Купер
виявився не таким вже й бовдуром, як здалося з першого погляду. Він перемістив
їх в гори, якомога далі від випадкових жертв. Слідом з’явилися Дакоста й
Сейшас.
- Купер,
– мовив хранитель років п’ятдесяти. Стрижка напівбокс, біла густа борода.
Широкі плечі й жилаве тіло свідчили про значний бойовий досвід. Одягнений в
білий плащ з блакитним драконом на спині. На комірці плаща виднілись золоті
нашивки у вигляді крил ангела. Напевно ознаки старших офіцерів. Ален таких
раніше не бачив, хоча й зустрів вже чимало старших офіцерів. Біла кіраса,
тільки на відміну від його, ця була з металевих пластин, які майстерно набули
форми тіла власника. Хтось інший навряд чи змігби її носити. Довершували все
білі штани з товстого матеріалу й білі туфлі. – Може відпустиш хлопця, він ще
молодий, переведуть в інший легіон.
-
З чого раптом така
турбота, Дакоста? – посміхнувся Купер. – Невже совість прокинулась?
-
Совість покинула
це тіло, як тільки воно стало виконувати накази Рігана. – відповів чоловік.
-
Ого, як ти
заговорив, – вдав здивування Купер.
-
Перш ніж почнемо,
хочу запитати, навіщо капітан четвертого
підпорядковується капітану іншого легіону? – сухо запитав Ален.
Купер
здивовано поглянув на нього.
-
А ти хоробрий,
інші б вже давно втекли.
-
А сенс?
-
І то вірно, я
зможу дістати тебе будь-де.
-
Хлопче, мовчи й не
провокуй його, – звернувся Дакоста до Алена.
-
Навіщо, без бійки
він нас все одно не відпустить?
-
Як зарозуміло.
Може перейдемо до справи, чи й надалі язиками чесатимете, як баби на базарі? –
презирливо мовив Купер.
-
Не заперечую. Не
втручайтесь, – повернувши голову до Дакости й Сейшаса, мовив Ален.
-
Хлопче, ти ще
напевно не зрозумів, хто перед тобою? – вигукнув Дакоста. Але продовжити
розмову не дав Купер, що напав на Алена.
-
Годі розмов, пора
розваг! – погляд Купера нагадував божевільного, що втратив останні каплі
здорового глузду.
Удар,
ще один, Ален вдало блокував їх, часто й сам відповідав не слабшими. Та різниця
в досвіді давалась взнаки. Зробивши необережний маневр вліво, Ален відкрився і
Купер пробив захист, відправивши його в політ. Приземлення супроводжувалось
гучним ударом об скелю і летючим в усі сторони камінням. Ален повільно підвівся
й сплюнув кров.
-
Непогано, меншого
я й не чекав від капітана, – виголосив Ален.
-
Все ще задираєш
носа? – роздратовано мовив Купер.
-
Думаю, з розминкою
покінчили, – пожартував Ален.
Купер
засміявся. Навколо тіла Алена з’явились блискавки. Вмить, він подолав відстань,
що була між ними, й віддячив Куперу замашним ударом ноги з розвороту, попри
складені для захисту руки, удар досяг своєї цілі й Купер зі свистом пролетів
декілька метрів, попутно розбивши дві брили.
-
Схоже, ти ще можеш
мене розвеселити, – піднявшись на ноги, мовив той. – Я недооцінив тебе.
Доведеться додати у свої дії трохи серйозності. – В руці Купера з’явився довгий
дворучний меч. Ален зробив те саме, сформувавши в руках два мечі. – Трохи
нечесно, в тебе їх два, а в мене один. Та мені
це подобається, – зареготав Купер. – Заберу їх собі, коли ти здохнеш.
Дакоста
і Сейшас переглянулись, побачивши в руках Алена меч Серафіеля. Ален помітив
їхній погляд і лише посміхнувся, нічого не сказавши.
Битва
розгорілась з новою силою. При кожному ударі від мечів аж іскри сипались. В
майстерності Ален не поступався Куперу, тренування з Серафіелем, і битва при
Бастіані, цьому посприяли.
-
Льодова гробниця!
– вигукнув Купер.
Навколо
Алена піднялись високі крижані стіни й зімкнулись, утворивши замкнутий куб.
-
Зупинись! –
закричав Дакоста.
Та
все було марно. Купер вже нікого не чув все, що його зараз цікавило – це смерть
Алена. Дакоста вже хотів було втрутитись, та його зупинив Сейшас.
-
Заспокойся, –
мовив Сейшас, – хлопець дасть собі раду. Він явно щось задумав, тому не
заважай.
Дакоста
хоч-не-хоч, але погодився з товаришем.
-
Помри! – вигукнв
Купер, і торкнувся рукою куба. Почувся гуркіт і десятки крижаних шипів
пронизили куб.
-
От і все, – тихо
мовив Дакоста. – Від цього ще ніхто не рятувався.
-
І це все? –
почувся голос з куба, який за секунду був зруйнований бурхливим вогнем з меча
Алена. – Ти говорив про веселощі, а мені вже нудно.
На
це Купер відповів гучним сміхом.
-
Твоя стихія
вогонь, як це чудово. Але проти води – вогонь безсилий.
-
Можливо… – вдав
роздуми Ален.
Купер
махнув мечем, утворивши величезну морську хвилю, що невпинно наближалась до
Алена. Останній спокійно витягнув руку й заморозив її.
-
Що за… – тільки й
встигли вимовити Дакоста і Сейшас.
-
Не втрачай
пильності, тільки через те, що зумів заморозити цю жалюгідну хвилю, – виголосив
роздратовано Купер.
Меч
Купера пройшов крізь крижану стіну, ще б секунда й крізь Алена, та два крила,
що сформувались за плечима, вчасного його захистили.
-
Не розслабляйся, –
мовив Серафіель.
-
Дякую!
-
Поки що рано. Бій
в самому розпалі, – зосереджено мовив Серафіель.
-
Рін, скільки в
мене часу? – звернувся до неї Ален.
-
Не більше десяти
хвилин.
-
Фігово, а задум
точно вдасться? – завагався Ален, звертаючись тепер вже до Серафіеля.
-
Так, тільки мені
доведеться на декілька секунд покинути тебе. По твоїй команді почнемо.
-
Добре, – погодився
Ален.
-
Про що замислився,
хлопче? Радишся зі своїм ангелом? – насміхався Купер.
-
Можливо.
-
Не забудь
попрощатись.
-
Багато слів, як
для того, хто не може нічого вдіяти, – глузливо мовив Ален.
-
Не зазнавайся, –
Купер приклав руку до землі. – З’явіться кам’яні стражі. – Зі скель почали
формуватись кам’яні лицарі з величезними мечами. Їх було близько шести, кожен
заввишки в три метри. Вони на диво проворно, як на свої розміри, атакували
Алена. Той, спочатку ухилявся, а потім вирішив атакувати, та всі його удари
завершувались марною тратою сил. Пошкоджене місце одразу заповнювало каміння. –
В таких умовах вони непереможні, – урочисто виголосив Купер.
«З
чого такі думки, потрібно лише обмежити їхній зв'язок з землею», – подумки
констатував Ален.
Закінчивши
пошук слабких місць, Ален приклав руку до землі. Почувся слабкий гуркіт, з-під
землі з’явилось шість кам’яних рук, схопили лицарів й підняли вгору.
-
Це марно. Доки я
насичую землю своєю енергією, вони будуть спроможні битись, – хвалькувато мовив
Купер.
-
Можливо, – сухо
відповів Ален. – Цей бовдур і не підозрює, що я розповсюдив темне полум’я
всередині рук, – про себе мовив Ален.
-
Дякую за наданий
час, – виголосив Купер.
Ален
здивовано поглянув в сторону Купера. «Невже знову?» Величезні кам’яні брили
почали підлітати до Купера, утворюючи величезного кам’яного ангела з крилами.
Щось подібне до третьої фази Алена, чи вогняного ангела Дагера. «Хоч хтось тут
не вміє робити цього?» Ален сформував в руках вогняний лук з трьома стрілами у
вигляді блискавок на тятиві.
-
Перша грань, –
сформувалось перше біле коло. – Друга грань, – та Купер не дав йому закінчити.
-
Повільно, –
засміявся Купер.
Кам’яний
меч з гуркотом вдарився об землю, де стояв Ален. Той саме вчасно ухилився.
-
Він не дасть мені
прицілитись, – виголосив подумки Ален.
-
Виходу немає, слід
використати третю фазу покрову ангела, – мовив Серафіель. – Купер настільки
захопився битвою, що не помічає очевидного. Якщо не зруйнуємо його броню, то
весь задум буде марним.
-
Я зрозумів.
Тіло
Алена почало огортати біле світло, за мить, воно стовпом злинуло в небо й
утворило образ Серафіеля.
-
Час вийшов, –
заговорила Рін.
-
Невчасно це все,
та нехай, в пів сили більше не вдасться битись.
За спиною Серафіеля з’явилось шість вогняних
крил.
-
Так, так, схоже
Ріган до кінця життя не розрахується зі мною, – аж прицмокнув Купер.
-
Нарешті дійшло, –
засміявся Дакоста. – Ти настільки тугодум, що ще на початку не побачив меч
серафимів в його руках, та й чотири стихії, Купер. Не думав, що ти настільки
ідіот.
-
Замовкни, черв’як!
– огризнувся Купер.
Купер
розмахнувся і вже хотів було прикінчити Дакосту з Сейшасом, та Ален з
Серафіелем зупинили його кам’яний меч. Почався бій титанів, земля здригалась
від кожного їхнього кроку. Зосередивши увагу на кам’яному велетні, Ален не
помітив, як Купер його покинув для прихованої атаки. На допомогу Алену знову
прийшли крила, та урону було завдано, з рани потекла кров. Вона була
неглибокою, але ця атака дестабілізувала покров ангела, Ален гепнувся на землю,
проте був ще при свідомості.
-
Так я й думав.
Контроль не надто стабільний. Був би ти хоч трохи досвідченішим, я б вже давно
лежав так само. А тепер покінчимо з цим, а то гра затягнулась.! З’явіться,
стовпи Гомори, подаруйте цьому грішнику покуту.
З-під
землі виросли чотири стовпи розписані рунами. Посередині кожного був невеликий жолобок. Вони
розмістились навколо Алена, не даючи відступити. Дакоста й Сейшас вже хотіли
було кинутись йому на допомогу, та кам’яний велетень загородив їм дорогу.
-
Кам’яна гробниця,
– скомандував Купер. Велетень почав розпадатись на величезні брили, за секунду,
вони утворили кам’яний куб, який ув’язнив вскередині Дакосту й Сейшаса. – З
вами я потім розберусь.
-
Пора починати, –
звернувся Ален до Серафіеля.
-
Зрозумів.
-
Що за жалюгідні
стовпи? Кращого нічого не придумав? – встаючи, обпираючись на мечі, мовив Ален.
-
Все ще зберіг
почуття гумору? Це радує. Принесу твою голову в якості подарунку Рігану.
-
Ти не відповів
чому прислуговуєш йому?
-
Прислуговую?
Ха-ха-ха. Ти так нічого й не зрозумів, це він нам прислуговує, якби не ми, його
б вже давно розірвали на шматки власні солдати.
-
І навіщо потрібна
така жалюгідна маріонетка?
-
Всі в цьому житті
виконують якусь роль... – задумливо мовив Купер, а потім відігнавши непотрібні
думки додав. – Годі розмов, пора прощатись.
По
жолобках на стовпах почала текти червона рідина.
-
Ефірний вогонь? –
вдав здивування Ален.
-
Бачу, ти вже
знайомий з ним. Це на краще, не доведеться вдаватись в зайві пояснення.
Рідина
повільно розтікалась навколо Алена, утворюючи коло. Купер клацнув пальцями і
вогонь спалахнув.
-
Ой, як болить, як пече...
– вдаючи страшний біль, закричав Ален, та за хвилину йому це набридло і він
спокійно заговорив, сміючись з Купера, який не розумів, що відбувалося. –
Жартую, присядемо, а то – це займе багато часу.
Купер
перелякано подивився на нього, тепер ініціатива перейшла на сторону Алена.
-
Що за фокус, жодна
людина не може витримати полум’я ефірного вогню?
-
А ти підійди, сам
попробуй. Це ж твоя техніка. – продовжував глузувати з того Ален.
-
Що ти за істота? –
наляканим тоном запитав Купер.
-
Складне питання.
Але чути подібне з уст того, хто допомагає Рігану... – похитав головою Ален.
-
Це не одне й те
саме, – спробував виправдатись Купер.
-
В кожного своя
правда.
Після
останніх слів, Ален схопився за рану й сплюнув більше крові, ніж зазвичай.
-
Щось людське в
тобі все ж є, – зловтішно посміхнувся Купер. – Якби не крила, ти би вже був
мертвим.
-
Не думав, що меч
може так ранити.
-
Звичайний ні, але
оброблений отрутою, в додаток зі спеціальною аурою, може. Ти ще надто зелений,
щоб це зрозуміти, хоча рефлекси відмінні!
-
І на цьому дякую.
А отрута схожа на ту, з якою я вже встиг познайомитись на Проклятій Землі, а
значить і протиотруту вироблю швидко.
Купер
презирливо відхилив голову.
-
Запас сил в тебе
дивовижний, але не безмежний; мені спішити немає куди.
-
Згоден, але от я
поспішаю. Прорив грані, – сліпучий промінь вдарив в землю. Купер встиг
зреагувати, закрившись щитом з землі. Та схоже, саме на це й розраховував Ален.
– Призив серафима.
Серафіель,
як тільки-но з’явився, одразу заходився викладати коло з лотосів навколо місця,
де Купер захистив себе кам’яним щитом. Промінь прориву не заважав, оскільки
вдарився в щит Купера на висоті близько трьох метрів над землею. Прорив був
відволікаючим маневром перед основною дією. Вдаривши хоч трохи сильніше, Ален
ризикував зачепити Дакосту й Сейшаса, та й невідомо, що ще припас у своєму
арсеналі Купер. А так, він відволікся на атаку згори, забувши про все інше.
Промінь
зник і розлючений Купер зняв щит. Та те, що його чекало, перевершило усі
сподівання. Ален спокійною ходою пройшов через ефірний вогонь і зараз стояв
перед ним, а поряд серафим.
-
Що за ілюзія?
Думаєш я куплюсь на таке?! – вигукнув роздратований Купер.
-
Купер, ти справді
такий ідіот? – похитав головою Ален.
-
Почекай, зараз я
до тебе доберусь, – і Купер зробив крок вперед, але раптовий бар’єр його
зупинив.
-
І як таких в
капітани призначають?– зіронізував Ален.
-
Шмаркач, я тебе
дістану! – кричав Купер.
-
В будь-який час, –
байдуже мовив Ален. – А поки що посидь тут.
Не
звертаючи уваги на погрози Купера, Ален попрямував до кам’яної тюрми, де
перебували Дакоста і Сейшас. Приклавши до неї руку, він без проблем зруйнував
її. Побачивши Купера в колі лотосів, вони здивовано й водночас з захопленням
поглянули на Алена. Було видно, що вони зараз «вибухнуть запитаннями», та Ален
заперечливо похитав головою, мовляв, потім.
-
З ним що? – видав
лише одне запитання Дакоста.
-
Поки що нехай
побуде тут, потім звільнимо, часу обмаль.
-
Тоді
перестрахуємось, – Сейшас зосередився. – Там, де стояв Купер, раптом виникла скеля, закривша його. – Невелика
ілюзія, щоб випадкові люди натрапивши – не звільнили.
-
Твій плащ... –
погляд Дакости впав на Аленів плащ, який вже встиг повернути свій попередній
вигляд. – Значить чутки не брехали, що брама відчинилась і з’явився новий
командир.
-
Інформація тут розповсюджується
надто швидко, – зніяковіло поклавши руки за потилицю, і зробивши невинну
посмішку, мовив Ален. – Хоча, наскільки я чув, потрібно пройти ще багато
формальностей.
-
Бюрократія, не
більше. З тим, що ми встигли побачити, вам це точно під силу. А що означало
«часу обмаль»? І навіщо ви прибули сюди, а не в орден? – запитав Дакоста.
-
Щоб просити
виступити на Прокляту Землю, для захисту людей захоплених в рейдах, і тих, хто
повстав в Бастіані.
Ці
двоє очікували різних варіантів відповідей, але такого явно не врахували. Це
було видно з виразів їхніх облич.
-
Сміливий задум, –
першим оговтався Дакоста. – Давно ми не робили чогось подібного.
-
То ви згодні? – з
надією в голосі запитав Ален.
-
Куди нам діватись,
– посміхнувся Дакоста. – Ви бачили того хряка, з нього такий же командир, як зі
свині грифон.
-
І того близько
двох мільйонів, – видихнув Ален. – Залишився тільки Джеро.
-
А ви, як я бачу,
попрацювали на славу. Хоча, меншого я й не чекав від командира, – піднесено
мовив Дакоста.
-
І де збір, і як ми
потрапимо на ту сторону? – тепер вже заговорив Сейшас.
Сейшас
мав близько тридцяти років. Довге, проте не настільки, як в Дейчі чи Купера,
чорне волосся. Невелика чорна борідка і такі ж вуса. Кругле обличчя.
Проникливий, але водночас повний спокою погляд. Міцна статура. Одягнений в
білий плащ з золотими нашивками, такими, як і в Дакости. Біла кіраса, візуально
нічим не відрізнялась від броні Алена. Хоча, враховуючи пояснення Рін, то
схожість була тільки візуальною. Білі штани й такого ж кольору туфлі. Дакоста і Сейшас були напевно
найадекватнішими й стриманішими з-поміж усіх чинних старших офіцерів з якими
йому довелось спілкуватись.
-
Збір в Долині
Королів, Клебер вже напевно там, а щодо переміщення – на місці все повідомлю…
-
Розумію… –
схвально кивнув Дакоста. – Капітан Марко теж в долині?
-
Ні, він в таборі
на Проклятій Землі.
-
Як бути Ріганом? –
запитав Дакоста.
- Добре, що нагадали. Потрібно звільнити Маркуса і віддячити хрякові за доброту.