Може поділитесь? – зацікавився Бартоломео.
- Коли я тільки-но пройшов браму, мене зустріли
хранителі, які мали супроводити до ордену. Я пробув з ними недовго, але за той
час встиг дізнатись багато цікавого. Один з них розповів, що командири
проклятих легіонів збирають свої армії для останньої битви.
- Тоді б це означало нову повномасштабну війну! – не
стримався Бартоломео.
- Рано чи пізно це мало статись. Пройшло немало часу з
Великої Війни й Потопу, – потираючи бороду, мовив Бріар.
- За даними згори на Землі зараз пік активності демонів.
Кожен їхній крок наближає планету до війни, – долучився до їхньої бесіди
Серафіель.
- Почекайте, але звідки ми можемо знати, що цей хранитель
сказав правду?! – стояв на своєму Бартоломео.
- Це Адріана, дочка Драгона, – пояснив Бріар. – Думаю,
їй можна вірити.
Такі аргументи похитнули впевненість Бартоломео.
- Бастіана стане приводом до цієї війни. Самостійно вона
не зможе існувати, потрібен покровитель. Тут вона і звернеться до Едему. А
імператор використає це на свою користь, звинувативши Едем у вторгненні на їхні
землі та підтримці бунтівників, – підсумував Ален.
- Але хто каже, що Едем дасть згоду їх підтримати? – не
здавався Бартоломео.
- Це неважливо. «Великі війни починаються через маленькі
суперечки»… – відповів Ален.
- Бачу, ти все краще розбираєшся в тутешній політиці.
Час дає свої плоди, – посміхаючись, заговорив Бріар.
- Це все, звичайно, добре, та що нам робити? – не
поділяв їхньої «радості» Бартоломео. – Залишитись не можемо, та й піти не так
просто!
- Цікаво наскільки далеко простягається бар’єр? В нього
ж мають бути якісь обмеження… – припустив Ален.
- Про це знають тільки жреці й вони навряд розкажуть
нам. А перевіряти самим рівноцінно самогубству. Навіть, якщо нам вдасться
покинути Гімеру, що далі? Дійти до стіни без припасів ми не зможемо. Поповнити
їх також немає можливості. Найближче місто скоро буде в облозі. А лізти в саме
пекло битви мені не дуже хочеться! – підсумував Бартоломео.
- А, якщо вивести звідти людей? – запитально поглянув на
них Ален. В його голові поступово формувався план.
- І як ти це собі уявляєш? Прийдеш і скажеш: давайте за
мною, бо сюди прямує один з легіонів і я не хочу, щоб ви стали причиною війни
між Едемом і Проклятою Землею?! – зіронізував Бартоломео. – Їм байдуже на цю
війну: пройшовши через пекло, вони стоятимуть до кінця, лиш би знову не
повернутись в рабство!
- Показати їм іншу дорогу? – запропонував Ален.
- І яку ж це? Куди їм йти? – здивувався Бартоломео.
- Аделайс підняв повстання і став причиною попередньої
війни, але їм й надалі дозволили залишатись в Едемі.
- Тут зовсім інше! – заперечив Бріар. – Тоді ми самі
розпочали війну. Якщо імператор поступиться хоч однією душею в майбутньому
протистоянні, то це спричинить бунти по всій Проклятій Землі. А йому це
непотрібно, навіщо позбавляти себе рабів і воїнів?
- Нагадаємо про їхні рейди й те, що половина з тих
людей, що зараз в Бастіані, по закону має знаходитись в Едемі, а не тут, –
виголосив Ален.
- Резонно… – потер бороду Бріар. – Тепер вірю твоїм
аргументам. Але залишається питання, як змусити їх покинути без бою місто й
потім провести через стіну? Половину пропустять, але що робити з іншою?
- Будь-яка людина, покаявшись у своїх гріхах і виконавши
покуту, може попросити захисту в Едему, – мовив Серафіель. – Це давній закон
про який мало хто знає в ордені. Перед Творцем ми усі рівні. Якби він хотів
карати усіх грішників, то перші люди й усі їхні нащадки жили б на Проклятих
Землях. Ці люди в Бастіані виступають не за вбивства чи руйнування, вони хочуть
свободи, усвідомивши свої гріхи. І як вже говорив раніше Ален, не всі вони з
цієї землі».
- Але, як нам переконати їх піти з нами? – запитав
Бартоломео.
- Тільки одній людині вони зможуть повірити, – тепер вже
заговорила Рін.
- І кому ж це? – розгубився Бартоломео.
- Алену, коли покажемо хто він, – відповіла та.
- Але як це зробити? Орден ще не призначив його
командиром! Про його існування взагалі мало хто знає!
- В тім то й річ, – піднесено мовила Рін. – Формально,
він не є командиром, тому ніхто не звинуватить Едем! Але його сила і невеликі
зміни… покажуть людям те, що нам потрібно, – пояснила вона.
- Зміни? – здивувався Ален.
- Потім побачиш… – з неприхованим захопленням відповіла
вона.
- Залишилось тільки покинути Гімеру, – підсумував Бріар.
- Тут вже я дещо придумав! – заговорив Ален. – Поки не
буду розповідати, нехай це буде сюрпризом…
- А нам, що робити? – йому не хотілось сидіти склавши
руки.
- Збирайте інформацію, щоб ми були в курсі усіх новин, –
запропонував Ален. – Ледь не забув, потрібно попередити хранителів, що
знаходяться в цій будівлі. Не залишати ж їх тут.
- Гарна думка, я й забув про них, – підтримав його намір
Бріар.
- Скільки їх може бути? – запитально поглянув на
наставників Ален.
- Чоловік п'ятнадцять-двадцять, – припустив Бріар.
- За нами, напевно стежать, – мовив Бартоломео. –
Потрібно якось непомітно переговорити з ними.
- Тут вже я зможу допоможу, – заговорив Серафіель. –
Їхні ангели-хранителі не завжди з ними, а як і я, перебувають в одному з вищих
вимірів. Через них я передам потрібну інформацію їхнім підопічним.
- Ризиковано. Ніхто не очікує, що тебе може прикликати
хтось з людей. Не забувай, що ти один з Серафимів. Ті ангели можуть не
повірити, та й чутки підуть, – мовив Бріар.
- Вони не запідозрять нічого, я зміню вигляд і скажу, що
перебуваю тут разом зі своїм підопічним і нам вдалося дізнатись про майбутню
розправу над хранителями. Там, швидше за все, буде декілька молодших офіцерів,
а решта – рядові, вони не поставлять під сумнів таку інформацію. Все-таки це
Проклята Земля. Та й усі прекрасно бачать блокаду.
- Це може спрацювати, – зацікавлено мовив Бріар. – Тоді,
на цьому давайте розходитись. Не будемо давати зайвих приводів Мотолу. Якщо
щось зміниться, ми дамо знати.
Попрощавшись з усіма Бріар і Бартоломео вийшли й попрямували
у своїх справах.
- Передати інформацію про майбутню розправу буде
недостатньо, потрібно зібрати їх усіх і обговорити подальші дії, щоб потім не
вийшло казна-що, – звернувся Ален до Серафіеля.
- Не занадто ризиковано? – завагався Серафіель. –
Збираючись тут втрьох, ви уже ризикуєте, а привести таку кількість хранителів
буде рівноцінно відкриттю усіх планів ворогу.
- Ні, якщо все грамотно подати, – Алену спала на думку
чергова ідея. – Припустимо, на честь перемоги у першому етапі турніру. Вагомий
привід, і підозр не викличе.
- Спочатку потрібно перемогти, – в голосі Серафіеля
почувся скептицизм.
- Якщо все вдасться, як я планую, то з цим проблем не
виникне…
- Хочеш втілити той задум... – скоса поглянув на нього
Серафіель.
- Так.
- Ризиковано, хоча завжди можна використати
альтернативний варіант…
- Все буде добре, навіть Рін нічого не каже, значить –
план гарний! – спробував пожартувати Ален, щоб хоч якось розрядити обстановку.
Однак, на той момент було не до жартів: усі розуміли, що стояло на кону, і як
один невірний крок міг все згубити.
- Тоді залишу вас ненадовго й піду дізнаюсь, скільки тут
хранителів й хто їхні ангели-охоронці. Якщо з’явиться якась інформація –
повідомлю.
- За останній час ти не промовила й слова, – звернувся
Ален до Рін.
- Ви й самі чудово справляєтесь… – скупо посміхнулась
та.
- І все ж відчуваю, що щось не так, – не здавався Ален.
- Давно не була в цьому світі…. Вже й забула, як це
відчувати… – задумливо мовила Рін. – Бачити, як усе це тільки починало свій
шлях і зараз, коли настає пік…
- Пік?
- Неважливо… це я про своє задумалась... – немов
прокинувшись, мовила вона. – Давай змінимо тему, а краще – вийдемо на балкон, а
то набридли чотири стіни! – і вона взяла його під руку й ледь не силою
потягнула назовні.
- Умієш переконувати! – посміхнувся він.
- Через декілька днів вирішиться в яку сторону поверне
цей світ, хочу насолодитись спокоєм, поки це можливо. І не сподівайся, що
відповім на ті питання, що зараз у твоїй голові, раз в мене покращився
настрій.
- А я вже думав... Ну хоч на одне! – вдав благальний тон
Ален.
- Добре, тільки не з категорії «поки що рано»! Хоча, я
вже знаю те, що гризе тебе найбільше…
- І?
- Відповідь тобі не сподобається.
- Все ж краще, ніж перебувати в невідомості, – згорав
від нетерпіння Ален.
- З нею все добре, вони тоді вижили, хоча й були поранені.
Бійці легіонів, про які говорив Сотаріс, встигли вчасно.
- Але…
- Вони постали перед Вищою Радою Ордену.
- Я вже чув про них, це вони приймають більшість
важливих рішень в Едемі?
- Так, – схвально кивнула Рін.
- Але при чому тут Адрі, Сільвер і Зейн? – здивувався
Ален. – Що вони зробили?
- Правильно буде не "що вони зробили", а
"чого не зробили". Вони не виконали своїх прямих обов’язків, не
захистили невинну душу, хранителя, на якого покладались великі надії. Останнє й
спричинило те, що рада втрутилась. Пам’ятаєш про що говорив Бріар?
- «Більше за своїх рідних Ной цінує тільки хранителів».
Виходить, це я причина їхніх бід?! – роздратовано мовив Ален.
- Хранителі ризикують кожен день, тільки від них
залежить, яким буде завтрашній день Едему. Якщо хранитель не може виконати свої
обов’язки, то це ставить під загрозу весь орден і той порядок, який склався
після Великої Війни. Безвідповідальність породжує хаос, а в хаосі довго не
проживеш. Навіть Проклята Земля підпорядковується своїм правилам і законам.
- Слабке заспокоєння!
- Хочу, щоб ти зрозумів і не звинувачував себе.
- Це не змінить факту, що вони там через мене! Якби ж
тоді відкрив теперішню силу... – картав себе Ален.
- Якби те, якби се! Всього неможливо знати. Іноді слід
підкоритись природному плину речей.
- Або ж спрямувати цей плин в інше річище! – рішуче
мовив Ален. – Я не можу зрозуміти одного: її батько один з командирів, хіба він
не може вплинути на раду?
- Він і так впливає, її будуть судити по законах Вищої
Знаті, до кола якої та належить.
- І яким буде вирок? – з надією запитав Ален.
- Сім кіл пекла, якщо вона пройде їх, то зможе повернути
своє добре ім’я.
- І, що це таке? Потрібно когось перемогти, принести
чарівну річ?... – роздратований від свого незнання, ледь не вигукнув Ален.
- Це випробування її витривалості й покаяння, – пояснила
Рін. – Сім кіл проходять грішники, які покаялись у своїх гріхах і хочуть
потрапити в Едем. Шлях цей непростий, але ніхто не казав, що буде просто.
Долають їх тільки одиниці, вірніше достойні. Кожне коло – це тяжке випробування,
чим далі людина заходить, тим важче їй стає. Тільки пройшовши усі сім, можна
спокутувати свою вину.
- Тепер згадав про них. Але на Землі їх трактують
по-іншому.
- На Землі все по-іншому, – зітхнула Рін. – Ви думаєте,
що це шлях до пекла.
- Стоп, як туди потрапляють люди, що зараз тут?
- Перед тим, як люди потрапляють сюди, Жнеці проводять з
ними коротку інструкцію. Тобто, людині навіть тут дається інший шлях.
- То чому тут стільки людей? – здивувався Ален. Чим
більше він дізнавався про цей світ, ти більше сторонився його. Він попросту не
хотів приймати уставлений порядок, вважаючи його недосконалим і таким, що
потрібно змінити. – Чому ніхто не використовує цей шанс?!
- А з чого ти взяв, що ніхто не використовує? Ти сам
бачив людей, що працювали при вході в Гімеру. Не ця земля зробила їх такими.
Вони пробували й пройшли тільки половину шляху, не в змозі подолати повний. Не
думай, що сім кіл пройти так просто. Той біль і муки, що людина терпить
проходячи їх, ні з чим не порівняти. Для тих, хто пробував, Проклята Земля і стала
«Раєм».
- То є декілька спроб?
- Роби це хоч усю вічність. Жнецям все одно, вони
незалежна структура, як орден зі своїми правилами й обов’язками.
- Але ангел, який мене супроводжував, не був схожий на
тих Жнеців, що приходять за людьми, які прямують на Прокляту Землю.
- Але і люди, що прямують в Едем, не є грішниками…
«Кожному воздасться по справам його...» Якщо пояснювати простіше, то це як одна
організація, до складу якої входять різні відділення з різними функціями.
- Якщо Адрі не справиться?
- То застрягне там навіки, або, поки не виконає те,
заради чого її туди послали.
- Але переживати нема через що, адже з нею буде її
ангел-хранитель?! – з надією поглянув на Рін Ален.
- На момент проходження семи кіл ангелу заборонено
супроводжувати підопічного. Їй дадуть наглядача, який стежитиме за усім шляхом,
але без можливості втручатись, вірніше, він може втрутитись, та
враховуючи, що і його ангел залишиться перед входом, то це може мати плачевні
наслідки.
- Хіба він не відчуватиме те ж, що й усі, хто це
проходить? – здивувався Ален.
- Ні, – заперечила Рін. – Є правила, які зводять
нанівець вплив на нього семи кіл.
- Один, але не інший… – раптовий здогад осінив голову
Алена.
- Ти зовсім з глузду з’їхав! Пройшовши через таке, ти
остаточно змінишся, втратиш частину душі!
- Моя душа – це ви з Серафіелем. І вас я точно не
втрачу. Рін, вона там через мене і якщо я не допоможу їй, то ніколи собі не
пробачу. Як я можу командувати легіоном не йдучи на жертву заради кожного його
бійця, що я за командир такий. Посилати на смерть своїх бійців і не бути
готовому віддати життя заради них? Кожне життя по-своєму прекрасне й
неповторне. І якщо я можу врятувати хоч одне, то неодмінно це
зроблю!
- Я зрозуміла, що переконувати тебе марно, – зітхнула
Рін. – Та для твого задуму потрібне схвалення Вищої Ради. Без нього тебе не
призначать наглядачем.
- Скільки часу, до її відправлення?
- Враховуючи складність процесу, то приблизно два-три
тижні. Зараз все на стадії обговорення, але хід справ може пришвидшити будь-яка
подія. Навіть та сама Бастіана.
- Тоді слід поспішати в Бастіану, а з неї вже в орден! –
виголосив рішуче Ален.
- Не гарячкуй так, а то сил не вистачить усіх врятувати!
– остудила його запал Рін. – Ми ще не вирішили, що робити з тими, хто в
Бастіані. Сумніваюсь, що їх так просто пропустять. Єдиний варіант покути для
жителів Проклятої Землі – це сім кіл.
- Але Серафіель говорив про якесь стародавнє
правило…
- Ти віриш, що воно подіє? – скептично мовила Рін. –
Жоден житель Едему не захоче жити з вихідцями Проклятої Землі, які не пройшли
очищення.
- І взяти з собою тільки тих, хто з Едему, ми не можемо…
– задумався Ален. – А якщо перемістити їх в інший вимір, щоб вони облаштувались
там?
- Можна, звичайно, але як вже було сказано раніше: «Це –
може привести до бунтів». Якщо одним дозволять, то чому би й іншим такого не
дозволити. Не забувай, що люди тут не просто так. Не усі є білими й
пухнастими.
- Я вже й не знаю, – зітхнув Ален. – І так, і так
виходить, що їм потрібно пройти сім кіл, інакше порушується велика кількість
законів і правил. Бастіана ж колись була землею Едему! – ледь не вигукнув Ален,
думаючи, що знайшов потрібне рішення.
- Не вийде, нею поступились заради миру.
- Тоді в мене тільки один варіант: провести їх якомога
далі в гори, нехай там облаштують поселення і постараються пройти сім кіл. А,
щоб Проклята Земля не так сильно обурювались, схопити декілька їхніх рейдових
загонів. Думаю, це стане вагомим аргументом в переговорах.
- Нагадує план, – пожартувала Рін. – Тільки боюся, що
війна все одно почнеться. Як говорив Серафіель: «На Землі зараз пік активності
демонів». Вони до чогось готуються, тільки поки не ясно, до чого саме, одні
здогадки. Ти помітив, що кузні ні на секунду не замовкають?
- Ще з першого дня, мені це здалося дивним.
- Все неспроста… Та нехай, поживемо – побачимо…. Йди
відпочивай, а то відчуваю, як ці роздуми тебе виснажили. За один день всього не
вирішити.
Ален хотів вивідати ще трохи інформації, проте Рін
була непохитна, вона й справді стала йому мов сестра.