- Годі
бігати! Я починаю сумніватись, чи ти переміг Сотаріса і гігантів! – вигукнула
роздратовано Ліора.
- А ти
не сумнівайся.
Ален
огорнув свій меч темним ефір, завдаючи ударів яким, він старався охопити
якомога більшу територію.
- Подібний
трюк тут не спрацює. Ти правильно здогадався, що для контролю, я маю перебувати
всередині, проте є невеликий нюанс, цей світ не єдиний, а складає систему,
подібно відображенню в дзеркалах, не знаючи де основне – ти будеш ганятись за
копіями, а я, в цей час, зможу робити все, що захочу. – Як на підтвердження
своїх слів, Ліора знову атакувала. – Пора закінчувати, а то гра затягнулась! –
виголсила Ліора.
Тіло
Алена пронизили мечі, що з’явились у повітрі.
- Що
за? – сплюнувши кров, мовив Ален. Болю не було, та спостерігати, як з твого
тіла стирчить з десяток мечів, ще те задоволення.
- З’явись,
Глейпнір! – виголосила Ліора.
Ноги
Алена почав окутувати золотистий ланцюг, він мов змія, звивався по тілу,
знерухомлюючи його. Як Ален не старався, проте визволитись йому не вдавалось.
- Марно
стараєшся, його навіть тобі не розірвати, ледь не забула – техніки він також
блокує. А тепер – пора повертатись.
Повернення
відбулось так само несподівано, як і переміщення в той світ. Навколо вже
встигло зібратись чимало демонів і декілька велетнів. Всі вони презирливо
посміхались, як шакали – готові накинутись в будь-яку хвилину.
- Ведіть
його в палац! – скомандувала Ліора, яка вже не приховувала своєї присутності.
Це
була висока жінка років тридцяти. Червона сукня підкреслювала її струнку
фігуру. Стрижка каре, яка частково прикривала праве око. Сережки у формі
кілець. Схоже, вона полюбля розкіш, і красиво вдягатись. Демони одразу кинулись
виконувати її наказ.
*****************
Палац,
про який говорила Ліора, знаходився майже на краю міста. В порівнянні з іншими
будівлями, він був ще в доволі непоганому стані. Вхід охороняло близько
п’ятдесяти Мотолу. «Серйозна охорона», – подумав Ален. Його провели у
величезний зал, навколо якого стояли невідомі в чорних мантіях. В центрі, на
п’єдесталі, розміщувалось щось на зразок сфери, розписаної рунами. В середині
цієї сфери палав блакитний вогонь.
- Радий
знову вас бачити, командире Ален, – почувся голос у нього за спиною. Це був не
хто інший, як Молох. – Пройшло небагато часу з нашої останньої зустрічі, –
посміхнувся він. – Сумно, що саме так доводиться приймати дорогого гостя, та не
хочеться, щоб ви наробили дурниць. Ці леді зі мною погодяться.
В
супроводі Сотаріса до Алена прямували Адрі й Ліа.
- Ален!
– скрикнула Адрі, й хотіла було кинутись до нього, та Сотаріс швидко остудив її
запал, схопивши за плече і боляче стиснувши.
- Відпустіть
їх, вам потрібен тільки я! – закричав Ален до Молоха.
- Помиляєтесь,
ви потрібні нам обоє. Хоча, від іншої можна позбутись.
- Я з
задоволенням це зроблю, – засміявся Сотаріс.
- Мене
не перестає дивувати цей світ, тут і собаки можуть говорити, – говорячи це,
Ален дивився прямо на Сотаріса. – Мабуть, добре мати ручну собачку, яка ще й
говорити вміє? – Ален спеціально провокував того, щоб він забув про Ліа.
- Ах
ти ж недомірок. Зараз я поквитаюсь з тобою за попередній раз, – і він за один
стрибок опинився біля Алена, й повалив того на землю.
- Тобі
не завадить чистити зуби, а то зараз знепритомнію від смороду.
На
це Сотаріс відповів лиш оскалом, за
мить, його волохата лапа, одним помахом відірвала ліву руку Ален. З рани
потекла блакитна кров.
- Залишу
одну, щоб ти ще зміг мене повеселити, – посміхнувся Сотаріс.
- Ну
все, годі, а то від нього нічого не залишиться, – скомандував Молох. – Надайте
хлопцю допомогу, бракувало ще, щоб він помер, – звернувся він до демонів.
Адрі
затулила ротами руками, з переляку, вона не змогла навіть слова вимовити.
- Він
же не говорив, що малий має бути цілим. Та й в нього є ще одна, а цього – більш
ніж достатньо, – прогарчав Сотаріс.
- Добре
хоч голову вистачило розуму залишити, – насмішкувато мовила Ліора.
- Поговори
мені! – огризнувся Сотаріс. – Що ти взагалі тут робиш?
- Абаддон
вирішив, що допомога вам не завадить, особливо, коли Молох зайняти, а ти ходиш
без нагляду.
- Ох,
і договоришся ти колись, – вже привітніше мовив Сотаріс.
- Займімось
справою, а то знову доведеться слухати повчання від цих трьох, про нашу
некомпетентність, – мовив Молох.
- І як
все відбуватиметься? – запитально поглянула на нього Ліора.
- Спочатку,
ми зберемо достатню кількість енергії, а потім – прибуде Бакарі, й почнемо
відкривання… – пояснив Молох.
- Інша
дівчина нам потрібна? – запитав Сотаріс у Молоха.
- Поки
що хай живе, а там побачимо, – відповів Молох.
*****************
Ален
прокинувся в невеличкій кімнаті. Крім дерев’яного ліжка в ній нічого не було.
Спроби підвестись – були марним, ланцюг все ще сковував тіло. Мимоволі він
поглянув на ліву руку. Вона була професійно забинтована, і по відчуттях –
оброблена якось речовиною. Болю не було, схоже, йому дали якесь знеболювальне,
можливо ця речовина і була ним. Думки хаотично то виникали, то знову зникали в
голові, й стверджувати щось напевно – було дуже важко.
Почувся
гуркіт, і двері зі скрипом відчинились, до кімнати зайшло двоє старших демонів.
Один з них схопив Алена й закинувши на плече, попрямував до дверей.
До
зали вони добрались вельми швидко. Невідомі в мантіях, як і раніше стояли
навколо зали, проте сфери в центрі, вже не було, натомість – на її місці була
накреслене коло з подвійною пентаграмою в центрі. Демон поставив Алена в коло,
й розвернувшись пішов. До зали зайшов Молох. Він запитально поглянув на
невідомих, ті схвально кивнули, мовляв, ми готові. Після цього в його руках
з’явилась знайома сфера, однак, зараз вона була без блакитного вогню. «От
значить, як виглядала енергія людей, що тут запечатували. А ця, здається, для
мене», – припустив подумки Ален.
- Не
бажаєте щось сказати наостанок? – звернувся Молох до Алена.
- Хочу
побажати вам удачі, – пожартував Ален.
- Радий,
що почуття гумору ще при вас. З вами куди веселіше, ніж з іншими людьми.
Почнемо, – скомандував Молох до істот в мантіях.
Коло,
під Аленом, засвітилось білим світлом, а з нього самого почала виходити темна
аура, і направлятись в напрямку сфери, що Молох тримав у своїх руках.
- Пане
Ален, скоро ви станете початком нової ери! – виголосив Молох.
- Чекаю
з нетерпінням.
Свідомість
поступово покидала Алена. Цього разу він не опирався, а підкорився процесу.
- Нарешті
ти вирішив прийняти мене! Разом, ми знищимо їх! Вони поплатяться за все! –
пролунав голос в його голові.
Світло,
цього світу, остаточно зникло, й він провалився в темряву…
*****************
Тим
часом тіло Алена огорнула чорна сфера. Молох, й інші, розгублено спостерігали
за цим. Оговтавшись від короткочасного ступору, Молох наказав двом нижчим
демонам перевірити невідоме явище. Ті з острахом стали наближатись до сфери, та
за мить зупинились і стали перелякано відступати назад.
- Потрібно
припинити ритуал! – закричала одна з істот в мантії. – Він не попереджав про
це!
- Ми
майже закінчили! – відповів Молох.
- Ти
не розумієш, ми не зможемо її запечатати! Вона надто велика!
- Абсурд,
він ще не зв’язався з Едемом! – заперечив Молох.
- Ця
сила – страшніша Едема! – істоти були до смерті налякані.
Сфера в руках Молоха тріснула, а чорне полум’я
просто випарувалось.
- Що
за? – розгубився той.
- Ми ж
говорили. Поки не пізно – потрібно рятувати свої життя!
- Що
трапилось? – в один голос видали Сотаріс і Ліора, що вбігли до зали, й тут же
завмерли на місці, побачивши картину, що постала перед їхніми очима.
- Що
це? – тремтячим голосом мовила Ліора. – Ця сила… як і в імператора.
- Що
за слабаки посміли посягнути на мою силу? – пролунав хрипкий голос.
Перед
ними стояв Ален, весь закутий в обладунки. В подібних бились паладини, тільки
на відміну від їхніх, ці були чорні, як ніч, а замість білої накидки – на них
була чорна, на грудях красувалось зображення голови чорного дракона. Від них
відходила страхітлива темна аура. Здавалось, тільки нею можна було вбити
половину присутніх демонів.
- Глейпнір!
– зойкнула Ліора.
- Хто
ти? – звернувся до істоти Молох, що єдиний, ще зберіг самовладання.
- Сила
хлопця, яку ви так бажали отримати.
- Сииилла?–
перепитала Ліора затинаючись.
- Перевіримо,
що це за сила! – вигукнув Сотаріс, і кинувся на темного Алена.
- Стій!
– вигукнула йому вслід Ліора, та було вже пізно.
- Знай
своє місце, псино, – ударом руки темний Ален відправив Сотаріса в політ через
всю залу.
- Одним
ударом… – зойкнула Ліора.
- Посильте
бар’єр! – закричав Молох до істот в мантіях.
- Не
смішіть мене, – за мить темний ефір поглинув істот в мантіях.
- Чого
стали?! Вперед! – злісно закричав Молох до демонів.
- Потрібно
відступати, – звернулась Ліора до Молоха.
- Знаю…
виманимо його назовні, там у нас буде більше шансів.
Демони
кинулись в атаку, давши можливість Молоху, Ліорі й напівпритомному Сотарісу
відступити. Їх вистачило ненадовго, і бій перенісся назовні, хоча – це й боєм
було не назвати. Одна за одною – атаки демонів зазнавали поразки.
- Я
ослаблю його, а ви завершите почате, – звернулась Ліора до Мотолу. – Почнемо.
Ліора
знову перенесла Алена в той світ, та цього разу все було куди по-іншому.
- Що
за жалюгідні пародія на ілюзії? Цим ти думаєш мене перемогти? – насміхався з
Ліори темний Ален.
- Урі,
давай! – проігнорувала його слова Ліора.
- Слухаюсь,
моя пані! Встань, моя непереможна армія!
- Некромант?
– зацікавився темний Ален.
- Знання
природи моїх здібностей – тобі не допоможе! – почувся писклявий голос.
З-під
землі почали вилазити люди з різноманітною зброєю. Стійкий запах, і їхній
вигляд – свідчили про активну стадію розкладання. Ходячі мерці, в яких вдихнули
енергію, і зараз вони виконували все, що їм наказували, не маючи змоги
заперечити чи самостійно мислити.
- Як
сказати, – посміхнувся темний Ален.
Аура
навколо темного Алена почала рости, формуючи щось на зразок покрову ангела.
Коло процес закінчився – аура утворила воїна в обладунках з величезним мечем.
Якби Серафіель був з Аленом, то можна було подумати, що – це його темна сторона, або брат
близнюк. Темний Ален спокійно стояв і спостерігав, як ця кількатисячна армія
рухалась в його напрямку.
- Злякався?
– виголосив Урі.
- Ні,
просто чекаю, щоб ти направив їм більше енергії, – байдуже мовив темний Ален.
- І що
ти зробиш? Темне полум’я не подіє на них? – зацікавлено мовив Урі, який думав,
що контролює ситуацію
- А
мені це й непотрібно.
Коли
армія мертвих наблизилась достатньо близько: воїн, по команді, зробив декілька
помахів мечем, при кожному помаху утворювалась ударна хвиля з темної енергії,
що пролітала над головами мерців.
- Ха-ха-ха,
навіть попасти не можеш, – засміявся Урі.
- Ти
дурніший, ніж я думав, – скептично похитав головою темний Ален.
Немов
за наказом, всі тіла впали на землю й більше не підводились.
- Що
ти зробив?! – почулося нервове пищання.
- Розірвав
твій зв'язок з ними, – байдуже відповів темний Ален, для нього це було простою
грою.
- Ніхто
не може бачити подібне! – вигукнув наляканий Урі.
- Можливості
цього хлопця за гранню вашого розуміння, – відповів зверхньо темний Ален.
- Атака
тисячі мечів! – тепер вже в бій вступила Ліора. На небі з’явилась величезна
кількість мечів, які за мить полетіли вниз.
- Ти
мені набридла, – темний Ален зняв з голови шолом. – Не хотілось доходити до
цього, але доведеться показати, що таке справжні ілюзії.
- Тут
ти не зможеш нічого зробити, це мій світ… – та говорячи це Ліора, немов
намагалася переконати саму себе.
- Був
твоїм... – Чорні очі темного Алена змінились. Тепер вони виглядали, як в майже
звичайної людини, винятком була червона райдужна оболонка, дивлячись на яку
здавалось, що це червоне полум’я, і зіниці, що набули форми гексаграми. Мечі,
які створила Ліора, проходили крізь темного Алена, не завдаючи при цьому шкоди.
– Як жалюгідно, – похитав він головою.
- Що,
як... – ледь не благальним тоном мовила Ліора.
- Твої
ілюзії працюють тільки в трьох випадках: на слабких духом, які легко піддаються
впливові на підсвідомість, на тих, кого вдалося зламати або якимось чином
послабити їхній захист, і третій, найцікавіший – це люди, сила яких на порядок
нижча твоєї, – пояснив темний Ален.
- Чому
ж перший раз подіяло?
- Схоже,
ви так нічого й не винесли з уроку. Він свідомо пішов на подібний ризик.
- Хочеш
сказати, що він добровільно здався?
- Дійшло
нарешті, – зневажливо мовив темний Ален.
- Маячня,
хто при здоровому глузді дасть побити себе до півсмерті, та ще й, при цьому,
втративши руку?
- Ти
про цю руку? – і він витягнув вперед абсолютно цілу ліві руку. – Довелось трохи
прискорити процес регенерації.
- Ти
не заставиш мене повірити в це! – зібравши останні крихти сміливості, вигукнула
Ліора.
- А
могла б і вижити... – воїн в обладунках зробив випад вперед.
Це
виглядало доволі дивно, враховуючи природу даного світу, й відсутність видимих
ворогів поблизу. Та ясність такого маневру настала дуже швидко, коли по його
мечі потекла темно-червона кров, а на вістрі з’явилось тіло Ліори. Ілюзія вмить
розвіялась і вони знову опинився на площі. Навколо зібралась величезна
кількість демонів, схоже – це були усі зосереджені тут сили. Темний Ален без
зайвих емоцій кинув мертве тіло Ліори під ноги Молоху й Сотарісу.
- Я
розірву тебе на частини, а потім – згодую гончим! – закричав Сотаріс.
- Собаки
лають, чи мені почулось? – глузливо мовив темний Ален.
- Не
піддавайся, він спеціально провокує тебе! – звернувся Молох до Сотаріса. –
Непотрібно недооцінювати його.
- А
чого вас тут так багато? Свято якесь? А я без подарунка, хоча ні, один маю.
Демони,
без всіляких на те причин, почали вбивати одне одного. За декілька хвилин їхні
ряди зменшились наполовину. Залишись тільки старші демони, чимала кількість
Мотолу, й близько десяти велетнів.
- Розосередитись,
атакуйте його з відстані! – командував Молох.
- З
відстані кажете? Можна і з відстані. З’явіться, кам’яні колоси! – виголосив
темний Ален.
Каміння
з довколишніх будинків, і землі, стало немов магнітом притягувати в три різні
точки міста. Поступово з них утворились гігантські статуї з мечами в руках, та
це була не єдина їхня зброя. На очі була накладена руна, яка, по всій
видимості, збирала навколишню природну енергію, а потім – вивільняла у вигляді
променів. Вони спопеляли все, що траплялось на їхньому шляху.
- Та
що ти таке? – не стримався Молох. – Жоден хранитель не володіє подібною силою.
Та й ці очі...
- Подобаються
– це останнє, що ви побачите перед смертю. А зараз – пора закінчувати, а то
хлопець просить тіло назад, – і він вперше засміявся.
Бачачи,
що ситуація приймаю все гірші обороти, Молох вирішив, при підтримці декількох
Мотолу, взяти безпосередню участь в битві.
- Ні-ні-ні,
ваш час вичерпано, – показуючи пальцем вгору, мовив темний Ален.
Демони,
що були поблизу, підняли голови в небо, й тут же завмерли від страху. Через
бар’єр, що був піднятий над цією частиною міста, вони не змогли вчасно відчути
наближення загрози.
- Ти
знищиш невинних людей? – звернувся Молох до темного Алена, сподіваючись таким
чином відвернути неминуче. – Якщо ти сила хлопця, то він би не допустив подібного.
- І
знову мимо, мені байдуже на ваш розподіл: свій, чужий. Мені подобається
руйнувати.
- Тільки
ти не врахував, що ми можемо переміститись звідси, – задоволено виголосив
Молох, думаючи, що знайшов вихід.
- Спробуйте, буде кумедно за цим спостерігати, – стиснув плечима темний Ален. – Не виходить? – глузливо мовив він, після декількох їхніх спроб. – Як сумно, я зараз заплачу. Дозвольте допомогти. Прорив нульової грані...