«Щоб пролита нами кров не була марною, нам не
залишається нічого, крім як пролити ще більше» (Code Geass)
Решту дня вони займалися
формуванням загонів і відправленням людей. Першими вирушили ті, хто мав
пройти стіну так, як були попереджені й підготовлені заздалегідь. Ближче до
вечора вирушили представники Проклятих Земель. Ален спочатку брав активну
участь у відправленнях, а потім мовчки спостерігав зі стіни. Нічна тиша
заспокоювала і водночас насторожувала. Вартові пильно вдивлялись в далечінь,
щоб не пропустити несподіваних гостей. І ті не заставили себе довго чекати. На
споруджених Аленом стінах показались невідомі силуети. Декілька вогняних стріл
направилось в ту сторону. Показалась химерна постать величезного вовка і
вершника на його спині. Вартові чимдуж забили в дзвони. Напівсонні, перелякані
люди, почали вибігати з будинків. Кожен
хапав перше, що попадало під руку, й біг на мури. Незабаром до Алена
приєднались Марко й місцеві ватажки.
-
От і почалось! – виголосив Ален.
-
Битва, швидше за все, відбудеться завтра. Розвідники
випереджають військо від сили на день, – заговорив Марко.
-
Але розвідка доповідала, що у нас ще є час! – мовив
переляканий Харріс.
-
Щось прискорило їхні плани, – задумливо мовив Ален. –
У всякому випадку, це остання спокійна ніч, пропоную добре відпочити.
-
А що робити з цим розвідником, не відпускати ж його? –
звернувся Харріс до Алена. – Схопивши його ми б дізнались багато
цікавого!
-
Лучники! – скомандував Ален. – Приготуватись! – ті
наклали стріли на тятиву. – За моєю командою... Вогонь!
Сотня стріл зринула в небо й
полетіла в напрямку демона. Той незворушно стояв і спостерігав, дражнячи
солдатів на мурах. Та тріумф тривав недовго. Ален, використавши fulgur, за
декілька секунд опинився біля зухвальця. Їхні погляди зустрілись. В чорних як
ніч очах демона, він не побачив й тіні страху.
- Навіщо ти тут? – звернувся до
нього Ален.
- Молоху цікаво, що роблять його
звірята! – зверхньо відповів той.
- Ти про Харріса?! – Демон
здивовано поглянув на Алена. – Що ти їм передав?!
- Послання: «Здавайтесь або
помріть!».
- Думаєш я повірю в це? – зверхньо
поглянув на того Ален.
- Мені байдуже в що ти віриш, –
обличчя демона розплилось в широкій усмішці. – Скоро це не матиме жодного
значення…
- Вам не взяти місто так просто! –
в голосі Алена почулась невпевненість, він швидше переконував самого себе, аніж
демона.
- Місто і так наше... – вишкірився
демон.
Після цих слів він встромив меча
собі в груди. Його тіло забилось в конвульсіях і звалилось з вовка. Той
загарчав і готовий був кинутись на Алена, та одна зі стріл, випущених з мурів,
зі свистом розрізала повітря і влучила йому в голову.
- Про що ви говорили?! – закричав
збуджено Харріс, наближаючись до Алена, який повернувся в місто.
- Нічого важливого, він підтвердив
наші найгірші сподівання, – виголосив Ален.
- То вони близько… – задрижав голос
Харріса. Після появи розвідника той перебував немов на голках. Прагнув всюди
бути першим, дізнаватися новини з першоджерела. Це тільки посилило підозри
Алена.
- Так! – ствердно кивнув Ален.
Харріс та інші ватажки поспіхом попрямували в
центр міста. Новина їх не то стривожила, не то перелякала до
півсмерті.
- Він дійсно сказав саме це? –
запитав Марко, коли Харріс пішов.
- Звичайно, що ні. Не буду ж я при
них оголошувати, що демон, фактично, розповів про їхні переговори… Не знаю, хто
ще замішаний у цьому, але слід бути обережними.
- Починається серйозна гра, – потер
бороду Марко. – На кону сотні життів!
- Одні слова мене неабияк
насторожили… Він говорив, що місто й так їхнє!.
- Думаєш, ці бовдури здали
його?
- Не знаю. Можливо, просто дражнив
мене, бажаючи посіяти сумніви. Але чому він не зник, побачивши все, що потрібно? –
запитував немов сам у себе Ален. – Хіба не в цьому полягає роль
розвідників?
- А може, справа в тобі? –
припустив Марко.
- Думаєш, хотіли виманити, щоб пересвідчитись
чи я справді тут?
- Скоріше за все. В Гімері ти
наробив багато шуму.
- Все одно, якось безглуздо...
Існують й інші способи.
- Демонам байдуже, якщо в них є
ціль, вони досягнуть її за будь-яку ціну.
- Що робитимемо з отриманою
інформацією? – запитально поглянув на Марко Ален.
- Покинути місто зараз означає
звести нанівець усю нашу роботу. Перші колони ще не встигли пройти й половини
шляху.
- Значить, ризикнемо, а далі
будь, що буде, – зітхнув Ален. – Я розраховував сьогодні виспатись, та схоже,
що сон – це недоступна зараз розкіш.
- Може, надати тобі додаткову
охорону? – запропонував Марко.
- Не варто, в мене й так найкраща
охорона…
- Вони зараз тут? – притишено мовив
Марко, роззираючись по сторонах.
- У них справи, але я завжди можу
прикликати їх. Краще попередь хранителів, щоб були пильні.
- За це не турбуйся, вони ще з
першого дня насторожі.
- Тоді залишається очікувати, в надії, що скоро все проясниться…