З першими променями сонця почулися дзвони. Ален
стривожено підстрибнув з крісла. Усю ніч він провів на мурах, патрулюючи й
підтримуючи солдат своєю присутністю. Тільки під ранок сон переміг, і
повернувшись у свою кімнату, він сів в крісло й ненадовго задрімав. Рін і
Серафіель не покидали його.
- Схоже, почалось, – виголосив стривожено Ален.
- Перша хвиля. Її завдання – знищити бар’єр, – повідомив
Серафіель.
- Тоді слід поспішати на мури! – і Ален різко підвівся з
крісла.
- Цього не уникнути. Питання часу, коли їм це вдасться,
– спробував пригасити його запал Серафіель.
- Можливо я зумію його трохи виграти! – не поділяв
спокою Серафіеля Ален.
- Марко вже цим займається, – не здавався Серафіель, прагнучи утримати Алена подалі від поля
бою якомога довше.
- Бережи сили. Від тебе залежить результат битви й
скільки це місто простоїть, – долучилась до спроб Серафіеля Рін.
- Не люблю залишатись осторонь, коли навколо
відбувається подібне, – з неохотою мовив Ален, йому кортіло якнайшвидше
долучитись до битви.
- Знаю, але потерпи ще трохи. Вони тільки й чекають, щоб
ти оступився, – тепло мовила Рін.
- Але хоч з мурів я можу допомагати? – вперто стояв на
своєму Ален.
- Так, але... Добре, роби як знаєш, – зрештою погодилась
Рін.
- От і чудово! – радісно мовив Ален.
Ален чимдуж помчав до головної брами міста. Білий плащ
розвивався на вітрі, надаючи його техніці ще більш вражаючого вигляду. Солдати
вітали його захопливими вигуками. Його присутність надавала їм надію, ту, яку
ця земля так прагнула поглинути.
- Що нового? – запитав він в одного
з солдатів, прибувши на місце.
- Зранку прибули перші демони, вони
хотіли зруйнувати бар’єр. Загін був
нечисельним і Марко з декількома хранителями його успішно знешкодили!
- Ми ж говорили, не варто поспішати, – шепнула на вухо
Рін, яка перебувала поруч в невидимій для інших формі.
- А де зараз Марко? – звернувся Ален до солдата.
- На західній стіні, оглядає територію! – відповів той.
- Дякую, я негайно ж відправлюсь туди!
Солдат кивнув, а Ален попрямував до місця, про яке той
говорив.
- Потрібно було відпочивати, непокоїтись поки рано… Я
спеціально не повідомляв тебе, думав, ти хоч трохи відпочинеш! – вигукнув
Марко, побачивши його на мурі.
- Вони мені це від ранку твердять, – іронічно мовив
Ален.
- І вони праві. Довірся іншим, а то
надірвешся, роблячи все самотужки.
- Навіщо комусь помирати, коли я
відпочиваю? Якщо можу щось змінити, то чому не скористатись такою
можливістю?
- Ще встигнеш усіх захистити.
Сміливість половини цих людей – це ти.
- Я лише одна з небагатьох причин,
проте не головна, – притишено мовив Ален, він ніяковів, коли йому
говорили подібне. – Як справи на фронті? – перевів він тему на інше.
- Поки що нечисленні загони. Ближче
до обіду почнуться справжні бої… Добре, хоч бар’єр
тримається.
- Рано чи пізно він все одно впаде…
Починаю говорити, як Серафіель, – мовив про себе Ален.
- Будемо сподіватись, що це
станеться нескоро.
- Мотолу! – закричав один з
вартових.
Їхні погляди повернулись в
напрямку, на який вказував солдат.
- Вони, що прорвали бар’єр?! – занепокоєно
перепитав Марко.
- От і відпочили... – зіронізував
Ален.
- Лучники, зайняти позиції! –
скомандував Марко.
У вільній зоні, так Ален назвав рівнину
між ровом і стінами, що створив, стояло близько тисячі демонів. Величезні чорні
крила. Закуті в сталеву броню, з чималими мечами в руках, вони справляли грізне
враження. Таких істот важко було переплутати з кимось іншим. Їхнє тіло огортала
чорна як ніч аура. За мить вони вивільнили її у вигляді променя, що злинув в
небо. Досягнувши значної висоти цей промінь вдарився об невидиму стіну. Далі все
відбувалось як на арені Гімери, коли Ален розбив подібний бар’єр.
Зробивши свою справу, вони зникли. Почулися вигуки біля воріт.
- Вони хочуть вдарити по головній брамі! – виголосив
Ален.
- Поспішимо на допомогу! – вигукнув Марко.
Ален використав fulgur і за секунду опинився біля
брами. Коли бар’єр рухнув, були зняті всі обмеження, і тепер він міг спокійно
використовувати не тільки швидку ходьбу, але й миттєві переміщення.
У вільній зоні демонів видно не було, натомість вони
руйнували перший рубіж оборони. Напевно, розчищали шлях для піхоти. Як на
підтвердження його здогадів почали з’являтись інші демони. В основному старші,
це було видно з крил за спиною.
- Лучники! По моїй команді, відкрити вогонь по рівнині
перед ровом! – скомандував Ален.
- Але сер, там нікого немає… – розгубились солдати.
- Довіртесь мені! – Солдати натягнули тятиви луків й
стали очікувати команди. Тіло Алена вкрив покров ангела другої фази, а в руках
з’явився вогняний лук з блискавкою замість стріли. – Вогонь! – скомандував він.
Тисячі стріл зринули в небо й направились в точку, на
яку вказував Ален. Він також не зволікав, і випустив стрілу Аполлона. Почувся
гуркіт, здавалось, немов саме небо зараз звалиться їм на голови. На обличчях
солдатів було захоплення і водночас нерозуміння причини випуску стількох стріл
в пустоту. Та відповіддю стали демони, що почали з’являтись у вільній зоні.
Вони думали, що першими підуть на штурм і здобудуть славу, але на практиці для
них все виявилось не так райдужно. Стріли робили свою справу – миттєво
викошуючи беззахисних демонів. Той ще ефект справила стріла Аполлона, яка,
зіткнувшись з землею, створила величезний сферичний вибух, котрий поширився на
декілька десятків метрів, поглинаючи все на своєму шляху. Наступ на мить
зупинився, та оговтавшись, демони знову пішли в атаку, підсилені воїнами, що
бігли через прохід, зроблений Мотолу в стінах Алена. На додачу до усього
почались повітряні атаки.
- Заморозьте стіни, щоб вони не змогли так просто
вибратись нагору! – закричав Ален до Марко.
- А ти куди?!
- Убезпечу нас від повітряних атак!
Сформувавши за спиною шість крил, Ален злетів в небо й
розпочав повітряний бій. Демони все прибували: тепер їх налічувалось декілька
тисяч і цифра невпинно росла.
Одну за іншою, він знищував крилату загрозу, та не
встеріг одного демона, що підкрався ззаду й от-от мав завдати підступного
удару. Коли Ален зрозумів, що відбувається, меч був в декількох сантиметрах від
його грудей. Та, на щастя, демона хтось ударом зі спини розрізав демона навпіл.
Це був не хто інший, як Марко.
- Не послаблюй захисту! – виголосив він посміхаючись.
- Звідки ти тут, ти ж маєш командувати на мурах?! –
здивувався Ален.
- Тобі не завадить допомога! А вони й самі впораються! –
кинув він косий погляд на стіни.
- Бачу, тебе недаремно прозвали Феніксом, – посміхнувся
Ален.
Марко зніяковів. Видно, прізвище йому дуже подобалось,
хоча офіційно, він цього не визнавав. Чотири крила за спиною і тіло, покрите
вогнем – справляло неповторне враження.
- Почнімо? – стиснувши полум’яного меча, мовив Марко.
- Ти не говорив, що також прикликав одного з
херувимів!
- А ти не питав, – сміючись, відповів Марко.
- Сьомий повний сюрпризів, – і собі посміхнувся Ален. –
Важко уявити, що буде далі!
Їхню розмову перервали демони, що накинулись на них зі
ще більшим завзяттям. Та цього разу вони прикривали спини один одного. Ален
майстерно захищався крилами, часто посипаючи нападників розрядами блискавки чи
вогнем. «Жаль, що я не можу використати більше сили!» – тільки й встиг подумати
він, як йому тут же відповіла Рін.
- Пам’ятаєш, про що ми говорили знаходячись в
колізеї?
- Слід використовувати два мечі для балансу… – згадав Ален.
- Зараз ти використовуєш тільки один. Придумай, як
залучити інший, і не викликати зайвих підозр.
- Сказати легше, ніж зробити… – зітхнув Ален.
- Не сумнівайся в собі! – підбадьорила його Рін.
- При тренуванні з Бартоломео я взяв під контроль його
полум’я і додав дещо від себе… – розмірковував Ален. – Хоча сумніваюсь, що
кожен раз в бою мені вдаватиметься брати під контроль силу супротивника й
обертати проти нього… Потрібно створити таку взаємодію в собі... Техніки,
створені на основі природних стихій, природної енергії... Я можу використовувати
поки що дві з них: блискавку і вогонь. Вогонь, вогонь… Ефірний вогонь… Темне
полум’я володіє тими ж функціями, що й ефір, але вигляд… Якщо поєднати вогонь і
темне полум’я, то вийде нова, третя сила, з функціями другої, але виглядом
першої, а якщо додати ще й блискавку, то отримаємо новий спосіб застосування.
Але чи спрацює?
- Ален, якщо в тебе є план, то я з задоволенням його
вислухаю, а то з такими темпами нас надовго не вистачить! – вигукнув Марко.
- Дай мені хвилину!
«Іншого виходу немає, слід ризикнути!» Крила закрили
його тіло, утворивши непробивну сферу. «Почнемо злиття!»
Тіло Алена огорнула чорна аура. Він спеціально закрив
тіло, щоб ніхто цього не побачив. Вогонь з крил став об’єднуватись з чорною
аурою. Вигляд полум’я ззовні почав змінюватись: тепер воно вже не було
жовтогарячим, а перетворилось на яскраво-блакитне, таке, як і в небесного
лотоса. Розряди блискавок і нове
полум’я окутали крила і меч Серафіеля.
- Я ж говорила, що знайдеш вихід! – радісно мовила Рін.
– Та не забувай, що нова сила відрізнятиметься від першоджерела…
- Простіше говорячи, ти не знаєш, що вийшло?
- Можна й так сказати, – безтурботно відповіла вона.
- Тоді давай перевіримо! – бадьоро мовив Ален.
Крила розкрились і Ален зміг побачити, що відбувається
навкруги. Демони не наважились нападати, а перелякано очікували завершення
маневру. Попри пихатість вони не забували, хто перед ними.
- Алене, що це?! – закричав Марко.
- Зараз побачимо…
Полум’я горіло спокійно й розмірено. Його вигляд
нагадував безкрайнє небо. Легким порухом меча Ален створив вогняну хвилю, що
поширилась вперед. Демони, вважаючи це звичайним полум’ям, захищались масивними
крилами та зброєю в руках. Однак вони зробили фатальну помилку, використавши
подібні маневри. Зіткнувшись з демонами, вогонь немов клей приклеювався до них
і живився їхньою силою, поступово висушуючи й знищуючи їх зсередини.
- І все-таки основна функція не змінилась! – захоплено
констатував Ален.
- Ця версія практичніша, не доведеться хвилюватись за
хранителів поруч, – мовила Рін.
- І то вірно, – погодився
Ален.
Демонами заволодівав тваринний страх, вони не
сподівались на такий розвиток подій і вже хотіли відступати, проте підкріплення
знову перехилило терези й вони кинулись в атаку. Декілька десятків напало на
Марко: той вправно оборонявся, але кількісна перевага робила своє. Здавалось,
що от-от вони доб’ються свого. Ален побачив це й за мить вже був біля друга,
допомагаючи відбиватись.
- Що за полум’я? – вигукнув Марко.
- Довго пояснювати… Ти довіряєш мені?
- Навіщо питати! – ствердно відповів Марко.
- Тоді не бійся.
Ален торкнувся рукою Марко. Блакитне полум’я почало
переходити від нього до Марко, повільно огортаючи його тіло й крила
позаду.
- Що мені з ним робити?! – розгубився Марко.
- Воно стане щитом і захистить в ближньому бою.
«А
тепер – випробуємо блискавку!» – подумки виголосив Ален. На вогняній тятиві лука
з’явилась стріла з блакитного полум’я. Затамувавши подих, Ален відпустив тятиву
й стріла на величезній швидкості помчала до своєї цілі. «
Додамо невеликий сюрприз!»
Коли до зіткнення залишались лічені метри, стріла
розділилась. За мить таких копій налічувались вже сотні. Та це була не остання
несподіванка, що очікувала демонів. На відміну від простих стріл, які після
зіткнення залишались в тілі жертви, ці ж проходили крізь нього, залишаючи
полум’я, що висмоктувало життєву енергію. Атаку було зупинено й тисячі демонів
почали відступати.
Ален і Марко повернулись на мури, де під радісні
викрики містян їхвітали з перемогою.
- Блискуче... – тільки й видавив з себе Харріс. Його очі
світились захопленням, немов у маленької дитини, що побачила, як казка ожила…
- Пусте, – мовив зніяковіло Ален. – Це лише перший
день.
- Але ми здобули такий потрібний час. Їм доведеться
переосмислити усю стратегію, адже ставка на швидку перемогу не спрацювала! –
радісно виголосив Харріс.
- Завтра буде куди важче. Тут не було й половини їхньої
армії, – сухо мовив Ален.
- От не вмієш ти радіти з перемоги! – мовила сміючись
Рін.
- Поки що все йде за нашим планом. Відпочинь, а то
сумніваюсь, що та сила не залишала сліду, – і Марко скоса поглянув на Алена.
Хоча Ален й не хотів цього визнавати, проте Марко мав
рацію. В тілі відчувався нестерпний біль, немов тисячі голок в одну мить
проткнули його, а потім їх раптово витягнули.
- Ледь не забув, бар’єр можна відновити?
- За місто не переживай, у нас все ще є хранителі, здатні перешкодити переміщенням. Хоч їхня сила і не виходить далі стін міста, але цього достатньо, щоб побачити ще один світанок, – заспокоїв його Марко. Їхню розмову перервали сурми, що почулися за стінами Бастіани. Демони брали місто в кільце. – От і почалось! – виголосив Марко, поглянувши в сторону ворогів, що мов мурахи, метушились за стінами. – Тепер у нас один вихід...