По прибутті в столицю відбою від
посланців з ордену не було. Усі хотіли знати, що відбулося, проте Ален, Драгон,
Рікей і Натаніель, домовилися нічого не повідомляти до закінчення усіх
церемоній. Каріна й інші члени делегації, встигли розповісти історію, яку їм
навіяв, Ален, але в її правдивість вище керівництво вірило слабо, тому й
прагнули всіма силами дізнатись правду.
З одного боку така їхня позиція була дуже ризикована, адже невідомо чи
подібна ситуація не загрожувала повторенням, але з іншого – мертві
заслуговували на спокій. На всякий випадок, Ален переборюючи біль, оглянув
столицю, проте жодних слідів того, що він відчув першого разу, не було.
Хранителі, за наказом ордену, посилили охорону. Коли паніка трохи стихла,
дзвони оголосили про початок церемоній.
Ален, разом з іншими командирами, на
чолі колони попрямував до храму Архистратига Михаїла, де на них вже чекали
священники. Виголосивши коротку промову священники, разом з частиною людей,
зайшли всередину, інші, залишилась надворі. Попри розміри храм не міг вмістити
усіх. Почалася служба, яку транслювали на величезних кристалах по усій
столиці.
Стоячи й спостерігаючи за усім, Алену
згадалась церемонія його поховання на Землі. Вперше, за останній час, зринули
спогади про дім, родину, яку він покинув. Згадалось те життя… Там він і уявити
не міг, що все складеться саме так. Тепер все здавалося зовсім іншим: життя,
смерть… Ці поняття набували зовсім інших значень. Він сам став іншим. Змінилось
його бачення людей, їхньої ролі в цьому світі. Мимоволі погляд впав на труну з
тілом Діани. «Що я тоді бачив? Яка вона, дорога далі...»
В храмі почувся легкий шум, люди
розступались, даючи дорогу новоприбулим. На чолі них була Адрі.
- Хто
це? – звернувся Ален до Серафіеля і Рін.
- Вища
Знать, елітна її частина, – відповів Серафіель. – Якщо випаде можливість
поспілкуватись, то побачиш чого вони називаються елітою, хоча з тобою вони не
посміють проявляти зверхності, але тим не менше – зберігай холодний розум.
Помолившись і пройшовши навколо труни,
віддаючи останню шану Діані, новоприбулі зайняли місця спереду. Було помітно,
як люди з презирством дивилися на них. Лише на мить йому вдалося вловити погляд
Адрі, але й цього було достатньо, щоб зрозуміти: вона знає про інцидент в
порту.
****************
Після служби священники знову виступили з промовою. Вони наголосили які
зараз непрості часи, й що Едем має бути, як ніколи єдиним. Далі мова пішла про
сім кіл і подвиг, що вчинили хранителі, віддавши свої життя, щоб зупинити
демонів. На кінець вони запросили близьких сказати декілька слів. Завершальною
частиною стала промова Драгона. Єдине, чого Ален не очікував, це те, що
Натаніель не виступив з прощальним словом.
- Це
тільки початок, – мовив Серафіель. – Дочекайся вечора і все зрозумієш.
Надворі почулися вигуки й салюти.
Декілька хранителів з тіньового взяли труну й понесли до виходу. За ними
слідував ескорт зі священників і солдатів, що несли знамена семи легіонів, і
підрозділів тіньового. Це символізувало єдність і нероздільність усіх
військових підрозділів Едему.
Коли Ален, разом з іншими командирами,
вийшов назовні, то не повірив власним очам. На площі перед храмом, і на
вулицях, було повно людей. На їхніх обличчях не було суму чи сліз, як це
зазвичай бувало на подібних заходах на Землі, вони вигукували й веселились, а
торговці продавали різноманітні сувеніри. Хоча, якщо подумати, то й люди в
храмі не проявляли особливих емоцій. Його спантеличене обличчя помічали інші й
тільки посміхались з цього.
- Я
говорила, що тебе чекає сюрприз, – почувся голос позаду. Це була Адрі.
- Що
тут взагалі відбувається? – розгублено мовив Ален.
- Це я
тебе маю запитати, що відбулося? – і вона легенько штовхнула його в бік.
- Давай
потім, а то... – і він кивнув на людей.
- Добре,
але не сподівайся, що викрутишся відмовками. А зараз давай прогуляємося, якщо, звичайно, не хочеш
спілкуватись з бюрократами?
- І
скажи, чому у мене передчуття, що ти щось задумала? – скоса поглянув на неї
Ален.
- Перемістимося
до резиденції сьомого і я тобі все поясню… – загадково посміхнулась Адрі.
- А як
же... – натякнув він на церемонію.
- Скажемо
так, до вечора ти вільний.
- І
все ж...
- Не
будь таким впертим. Кайлі пояснить все на місці, – насупила губи Адрі.
- Ну, добре,
добре, – Ален обійняв Адрі й вони перемістились.
На внутрішньому дворі саме вишикувалось
близько двохсот хранителів. Побачивши командира, вони поспішили віддати честь.
- Рада,
що вас не відправили в госпіталь, – мовила Кайлі, прямуючи їм назустріч.
- А з
цього місця детальніше? – підвищила тон Адрі.
- Вибачте,
не думала, що це секрет, – побачивши сердитий погляд Алена, відповіла Кайлі.
- Давайте,
для початку, розповісте, що тут відбувається, – звернувся до дівчат Ален.
- Як
ви вже помітили, похорони тут не схожі на Земні. Жителі Едему сприймають дане
явище, як не кінець, а початок нової дороги. Тому й відзначають по-особливому.
Всі веселяться і святкують. Ярмарки, конкурси, різні шоу… невід’ємна частина
святкування. Ці хранителі виступлять від нашого легіону, – пояснила Кайлі.
- Я
думав мене вже нічим не здивувати. Виступлять кажете? – в очах Алена заграли
підступні вогники. – І що показуватимуть?
- Майстер-клас
з польотів, також, деякі техніки, – відповіла Кайлі.
Після цих слів Ален помсміхнувшись,
скоса поглянув на хранителів.
- А
можна зробити свій внесок у вашу програму?
- Я,
звичайно, не можу вам заперечити, та все ж хочу запитати, що ви задумали? –
запитально поглянула на нього Кайлі.
- Нічого
особливого, якщо не сподобається, то одразу все скасуємо. – Хранителі
зацікавлено слухали їхню розмову, було видно, що їм натерпілось побачити, що ж
задумав командир. – Покладіть руки товаришам на плечі, – скомандував Ален. – А
тепер почнімо. – Його руку окутав блакитний ефір, який за мить став
передаватись хранителям. – Можете забрати руки. Ну, як? – задоволено мовив
Ален.
- Якщо
це те, про що я подумала, то співчуваю хлопцям. Від охочих доторкнутися, до
цього полум’я, відбою не буде! – виголосила Кайлі.
- Тепер
я не розумію, що тут відбувається, – розгубилась Адрі.
- Це –
блакитний ефір, полум’я, що знищує демонів й зовсім нешкідливе для хранителів й
простих людей, – гордо пояснив один з хранителів. – Вперше його використали в
Бастіані.
Ален обдарував його схвальною
посмішкою.
- Якщо
на цьому все, то нам пора вирушати, – повідомила Кайлі.
- Не
смію затримувати.
- Потім
ми обов’язково завітаємо, щоб подивитись на шоу, – підбадьорила Адрі
хранителів.
Натхненні таким подарунком хранителі,
віддавши честь, попрямували до виходу з резиденції.
- А
тепер розповідай, – звернулась Адрі до Алена.
- Там
нічого такого не трапилось, – без особливого ентузіазму відповів Ален, він не
хотів зайвий раз хвилювати Адрі, їй і так було нелегко.
- Ален...
– не здавалась Адрі.
- Ну
добре, – врешті здався Ален. – Ти бачила сфери, в які збирали енергію Молох і його
підопічні?
- Так,
а до чого тут це? – насторожилась Адрі.
- Одну
з таких сфер помістили в тіло Діани, мені довелося докласти чималих зусиль, щоб
знешкодити її.
На мить запанувала мовчанка, під час
якої Адрі ретельно поглянула на нього.
- Сподіваюсь
ти не використовував ті техніки...
- Ну…
- Я
так і думала! – розсердилась Адрі. – Ти зовсім з глузду з’їхав?! Твоє сітльки
пережило. Я майже впевнена, що ти сили Рін не можеш толком використовувати, а
тут таке!
- Хочеш
покажу ще один прийом, якого я навчився на Землі? – і не дочекавшись відповіді,
Ален обійняв і поцілував Аді.
- Цим
ти не відкупишся, – грайливо мовила Адрі. – Хоча в тебе є шанс реабілітуватись.
- Весь
в увазі.
- Це
було неможливо зробити раніше, але зараз, коли з’явилась вільна хвилина, я хочу
познайомити тебе з деким.
- А
детальніше можна? – такого повороту Ален не очікував.
- Ось
і вона, – виголосила Адрі.
До них прямувала жінка років сорока у
формі хранителів третього легіону. По атрибутах Ален зрозумів, що вона рангу
капітан.
- Знайомся:
капітан третього легіону і за сумісництвом – моя мама, – представила жінку
Адрі.
- Мене
звати Беа. Рада знайомству, командире Аленю Багато про вас чула, – Ален з
несподіванки закашляв. – Бачу, для вас це такий же сюрприз, як і для мене, –
посміхнулась жінка.
- Ні,
що ви, я також радий знайомству, просто стільки всього за один день.
- Розумію,
хоча й Адрі молодець, могла почекати.
- Ага,
а потім вислуховувати постійні відмовки, що немає часу, – обурилась Адрі.
- Характер
в тебе точно від батька, – і вони обидві засміялись. – Вам вже повідомили, що
ви будете закривати церемонію в ордені? – звернулась Беа до Алена.
- Закривати?
– розгубився Ален.
- Значить,
все як завжди, в останню хвилину, – похитала головою Беа. – Делегації з трунами
зараз направляються в орден. Там священники проведуть останню службу, після
чого ввечері головнокомандувач виголосить промову й відбудеться процес
розвіяння праху над столицею. Його будуть проводити чотири, з семи командирів
легіонів, інші три віддадуть останню честь на вежах ордену, й повідомлять про
закінчення церемоній і відправлення Іскор в нову дорогу.
- А
хто інші два? – запитав Ален.
- Командир
четвертого – Зевс, і мій чоловік.
- Зіпсувала
весь сюрприз, – насупилась Адрі.
- Він
же не знає про…
- Також
вірно, – Адрі й Беа переглянулись.
- Я
одного не розумію: Бріар говорив, що тіньовий підпорядковується Вищій Раді, але
з того, що я бачу виходить, що Ной головнокомандувач всіма військовими
формуваннями?
- Офіційно
– друге є правдою, але по факту: тіньовий являється спецпідрозділом, який
працює в тіні й підпорядковується двом силам. А тепер можна вас запитати?
- Уважно
слухаю.
- Адрі
говорила, що ви володієте Волею.
- Можна
й так сказати, – уникнув Ален чіткої відповіді.
- Події,
під час зустрічі делегації з Терріану, якось з нею пов’язані? – кинула на нього
косий погляд Беа.
- І так, і ні… Скажемо так: Воля допомогла мені
відчути загрозу.
- А
було щось незвичайне в ваших відчуттях?
Ален постарався не проявляти емоцій і
відповідати якомога природніше, та проникливий погляд Беа свідчив, що таке
питання було неспроста поставлене.
- Мамо,
до чого ти хилиш? – тепер вже занепокоїлась Адрі.
- Ти
прекрасно знаєш, що в нас є методи, для виявлення особливо сильної Волі, а те,
що було вивільнено в порту, нас занепокоїло… Тому й запитую, чи Ален не відчув
там чогось незвичайного? – тепер Беа вже звернулась до Алена на ім’я.
- Там
були сильніші власники Волі й вони нічого не відчули, чому вважаєш, що Ален
щось помітив?
- Я
просто запитую. Я не кажу, що він був зобов’язаний щось помітити, та він брав
безпосередню участь в знищенні загрози. Знаю, що ви думаєте, але чоловік
ненароком проговорився, от я і зробила висновки, та, і як я вже говорила: «Ми
відчули незвичайну Волю», а отже, там відбулося більше подій, ніж нам розповіла
Каріна. Хоча, я все ще не розумію, як вона не відчула подібного.
- А
брат, що говорить? – не здавалась Адрі, стараючись вигородити Алена.
- Твій
брат мовчить, що породжує ще більше запитань.
- Я ще
мало розбираюсь в Волі, тому не можу з впевненістю відповісти на ваші
запитання, про все, що там відбулося, ми повідомимо на нараді, ми нічого не
приховуємо, просто не хочемо розводити паніку й дати спокійно провести
церемонію.
- Те
саме сказали чоловік з сином, – зітхнула Беа.
- От
бачите, – стиснув Ален плечима.
Зобразивши привітну усмішку, Беа
попрощались, й посилаючись на невідкладні справи, поспішила покинути їх.
- Знайомство
пройшло на вищому рівні, – схиливши голову, мовила винувато Адрі. – Мабуть, я
справді поспішила.
- Не
бери в голову, все добре. Кожному цікаво, що там відбулося, – заспокоїв її
Ален.
- Тільки
от питання, що вони відчули… ти використав одну з тих технік, але не говорив,
що вона пов’язана з Волею. Ален... – Адрі обдарувала його пильним поглядом.
- Я
сам не знаю, що це було, – виправдовувався Ален. – Натаніель обіцяв при
зустрічі все пояснити.
- Що
пояснити? – Ален на мить замовк, обдумуючи, чи варто їй розповідати, але потім
все-таки наважився.
- Ти
знаєш щось про Зірку Давида? – Адрі перелякано на нього поглянула.
- Тільки
не говори, що ти використав подібну силу?
- Приблизно
така реакція була і в Натаніеля з Каріною.
- Якщо
моя сестра побачила щось подібне, то ми б зараз не розмовляли.
- Скажемо
так, Натаніель попросив мене переконати її, що вона нічого не бачила.
- Значить
Рін мала рацію... – тихо мовила Адрі.
- Так,
а з цього місця детальніше! Рін!
- Я
тебе прекрасно чую, але нічого не скажу.
- Значить
ви заодно? – звернувся Ален до Адрі. – Доведеться шукати відповіді в Натаніеля.
- Швидше
за все, й він нічого не скаже, принаймні поки що, – винувато опустила голову
Адрі. Їй не докладало особливого задоволення брехати Алену.
- Це
що всесвітня змова проти мене? – пожартував Ален.
- Не
злися, так треба, – і Адрі поцілувала його.
- І ця
туди ж, – похитав головою Ален. – А що робити з твоєю мамою й іншими членами
Знаті? Вони так просто не заспокояться.
- За
це не турбуйсяю Натаніель вже повідомив головнокомандувача і той віддав наказ
стерти всі згадки про той випадок. Навіть Знать не посміє заперечити.
- Не
знаю боятись мені чи радіти.
Їхню розмову перервав Натаніель, що
з’явився у внутрішньому дворі.
- Я
піду, – спокійно мовила Адрі, але навіть людині без особливих знань психології
було ясно, як вона переживала, хоча і старалася не показувати цього.
- Може
нарешті помиритесь? – не стримався Ален.
- Все
нормально, я це заслужила... – Ален хотів було заперечити, та Адрі
перемістилась швидше.
- Переміщення?
– спантеличено мовив Ален.
- А ти
ще не зрозумів наскільки вона картає себе? – звернулась до нього Рін. – Її сила
далеко перевершує ранг молодшого офіцера, а якщо врахувати той випадок… то не
здивуюсь рівню вищому за командирів.
- Чув,
що в тебе була моя матір, – мовив Натаніель підійшовши.
- Їй
натерпілось зі мною познайомитись, – пожартував Ален.
- А
зараз не терпиться виконати наказ головнокомандувача... – єхидно посміхнувся
Натаніель.
- Значить
Адрі мала рацію, я нічого не дізнаюсь?
- Щодо
Зірки, то вибач, а от про події в Діті з радістю. Тільки пообіцяй розповісти з
ким розмовляв тоді.
- Добре,
хоча й сам не впевнений, що тоді бачив.
- Присядемо?
– вказав Натаніель рукою на кам’яну лавку. – Почну першим, – мовив Натаніель,
коли вони сіли. – Після того, як ти покинув нас і почав «шоу», чесно кажучи,
мені стало трохи моторошно. За декілька хвилин ти пройшов їхню оборону й
потрапив в місто. Ми з Беатріс, поспішили за тобою, проте бар’єр перекрив шлях,
і ми змушені були спостерігати з відстані. Попри розгром демонів, в першій
половині міста, ми не ризикнули визволяти полонених, вирішивши дочекатися
подальшого розвитку подій. Передчасні дії могли привернути увагу демонів і
зіпсувати твій план, та й не виняток, що вони могли послати погоню за нами.
Завдяки технікам Беатріс ми мали змогу бачити картину в другій половині міста.
Про бої не буду розповідати, ти їх, напевно й так пам’ятаєш. – Ален схвально
кивнув. – А далі почалося найцікавіше. В палаці почувся бій, а згодом ми
побачили Молоха, Ліору, Сотаріса і його... – захоплено мовив Натаніель. –
Візуально це був ти, закутий в сталеві обладунки, проте ту ауру, що ти
випромінював, ми відчували навіть на такій відстані. Першою проти тебе
виступила Ліора і її підручний Урі.
- Урі?
– запитально поглянув на Натаніеля Ален.
- Некромант,
його спеціалізація мертві, – пояснив Натаніель. – Він направляв в тіла мерців
ауру, чим заставляв рухатись і виконувати його накази. Свого роду непереможна
армія мертвих. Затамувавши подих ми очікували продовження. А далі ти, темний
Ален, назвемо так, з’явився оточений чимось на зразок покрову ангела, тримаючи
на вістрі меча Ліору. Схожий меч ти використовував в порту, проте той був
сформований до кінця. Далі тіло Ліори
полетіло під ноги Молоху. Далі демони немов збожеволіли й почали вбивати один
одного. За декілька хвилин залишилась менше половини. А тепер слухай дуже
уважно. Залишки демонів були, а це в основному Мотолу, не в собі від люті.
Проте їхній запал швидко остудили колоси.
- Це
ще хто такі? – ледь не вигукнув Ален.
- Величезні
кам’яні статуї, на очах яких були накладені руни. Ці руни збирали природну
енергію, яку потім вивільняли у вигляді променів. Вони й поклали початок кінцю.
Ряди демонів танули на очах. З останніх сил Молох очолив атаку на темного
Алена, проте було вже пізно. У небі сформувалос воно…
- Воно?
– перепитав Ален.
- Ти
називаєш цю техніку прорив грані, якщо не помиляюсь.
- І
скільки кілець було? – не приховуючи збудження, запитав Ален.
- Кілець...
– посміхнувся Натаніель. – Кілець було п’ять, і чотири руни.
- Руни?
- Давай
розповім про все по черзі. Першими сформувалось п’ять кілець, далі, під
кільцями, стали формуватися чотири руни, які знаходились у вертикальному
положенні відносно одна одної. Руни почали накопичувати енергію, яку потім
вивільнили у вигляді червоних променів, що з’єднались в центрі. Слідом через
кільця почала проходити енергія у вигляді променя. Після п’ятого кільця вона
стиснулась до сфери з кільцем навколо. В результаті ця сфера попрямувала в
центр, де з’єднувались промені з рун. Тут ми з Беатріс і зрозуміли, що пора діяти.
Спочатку, я перемістив якомога далі полонених і Беатріс, а потім повернувся за
тобою Це сталося в момент, коли промінь вистрелив по бар’єру. Перший постріл
зруйнував його, а другий пройшовся безпосередньо по місту. Хоча, на відміну від
першого, другий промінь транспортував цю сферу. Скажу чесно, все вирішували
секундию Коли я потім обернувся, то не повірив власним очам. Час в місті
зупинився, в буквальному сенсі слова, а потім роздався спалах… і все зникло.
Демони, руїни… залишився тільки один величезний кратер. Не хотів би я в той
момент бути твоїм ворогом, – пожартував Натаніель.
- Історія
ще та? – похитав головою Ален. – Тоді в мене теж були ті очі?
- Ага.
Тільки не кровоточили, як цього разу.
- Значить
Рін мала рацію… – задумливо мовив Ален.
- Якщо
ти про заборону використовування тих технік, то я цілком згоден, і справа тут
не в їхній природі. Твоє тіло поки не здатне витримати подібні навантаження.
Зайвий тому доказ – порт.
- В
мене останнє запитання, а хто врятував Адрі з Ліа?
Натаніель на мить задумався.
- Якщо
чесно, то я й сам хотів би знати. Беатріс до останнього слідкувала за
дівчатами, я точно знав, де вони, та коли
перемістився, то нікого не виявив. По мірі можливостей і часу, я обшукав
палац, проте нікого не було. Сама вона не могла переміститись, там було надто
багато бар’єрів. Єдиним логічним поясненням для мене є те, що ти врятував їх.
- Схожу
версію озвучила Рін.
- Іншого
пояснення я просто не бачу. А тепер, якщо в тебе немає більше запитань,
розповіси про події в порту?
- Розповідати
особливо немає про що, – зніяковіло мовив Ален. – Коли ми прибули, ваші кораблі
підходили до бухти. Твій батько, і Рікей, нічого не виявили, а от мене не
покидало відчуття тривоги. В результаті, я розповів про свої побоювання їм.
Вони поставились до них вельми серйозно. Проаналізувавши ситуацію, ми дійшли
висновку, що справа в тих, хто побував на семи колах, тобто в Діані. Не маючи
вагомих доказів, ми все ж вирішили діяти. Захист міста був першочерговим
завданням, далі ізолювали делегацію.
- Розумію…
– кивнув Натаніель.
- Ще
до початку операції мені спало на думку, що, можливо, це все пов’язано з силою
Ліори.
- Паралельні
світи? – припустив Натаніель.
- Саме
так. Я побував в одному з таких, можливо тому й відчув щось подібне поблизу.
Далі: опираючись на знання зі зустрічі з Ліорою й спогади, що повернулися, коли
перший раз прийшов до тями, я розробив план.
- Почекай,
до тебе повернулись спогади?
- Уривки.
Один з них був про якийсь геном.
- Покращений
геном.. – посміхнувся Натаніель
- Це
ще що таке?
- Поки
що не можу сказати. Давай продовжимо про порт. – Ален зітхнув, проте не став
заперечувати.
- На
чому я зупинився? Згадав. Розробивши план, я перемістився на пірс. Весь мій
задум полягав в тих техніках. Вірніше в одній з них. Спочатку нічого не
виходило, проте, коли розплющив очі, то не повірив їм. – В той момент увага
Натаніеля була загострена до максимуму. – Переді мною стояла не хто інша, я
Діана, – Ален думав, що зараз станеться: виверження вулкану емоцій, Натаніель
спробує заперечити… проте нічого подібного не відбулося. Натаніель лише
посміхнувся, поглянувши в небо.
- Не
такої ти очікував реакції? – пожартував Натаніель. – Побачивши ті очі, я про
все здогадався, та все ж хотів переконатись.
- Далі
продовжувати...
- Ні…
Залишимо все як є…
- Схоже,
у нас гості, – мовив Ален, кивнувши на хранителя, що швидко наближався до них.
- Особиста
гвардія головнокомандувача. Надовго ж їх вистачило, – зіронізував Натаніель.
Підійшовши хранитель віддав честь.
Єдиною відмінністю гвардії від простих хранителів, була форма, вірніше атрибути
на плащі. На ньому не було ні нашивок, ні цифр, лише зображення двох
півмісяців.
- Дозвольте
звернутись, – Натаніель схвально кивнув. – Вас, і командира Алена, викликають
на нараду в орден.
- Повідом, що ми негайно вирушаємо. – Хранитель схвально кивнув, і віддавши честь, поспішив покинути їх. – От і насолодились спокоєм. Зараз все почнеться. І чого не почекати до вечора, – зітхнув Натаніель підвівшись.