Пошуки
Алена були схожі на пошуки того, не знаю чого, там – не знаю де. Він бездумно
бродив околицями, стараючись привести думки в порядок. Розмова на галявині,
якось неприродно підкосила його сили.
- Може
поговориш зі мною? Останнім часом ти сам не свій? – звернулась до нього Рін.
- Нічого,
все нормально, – буркнув Ален.
- Невже
реакція цих трьох так вплинула на тебе?
- Не в
цьому справа...
- А в
чому тоді? Я ж бачу, що ти щось приховуєш від мене.
- Ти
колись задумувалась, як сприймуть нас люди? – після хвилинної мовчанки, мовив
Ален.
- Так
от ти про що. Знайшов чим переживати.
- Може
й так, а може й ні... Навіщо все це?
- Знову
за своє. Я вже говорила про обдарованих...
- Обдаровані
це всього лише одна з гілок еволюції, люди, які мають сильні лідерські якості,
але щось я не чув, щоб вони володіли силою, подібній моїй, – перебив її Ален. –
Вони оратори, здатні підібрати потрібні слова, і спрямувати певну кількість
людей на правильну дорогу, але аж ніяк не воїни. А моя ж сила передбачає саме
це.
- Вода
втамовує спрагу, але може й вбити… Кожна людина вільна вибирати. Ти не
зобов’язаний захищати всіх, чи жертвувати всім – заради одного. Все це вибір.
- Все
це красиві слова, які прикривають справжню суть.
- А
якби я сказала, що ти можеш, чи знищиш половину Едему, тобі би стало краще?
- Хоча
б не мучив ні себе, ні тебе, такими розмовами.
- Всьому
свій час. Ти дізнався про обдарованих, про Гелактіон, Бакарі… але, коли був
готовий. Дай древнім людям сучасну земну зброю і щоб вийшло? От так і з тобою.
Ти, звичайно, не древня людина, але тобі потрібно дійти до певно етапу, й потім
сам усе зрозумієш. Тобі сподобався вчинок Бакарі? Він хоч і керувався вищою
метою, проте засоби обирав не вельми правильні. Тому наберися терпіння.
- Тільки
б вистачило цього терпіння, – зітхнув Ален.
- За
це не турбуйся, ми з Серафіелем не дамо тобі здатись. До речі те, що ти шукаєш,
знаходиться за табором вцілілих.
- Знаю.
Ще під час відпочинку запримітив їх, проте не думав, що доведеться пробиратись
таємно.
- Може,
все-таки даси їм другий шанс?
- Навіщо?
Це нічого не змінить, вони не допоможуть при дисбалансі, не врятують Адрі, не
зупинять Бакар… В них конкретна ціль: зібрати інформацію, і по можливості –
розібратись з усім, а про «усе це», вони поняття не мають, хоча, як і я… –
зітхнув Ален.
- Дві
голови краще, ніж одна.
- В
мене їх три, й більше мені непотрібно. Якщо якимось чином, нам написано знову
перетнутись, то так тому і бути, але, я не хочу робити кроки назустріч. Та й
якщо розібратись, то нам слід триматись осторонь, під час дисбалансу
сумніваюсь, що зможу контролювати себе, а ці люди стануть першочерговими
мішенями. Невідомо, хто становитиме для них більшу загрозу.
- Ну і
впертий же ти, завжди знайдеш відмовки, – з теплоптою в голосі мовила Рін.
*****************
Ален
оминув патрулі й непомітно прокрався до входу в підземелля. З усього було
схоже, що це прохід далі, інакше як пояснити, що його так добре охороняли, та й
куфії на обличчях Натаніеля і дівчат свідчили, що вони вже побували в пустелі.
Нічого схожого, з цим підземеллям, навколо не спостерігалось, та й табір
знаходився недалеко. Все вказувало на прохід. Тому Ален вирішив не забивати
голову гіпотезами, а швидко все перевірити.
Стіни
й стеля підзимелля були вимурувані з каменю, проте висота проходу бажала кращого.
Алену довелось пригнутись, щоб не вдаритись головою об стелю. Добре хоч дорогу
освітлювали вогні смолоскипів, що були прикріплені на стінах, через кожні
п’ять-десять метрів. Та ось, незручний у всіх аспектах тунель закінчився, і він
опинився в чималій залі, хоча слова печера – тут було більш доречне.
Смолоскипів тут було куди менше, та це не заважало роззирнутись навкруги.
Перше, що впало в око – це черепи й кістки, по всій видимості людей.
- Здається,
ми не помилились, або ж це лігво якоїсь істоти, – мовив подумки Ален.
- По
тунелю сюди так не скажеш, – заперечила Рін. – Над ним працював майстер.
- Значить,
ми на правильному шляху, – констатував Ален.
- Тут
відчувається присутність смерті, немов хтось чи щось, затаїлось вглибині й
тільки чекає нагоди напасти.
- Виходячи
з мого досвіду – таке місце полюбляють василіски, – згадав Ален Долину Королів.
- Або
фурії… – припустила Рін.
- Це
ще хто такі? – з сарказмом мовив Ален.
- Дечим
схожі на Жнеців, тільки вони вступають в безпосередній контакт з людьми, що
потрапили на цю сторону.
- Це
як? – й надалі не розумів Ален.
- Жнеці,
як ти вже знаєш, мають свою структуру; по своїй природі вони, як би це сказати…
підопічні смерті, це вони з’являються першими біля того, хто має померти.
- А як
же ангел, що мене супроводжував? – розгубився Ален.
- Було
прийнято рішення, щоб не лякати людей перед брамою, і не збільшувати кількість
тих, хто противиться цій стороні – супровідними ангелами призначити тих, кого
ти бачив. Але насправді – ангелами смерті вважаються саме Жнеці, вони відокремлюють
душу від тілесної оболонки. Їхня поява
біля тієї чи іншої людини, означає її скору смерть.
- Причому
тут фурії?
- Фурії
передбачають біля кого з’являться Жнеці. Безпосередній контакт з ними загрожує
втратою здорового глузду. В порівнянні з ними – четверте коло казка.
- А
способи захиститись є?
- Чесно
сказати, важко відповісти, особливо у твоєму випадку. Сам пам’ятаєш тих
василісків…
- Все
вирішиться при безпосередній зустрічі? – припустив Ален.
- Можна
й так сказати, хоча, мені би дуже хотілося її уникнути, вони можуть стати
каталізатором, який прискорить дисбаланс.
Раптом,
в протилежному кінці зали, саме там, де був прохід, почувся тріск, немов хтось
ненароком розтрощив один з черепів.
- Невже...
– промайнула здогадка в голові Алена.
- Їхня
аура не схожа на фурій, – поспішила заспокоїти його Рін.
- Люди?
- Схоже
на те.
З
темряви проходу вийшло три постаті, попри слабке світло смолоскипів, Алену все
ж вдалося розгледіти їхні обличчя. Це були не хто інші, як Натаніель, Діана і
Беатріс.
- Краще
б це були фурії, – зітхнув Ален подумки.
- Почекай
з іронією, може вони хочуть поговорити.
- Наговорились
вже… – буркнув Ален.
Ален
вже хотів було розвернутись й піти, не бажаючи зустрічатись з ними, та на
перешкоді стала рука, що схопила його за плече, це відбулось настільки швидко,
що він ледь не захистився ефіром, та вчасно зупинився.
- Стій,
цього разу я тебе так просто не відпущу, – рішуче мовила Діана.
В
руці Алена з’явився меч.
- Мені
сприймати це як погрозу? – холодно відповів він.
- Виключи
хоч на секунду свій гонор, і вислухай нас, – сердито мовила Діана.
- Навіщо?
Прохід я й без вас знайшов, і далі справлюсь. А стежити за мною, під приводом
турботи – непотрібно. Вам же краще, якщо триматимусь подалі від табору.
- Не
будь таким холодним, – мовила Рін.
- Все
сказав?! – підвищила тон Діана. – А тепер послухай мене. Якби ми хотіли стежити
за тобою, чи зробити щось подібне, то не відпустили б так просто.
- Гарно
сказано, а сили вистачить? – Ален сформував за спиною шість крил, які одразу ж
вдарили Діану, відлетівши, та вдарилась об кам’яну стіну зали. Натаніель і
Беатріс кинулись до неї, проте вона жестом руки зупинила їх, мовляв, все добре.
- Чому
ти такий впертий, не хочеш нас вислухати? – вигукнув Натаніель.
- Наслухався
вже, – зіронізував Ален. – Я не просив лізти до мене зі своєю добротою.
- Вона
лише хотіла вибачитись, і попросити твоєї допомоги, – роздратовано мовив
Натаніель.
- Допомоги?
В демона? Не смішіть.
- Тоді
ми з несподіванки ляпнули, тепер просимо за це вибачення. Подібне не кожен день
доводиться бачити... – підбирав потрібні слова Натаніель.
- І
більше не побачити. Мене дістало повторювати одне й те саме. Не наближайтесь до
мене, а то пожалієте! – і Ален попрямував до проходу на ту сторону. Та його
наміру перешкодила постать, що вийшла з цього самого проходу. – Та що з цим
світом не так?! Дістало вже, що кожен бажає стати на моїй дорозі!
Меч
огорнув ефір, який за секунду вистрелив променем в напрямку істоти. Та, на диво
спритно ухилилась від неминучого зіткнення. Від удару – декілька брил
відвалилось від стелі й попрямувало до землі, акурат в те місце, де стояли
Натаніель з дівчатами. Ален вже хотів було кинутись їм на допомогу, проте
Натаніель випередив його, піднісши руку вгору, в повітрі утворилось щось на
зразок прозорого куба, який одразу, немов поглинув каміння. Натаніель опустив
руку, і куб зник, разом з брилами. В його діях не було жодного зайвого руху,
все відбулось з ювелірною точністю.
- Вбити
нас захотів?! Думай, перш ніж робити! – вигукнув сердито Натаніель.
- Командир
сьомого легіону, і геній Девкаліону. Не кожен день до мене заходять такі гості,
– мовила істота. На ній була чорна мантія з капюшоном – з-під якого виглядало
сиве волосся, і вкрите зморшками й численими шрамами обличчя. Довгий ніс з
невеликою родимкою, додавав її «модельній» зовнішності, ще більше «пікантності».
В білій сухорлявій руці вона тримали палицю, на яку, очевидно, обпиралась при
ходьбі.
- Могли
б і не так тепло вітати господиню, – засвітила вона декілька передніх зубів, що
ще залишились.
- Фурія?
– звернувся Ален до Рін.
- Вона
сама.
- Хіба
ти не страж шостого кола? – звернувся Ален до неї.
- Шосте,
сьоме – яка різниця; набридли вже ці вічно балакучі гарпії, – фиркнула та.
- І ти
вирішила переселитись сюди? – кепкував з неї Ален.
- Тут
тиша, про яку я давно мріяла, – виголосила фурія.
- І що
далі? – запитав Ален насмішкуватим тоном.
- Ти
надто балакучий, потрібно це виправити, – роздратовано мовила фурія, їй набрид
тон Ален.
Вона
стукнула два рази посохом об землю, проте ніщо не відбулося.
- Це
мало налякати мене? – посміхнувся Ален.
- Поглянь
на дівчат, – мовила Рін.
Ален
повернув голову й ледь не скрикнув від побаченого. Діана і Бетріс, немов
божевільні, стали нападати на Натаніеля. По «налитих» злістю очах, було видно,
що вони вже не хазяйки власного тіла, а лише виконували накази фурії. Простими
атаками справа не закінчилась, за мить їхнє тіло оповила вельми сильні:
блакитна і зелена аури.
- Блакитна
і зелена? – розгубився Ален.
- Потім
поясню; займися фурією, – порадила Рін.
- О,
то вони з Вищої Знаті! Приємний бонус. Як я й очікувала, моя сила не подіяла на
вас, в протилежному випадку – гра була би не така цікава, – задоволено
виголосила фурія, звертаючись до Алена з Натаніелем.
- Ален,
займися старою, а я подбаю про дівчат! – вигукнув Натаніель.
- Без
тебе знаю! – огризнувся Ален. – Як же він мене бісить! – мовив Ален подумки. –
Половину технік тут не використати, інакше – поховаю нас заживо, й ефір не
особливо подіє, в неї точно немалий запас сил... Цікаво, якщо паралізувати її,
то контроль над дівчатами зникне? Ах, була не була…
Використавши
місячну ходу, Ален вмить опинився біля фурії й нав’язав ближній бій. Попри
поважний вік, спритності їй не бракувало.
- Скільки
сили, й все дісталось ордену! – засміялась фурія.
Після
чергового удару, Ален відступив, створивши потрібну дистанцію, щоб атакувати
мечами, що з’явились в повітрі.
- Це
все? Не розчаровуй мене, – насмішкувато мовила Фурія.
Фурія
й не помітила, як замкнула пастку. Відбиваючи мечі, вона розкидала їх хаотично
навколо себе, але цього було достатньо, щоб сформувати коло. За мить мечі
перетворились на чорний туман, який паралізував її.
- Що
за фокуси?! Бийся чесно! – закричала вона.
- Сказала
та, що хвилину тому нацькувала на нас дівчат, – пожартував Ален.
- Що
це було? – запитала Діана, яка першою прийшла до тями.
- Схоже
– спрацювало, – радісно виголосив Ален подумки.
- Ти
молодець, швидко знайшов вихід, – похвалила його Рін.
- Це
ще не кінець! – закричала фурія і зникла.
- І
хто з нас багато говорить? – кинув їй вслід Ален.
- Дякуємо
за допомогу, – мовила Бетріс, що вже також оговталась від впливу фурії, й зараз
підійшла до Алена.
- Дрібниці,
– вже тепліше мовив Ален.
- Мир?
– і Беатріс простягнула йому руку.
- Тимчасове
перемир’я, – і Ален потиснув її на знак згоди.
- Впертий
осел, – буркнув під ніс Натаніель.
- Твоєї
думки мені тільки не вистачало, – огризнувся Ален.
- Годі
вам, все ж добре закінчилось, – мовила Діана.
- А
могло – взагалі не бути, якби він не був таким бараном, – відрізав Натаніель.
- Ну,
вибачте, що велике цабе з Девкаліону: спочатку не помітило тисячолітньої старої, а потім вона ще й
відвісила йому на горіхи, – насміхався Ален з Натаніеля.
- Ану
повтори! – процідив крізь зуби Натаніель.
- Бувай
здоровий. Програти старій, от сміху буде, як розкажу всім, – Ален
демонстративно розвернувся і попрямував до виходу, по дорозі виголошуючи
репліки, щоб ще більше розізлити Натаніеля.
- Ну і
вали, дуже потрібна твоя допомога, самі справимось! – вигукнув йому у слід
Натаніель.
- Ага,
– демонстративно піднісши вверх руку, мовив Ален.
- Зупиніться
обидва, – Діана, використавши місячну ходу, схопила Алена за вухо й потягнула
до місця, де стояли Натаніель з Беатріс. – Може годі цих дитячих ігор?
- Відпусти,
боляче, – виголосив Ален.
- Так
тобі й треба, може перестанеш бути таким впертим, – мовила сердита Діана. – А
тепер давайте тверезо оцінимо ситуацію, й обдумаємо план дій.
- Фурія,
швидше за все, проводила розвідку, тому й відступила так швидко, але тепер вона
знає про нас. Слід пришвидшити плани, – заговорила Беатріс.
- І що
у вас за такі плани? – скоса поглянув на них Ален.
- Ми
хочемо напасти на демонів, – відповіла Беатріс.
- Прикольний
жарт, враховуючи, що демони можуть битись без обмежень, а у вас тільки троє з
силою, – скептично поглянув на них Ален.
- Уже
четверо, – виголосила Беатріс.
- Я не
давав згоди на приєднання до вас.
- Ти
командир, захищати цих людей – твій обов’язок, – мовила Діана.
- Тільки
ти забули додати, що я і є загроза, – уточнив Ален.
- Ти ж
говорив, що маєш план, щодо цього? – запитально поглянула на нього Діана.
- Маю,
але поки він вступить в дію, я можу вбити половину вцілілих, – пояснив Ален.
- Смертей,
так чи інакше, не уникнути, ці люди підуть на все, щоб врятуватись. Без тебе
вони не пройдуть і пустелі, – не здавалась Діана.
- А що
в ній такого? – здивувався Ален.
- Скорпіони,
– стала пояснювати Діана. – Їхня отрута вбиває за лічені секунди. За розмірами
вони не відрізняються від арахнідів, проте – це ходячі машини смерті. Як тільки
вдалося зібрати вцілілих, ми одразу почали шукати прохід далі. Пошуки зайняли
чимало часу, проте – не увінчались успіхом. Ми, на чолі невеликого загону,
відправились в розвідку. Та те, що відкрилось на тій стороні, нас не дуже
потішило. За декілька хвилин з нашого загону залишились тільки ми. Людям без
елементарної бойової підготовки, там немає що робити.
- Так
і я не зможу відкрито використовувати свою силу. А прості техніки не дадуть
потрібного результату настільки швидко, щоб уникнути чисельних жертв. І
дисбаланс тут не спричинити, демони вже прийняли заходи, щодо цього, – мовив
Ален.
- Дисбаланс?
– здивувалась Беатріс.
- Ви,
мабуть, бачили спалахи блискавок, і збурення в тутешній природі, це наслідок
дисбалансу, – пояснив він.
- Вибач
за дурне питання, але з чого ти це взяв? – з недовірою поставилась до почутого
Беатріс.
- Тому
що це я його викликав сильним викидом темної енергії.
- Темної
енергії... Наскільки ж мав бути сильним викид, щоб спричинити таке, тут зібрана
колосальна енергія, протистояти якій, одній людині не під силу, – мовила
вражена Беатріс.
- Може
й так, але ви самі все бачили, – хвалькувато мовив Ален. Він радий був, що
знову зміг їх вразити. – Цих скорпіонів багато, може ми вчотирьох проведемо
зачистку, а вже потім відправляться інші?
- Стій,
не поспішай так, – мовила Беатріс. – Тепер я остаточно заплуталась, може
поясниш якого роду дисбаланс відбудеться з тобою.
- Хтось
з вас бачив командирів під час використання зв’язку з Едемом?
Натаніель,
Діана й Беатріс переглянулись.
- Припустимо,
– мовив Натаніель.
- Тоді
частково, ви знаєте, що буде.
- Причому
тут цей зв'язок? – нерозуміюче поглянув на нього Натаніель.
- Я
встановлю подібний, тільки без можливості контролю, принаймні на початку.
- З
ким встановиш? – з недовірою запитав Натаніель, Ален не переставав його
дивувати.
- Протилежним
Едему виміром, назвемо його так… більшого не скажу, бо й сам ще не розібрався.
- Тобто,
ти й сам гадки не знаєш, як даний етап проходять командири, але тебе це не
зупиняє? – зіронізував Натаніель.
- В
мене немає вибору, це так чи інакше відбудеться. Перший дисбаланс вже стався,
тільки за допомогою Іскри мені вдалося відновити контроль, наступного разу це
не спрацює.
- Припустимо,
що все так і буде, та все ж, як ти повернеш баланс? – зацікавлено мовив
Натаніель.
- Едем.
- Ти
точно несповна розуму. Твоє тіло не витримає подібного, та й без бар’єра п’яти
лотосів ти знищиш це місце! – вигукнув Натаніель.
- А з
цього місця детальніше, – здивовано поглянув на нього Ален.
- Під
час церемонії: хранитель входить в коло з лотосів, які утримують…
- Його
неконтрольовану енергію, це я знаю, – перебив того Ален.
- Під
час встановлення зв’язку з Едемом – кіл п’ять, тільки так можна стримати
подібне.
- Все
це, звичайно, добре, але лотоси не зупинять мене, навіть, якщо цих кіл буде
десять. Вони розраховані тільки на світлу сторону, а в мені, якщо ви забули, їх
дві. Друга зводить нанівець усю їхню силу, я вже це проходив. До речі, звідки
ти стільки знаєш?
- Не
тільки хранителі мають подібний зв'язок, Вища Знать також проходить через це, –
пояснив Натаніель.
- Значить
ти розумієш всю суть проблеми. Зосередьмося на поточній ситуації, з іншою –
потім розберусь. Ви не пробували зробити протиотруту? – звернувся Ален до
дівчат.
- Намагались,
проте безрезультатно. Усі добровольці помирали швидше, ніж ми встигали ввести
її. – мовила Діана.
- А ці
скорпіони водяться десь, крім цього місця?
- В
основному на дальніх територіях Проклятої Землі, їхньою отрутою часто
покривають зброю. Тільки не кажи, що в тебе знову з’явилась якась божевільна ідея?
– вловила хід його думок Діана.
- Схоже,
я вже зустрічав цю отруту. Купер часом не використовує її?
Діана
й Беатріс напружили пам'ять.
- Доходили
слух, що він купляє щось подібне на чорному ринку, проте стовідсоткової
гарантії не можу дати, а з чого раптом така цікавість? – відповіла Беатріс.
- Під
час бою зі мною, він використав одну отруту, до якої в мене вже був імунітет.
- Бою? – здивовано поглянула на нього Беатріс.
- Невелика
сутичка перед відправленням сьомого на ту сторону.
- Якого
відправлення?! – в один голос скрикнула трійця.
- Сьомий,
за допомогою посоху Мойсея, відправився на ту сторону, щоб захистити повстанців
з Бастіани, й людей – захоплених в незаконних рейдах. Ви повинні були чути про
це, значна кількість людей, рятуючись від битв, прийшли сюди.
- Значить
– це все-таки правда. А ми ще сміялись з тих, хто розповідав подібні історії, –
мовив Натаніель.
- У
вас є зразок цієї отрути? – звернувся Ален до Діани.
- Навіть
не думай! – вигукнула Діана.
- Запропонуйте
інший варіант. Тут з хвилини на хвилину будуть демони, а все, що можуть люди
там – це оборонятись. Рано чи пізно й в них забракне сил. В мене більше шансів
вижити, та й Рін, якщо щось, швидко поставить мене на ноги.
- Тільки
не забудь сказати їм, скільки часу ти минулого разу пролежав, – мовила Рін.
- Це
не більший ризик, ніж з Гелактіоном, якщо вже судилось попрощатись з цим
світом, то зроблю це красиво, – відповів Ален.
- Не
жартуй так, – сердито мовила Рін.
- Давайте
швидше покінчимо з цим, кожна секунда на вагу золота! – звернувся Ален до
трійці.
- Я
відмовляюсь йти на такий ризик, ти командир сьомого, станься щось з тобою – нам
голови відірвуть, – мовила Беатріс.
- Підтримую
сестру.
- Якби
мені не хотілось отримати протиотруту, але згоден з дівчатами, сьомий і так
довгий час перебував в хаосі.
- В
такому разу – наперед вибачаюсь… – виголосив Ален.
Використавши
місячну ходу, Ален збільшив дистанцію між ними, трійця думала, що зараз він
використає той же прийом, що й з фурією, тому вирішили розосередитись, та як
тільки спробували це зробити, то швидко усвідомили, що пастка куди витонченіша,
ніж вони могли уявити. Під ногами у них з’явився рунний круг, який скував усі
рухи. Та це був далеко не кінець сюрпризам, вслід за кругом навколо них
з’явилась сфера, за структурою техніки вона нагадувала куб Натаніеля. Подив
трійці важко було описати. Не давши їм часу оговтатись, Ален одразу зробив жест
рукою, і сфера зникла, натомість – в його руці з’явилась пляшечка з
темно-червоною рідиною. Не гаючи часу він відкрив її і випив.
Світ
поплив перед очима, як і того разу. Не в силі стояти, Ален опустився на коліна.
З кожною секундою отрута все сильніше розповсюджувалась по тілі, паралізуючи
його. Руна, за допомогою якої він утримував Натаніеля і дівчат, ослабла, й вони
змогли звільнитись.
- В
мене мало протиотрути, та й невідомо чи вона взагалі подіє! – вигукнула Діана,
підбігши до нього.
- Все нормально, – схопивши її за руку, мовив Ален. Це були його останні слова перед втратою свідомості.