Зала, де мала відбутися нарада,
знаходилася в куполоподібній будівлі, резиденції головнокомандувача. Коли вони
з Натаніелем зайшли, командири вже сиділи на своїх місцях і очікували. Сама
зала являла собою чималу кімнату зі скляним столом в центрі. Навколо нього були
розставлені білі м’які крісла. Позаду крісла головнокомандувача розміщувався
невеликий стелаж з книжками й картою. Декілька картин, статуя з мармуру й
зелень завершували інтер’єр. Просто, але зі смаком. Один помічників Ноя провів
Алена й Натаніеля на їх місця.
- Тепер
всі тут, – підвівшись зі свого місця, виголосив Ной.
Порівнюючи зі спогадами Адрі Ален не
помітив особливих змін, хіба що на обличчі головнокомандувача додалось декілька
зморшок. Все та ж біла довга борода, сиве волосся, жилаве тіло, яке по
витривалості могло дати фору молодим. Гострий, проникливий погляд, сповнений
життєвої мудрості. Одягнений в білий костюм з накинутим на плечі плащем
командувача.
- Перш
за все хочу привітати з одужанням командира сьомого легіону. Ми всі молились за
його здоров’я. Знаю, що нараду мали провести трохи пізніше, та далі затягувати
не можна. Церемонія прощання відбудеться, як і було заплановано, а зараз прошу
налаштуватися на розв’язання поточних проблем, а їх немало. Командире
Натаніель, оскільки вам волею обставин
довелося стати голосом тіньового, то
прошу першого до слова, – сказавши це Ной опустився у своє крісло.
- Як
усім вже відомо: рейди, й недавні події, справа рук демонів. Після того, як
командир Ален перешкодив планам демонів вбивши: першого зама командира п’ятого
темного легіону – Молоха, першого зама командира третього темного легіону –
Ліору, і головного жреця по напрямку тварин – Сотаріса, Валькірія і Девкаліон
ретельно стежили за ситуацією на тій стороні. І тепер я зі стовідсотковою
впевненістю можу сказати, що демони готуються до війни. Вбивство таких важливих
фігур відстрочить їхні плани, давши нам час підготуватись, але не більше.
- Я не
піддаю сумнівам компетентність ваших підрозділів, – мовив Кобра, – та хіба для
війни не потрібно перейти стіну? Без Зовнішніх Воріт це неможливо зробити, чи я
чогось не розумію? Їх надійно запечатали серафими, а манускрипт захований.
- Ви
праві, – мовив Натаніель. – Тільки не забувайте про диверсійну групу, що
проникла на цю сторону.
- Вони
дсі не проявились, – уточнив Кобра.
- Помиляєтесь,
– посміхнувся Натаніель скоса поглянувши
на Алена, Драгона і Рікея.
- Думаю,
пора розповісти, що трапилось в порту, – мовив Драгон, підводячись зі свого
місця. – Коли ми прибули в порт, кораблі тільки-но заходили в бухту. Спочатку
все було добре, однак чим ближче вони підпливали, тим сильнішим ставало
відчуття тривоги у командира Алена. Знаючи його здібності, ми поставились до
цього передчуття цілком серйозно.
- Якось
по-дитячому покладатись на одні передчуття, – мовив огрядний чоловік років
сорока. Дивлячись на нього одразу хотілось порівняти з Драгоном і Рікеєм.
Однак, на відміну від нього, вони більше часу приділяли тренуванням. Його хижий
погляд невпинно стежив за усіма. Ален не бачив номера на плащі, та чомусь
одразу припустив, що це командир четвертого.
- «По-дитячому»
не вірити власнику однієї з найсильніших Воль? – відрізав Драгон.
- Це
ще доказати потрібно, – огризнувся четвертий.
- Повернімось
до суті, – поспішив заспокоїти їх Ной.
- Коли
ми вжили заходів, для безпеки міста, й ізолювали імовірну загрозу, командир
Ален розпочав знешкодження небезпеки, – продовжив Драгон.
- Прошу
зауважити присутніх, що під загрозу були поставлені життя не останніх людей
Едему, – знову втрутився четвертий.
- По-твоєму
краще було дозволити Зірці Обсидіану вибухнути на території столиці? –
презирливо поглянув на четвертого Драгон.
- Чергова
казка, для дітей, – відрізав четвертий. – Чому тоді ніхто з делегації не може
підтвердити ваші слова?
- Я
можу, в той момент, я був членом делегації, – мовив Натаніель.
- Ваша
сестра розповіла зовсім іншу історію. З її слів – це була фальшива і нічим не
підтверджена тривога.
- Змушений
погодитись з Зевсом, – мовив Скорпіон. – Інші члени делегації розповіли те
саме.
На секунду запала мовчанка, учасники
дискусії збирали аргументи, щоб продовжити.
- А
якщо я надам докази, це переконає вас? – звернувся Ален до Зевса, чим викликав
на обличчях інших командир легку посмішку.
- Попробуйте,
– холодно мовив Зевс.
Ален, довго не роздумуючи, прикликав
Серафіеля.
- Сподіваюсь,
мого слова буде достатньо? – з притаманним йому спокоєм, мовив Серафіель. – Це
справді була Зірка Обсидіану, її майстерно заховали в тілі командира другого
елітного підрозділу Валькірії.
- Не
сприйміть неправильно, але як демонам вдалося заховати подібну річ? –з
недовірою поставився до озвученої інформації Зевс.
- Завдяки
техніці Ліори. Схоже, вони встигли провернути це коли нас заманили в пастку на
сьомому колі, – відповів Ален.
- Я б
назвав їх геніями стратегії, прорахувати стільки ходів... – зіронізував Зевс.
- Не
такі вже й генії! Використати людей, в якості носіїв, був їхній початковий
план, який вони, власне, й втілили, а ми виявились приємним бонусом, – холодно
відповів Ален на іронію Зевса.
- Якщо
маскування було настільки вдалим, то як вдалося виявити її? – запитав Зевс.
- Скажемо
так, я добре познайомився з цією технікою на семи колах…
- Ліора
була признаним майстром ілюзій, і ви хочете сказати, що так просто знешкодили
її техніку? – глузливо мовив Зевс.
- Простим
це не назвеш, але…
- Командире
Зевс, ви отримали достатньо доказів, я також можу виступити гарантом
правдивості цих слів, – перебив Алена Ной.
- З
чого раптом така секретність? – скоса поглянув на Ноя Зевс.
- Ви
краще розкажіть, як просувається розслідування рейдів. Є інформація, хто
допомагав демонам? – звернувся Ной до Зевса.
Ален і Натаніель переглянулись.
- Поки
що жодних зачіпок, після останніх подій, вони не наважувалися проникати на цю
сторону, – спокійно мовив Зевс.
- А
хіба єдиним шляхом сюди не був Посох Мойсея, який зараз у нас? – здивувався
Ален.
- Був
у нас. Хтось його знову викрав, – байдуже відповів Зевс.
- Що
породжує ще більше питань? – заговорив хлопець, з вигляду не багато старший
Алена. Враховуючи, що всі інші командири були відомі, то в Алена не виникло
сумнівів, що це командир шостого.
- Ви
на щось натякаєте? – обурився Зевс.
- Ні
на що, просто багато збігів… – мовив шостий.
- А
конкретніше можна? – гаркнув Зевс.
- Рейди
відбуваються практично перед вашим носом, але ви нічого не помічаєте, вам
доручають охорону посоха, але він фантастичним чином зникає. Може пора
задуматись над пенсією? – глузливо мовив шостий.
- Та
як ти смієш, шмаркач! Я захищав Едем коли ти ще пішки під стіл ходив!
- Захищали?
Коли останній раз на тій стороні були? Просиджування штанів захистом не назвеш.
Хоча, ні, вибачте, Купер за вас тероризує Нейтральні Землі. Ледь не забув,
згадаємо також зустріч командира Алена і Купера.
Зевс не тямив себе з люті, здавалось,
що ще мить і він накинеться на командира шостого.
- Поведінка
Купера і справді викликає багато запитань, – мовив Ной.
- Купер
завжди захищав інтереси Едему, так, в нього є свої методи, та він ніколи не
переходив межі, – став Зевс на захист того.
- З
вами могли б посперечатися жителі одного села, – знову заговорив командир
шостого.
- Це
ще доказати потрібно.
- Тільки
чомусь, коли орден почав розбиратись, усі свідки загадковим чином зникли.
- Пусті
звинувачення. Де докази?
- Докази
я зберу, за це можете не турбуватись, справа в іншому, чому, коли рада віддала
наказ сьомому про збори, Купер активно перешкоджав цьому, що він взагалі забув
в сьомому? – мовив шостий.
- Ріган
являється його добрим другом, от він і вирішив допомогти.
- Допомогти
в чому? Тероризувати старших офіцерів? Ріган являвся капітаном, як і Купер, в
нього не було особливих повноважень, – уточнив шостий.
- Ріган
був призначений тимчасово виконувати обов’язки командира, – зробив контрвипад
Зевс
- А
вірніше – виконувати все, що йому накаже рада й орден. Цей хряк від влади
зовсім страх втратив. Однак, що найголовніше, все відбувалося за підтримки
четвертого.
- Голослівні
звинувачення, – засміявся Зевс. – Ви ще скажіть, що я заодно з демонами.
- Не
виключаю такого варіанту... – на повному серйозі, мовив шостий.
- Ну
все, годі, а то це починає переходити усі межі, – голос Ноя не приховував
роздратування. – Ви дієте на руку демонам. Якщо будуть докази, ми внесемо питання недовіри командиру Зевсу
на розгляд ради, а зараз попрошу зосередитись на нагальних проблемах. Те, що ми
знешкодили одну загрозу, не означає, що їх не може бути декілька. Невідоме
справжнє призначення диверсійної групи ворога.
- Терріан
вже почав укріпляти свої кордони, кораблі знаходяться в постійному патрулюванні
стіни, – повідомив Натаніель. – Також, за нашими даними, Ферагон вжив схожих
заходів.
- Значить
і нам не слід зволікати. Чий легіон зараз найближче до стіни? – звернувся до
присутніх Ной.
- Третій
і перший, – відповів Драгон.
- Скоординуйте
свої дії з жителями Аделайсу, вибудуйте надійну лінію оборони. Залучайте
будь-які ресурси.
- Вас
зрозуміли, – хором мовили Драгон зі Скорпіоном.
- Допомога
Валькірії не буде зайва? – звернувся Натаніель до Ноя.
Ной потер бороду, роздумуючи над слова
Натаніеля.
- Враховуючи
особливість ситуації – це буде доречним рішення.
- Я
повідомлю командира Валькірії.
Ной схвально кивнув.
- Далі,
– продовжив Ной. – П’ятий легіон займеться патрулюванням морських кордонів.
Четвертий візьме на себе Долину Королів. Другий прикриє тил першому й третьому,
і в разі необхідності виступить їм на підмогу. Щодо шостого й сьомого, то на
момент офіційної церемонії представлення командира Алена, вони охоронятимуть
столицю. Питання? – звернувся Ной до присутніх.
- В
мене одне, – мовив Скорпіон. – А як бути з королівствами Терріан і Ферагон? Ми
не направимо до них жодного легіону?
- Їхній
захист – це обов’язок тіньового, – відповів Натаніель.
- Не
зрозумійте неправильно, та в тіньового трохи інша спеціалізація.
- Змушений
погодитись зі Скорпіоном, – мовив Драгон. – По факту, їх буде захищати тільки
п’ятий, але це на морі, якщо ворог прорветься, то на суші не буде кому
допомогти, ми, фактично, залишаємо їх беззахисними. Та й не забувайте, що море
велике, можна не встигнути всюди.
- Ваші
пропозиції? – звернувся до них Ной.
- Нехай
сьомий, після церемонії, розділить свої сили між королівствами Терріан і
Ферагон. Так ми «вб’ємо двох зайців», – відпові Драгон.
- Погоджуюсь,
– мовив Натаніель. – Буде краще, якщо тренування з Волею пройдуть на нашій
території.
- Кожен
з вас по-своєму правий, – задумливо мовив Ной, а потім вже впевненіше додав. –
Зробімо все наступним чином, після церемонії, сьомий переміститься в дані
королівства, однак командир Ален затримається, для проходження особливого
курсу, в академії ордену, а вже потім вирушить до вас, – підсумував Ной.
- Не
маю нічого проти, – схвально кивнув Натаніель.
- От і
добре, значить з цим вирішили, а тепер до головного, – Ален і Натаніель
переглянулись. – Офіційно про це знали тільки я, і декілька старших радників.
Всі деталі задуму не знав навіть той, хто його втілював в життя, – і Ной
повернувся до Алена. – Прийшов час розкрити всі карти й розповісти присутнім
правду про справжню причину відправлення командира Алена на сім кіл.
- Завжди
дивувався масштабам, з якими працювала рада, – вперше заговорив Рікей. –
Значить знищення демонів такого рангу, виступало лише прикриттям? – звернувся
він до Ноя. – Я вже боюся уявити, що ви йому доручили.
По реакції присутніх було видно, що вони
поділяли схожі емоції.
- Мені
не менше вас цікаво, що дізнався командир Ален, перебуваючи на тій стороні.
Орден і рада вирішили почекати з розпитуваннями, до повного його одужання. Перш
ніж розпочнемо, я хотів би запросити в цей зал членів Вищої Ради, – виголосив
Ной.
- Все
настільки серйозно? – збентежився Скорпіон.
- Більш
чим... – відповів Ной, і кивнув одному з гвардійців, щоб той покликав радників.
Члени ради не заставили себе довго
чекати, один за одним, вони почали заходити до кімнати. Одягнені в білі
костюми, поверх яких красувалися білі плащі. Як і на плащах тіньового, на них
не було жодних символів, лише візерунок з золотистих ліній. Всього їх налічувалось чотирнадцять. Серед
них Ален помітив і Бріара. Ставши по обидві сторони столу, вони кивнули до Ноя,
щоб той починав.
- А
зараз попрошу запросити гостю, – і Нойзнову кивнув гвардійцю.
До зали, де відбувалась нарада, зайшла
Адрі. Віддавши честь, вона стала на протилежному кінці столу.
- Молодший
офіцер третього легіону Адріана, сама побажала розповісти все.
Командири й члени Вищої Ради
переглянулись, подібний розвиток подій був несподіваний навіть для них, всі
очікували на доповідь Алена.
- Адрі,
що це означає? – звернувся до неї Драгон.
Адрі не наважилась поглянути йому очі,
опустивши голову, вона звернулась до присутніх.
- Перед
головнокомандувачем, сімома командирами легіонів Едему, а також членами Вищої
Ради Ордену, хочу офіційно заявити, що знаю, хто стоїть за рейдами, подіями на
семи колах і прикликанням третього вершника Апокаліпсису.
Якщо перші слова ще сприйнялись
більш-менш адекватно, то останні створили ураган емоцій, особливо серед
радників.
- Ти
точно усвідомлюєш всю серйозність даної заяви? Питаю не з простої люб’язності.
Якщо з’ясується, що хтось покривав злочинця, або приховував подібну інформацію,
то покарання буде суворим, – звернувся до Адрі один з радників.
- Я
все розумію, і готова до наслідків, – ствердно кивнула Адрі.
- Тоді
уважно тебе слухаємо, – мовив радник.
Драгон хотів було заперечити,
посилаючись на наслідки семи кіл, та Натаніель заперечно кивнув, мовляв, це її
вибір.
- Причиною
появи вершника, й останніх подій, являється… Бакарі.
Емоцій тепер вже не стримував ніхто,
від несподіванки Скорпіон, Кобра, Рікей і Драгон підвелися зі своїх місць й
обдарували Адрі заптальними поглядами. Вони все ще не вірили почутому, хоча, не
вони одні.
- Командир
Ален бачив мої спогади, він без проблем підтвердить почуті слова, і зможе дати
об’єктивну оцінку всій ситуації, – виголосила Адрі.
Ален чув її слова, бачив реакцію
присутніх, та відчуття дежавю не покидало його. Зараз все відбувалось в
точності до навпаки, з тими подіями.
- Командире
Ален, – звернувся до нього Ной, цим самим вивівши зі ступору. – Сказане правда?
- Так,
– стараючись зберігати спокій, мовив Ален. – Осліплений ідеєю про Вищу Волю,
Бакарі уявив себе її власником і вирішив змінити цей світ, для цього він прикликав
одного з вершників, сподіваючись з допомогою печаті керувати ним, але реалії
виявились куди трагічнішими. Вершник тоді не прагнув знищити Едем, він лише
хотів забрати своє, що в результаті й сталося в Кардіанській Долині.
- Почекайте.
Хочете сказати, що вершника не запечатали?! – вигукнув один з радників.
- Ні,
він сам пішов, забравши з собою Бакарі. Першочерговим завданням демонів
являлось визволення Бакарі з виміру вершників, – відповів Ален.
- І їм
це вдалося. Перед появою на цій стороні командира Алена, Бакарі зв’язався зі
мною, це було схоже на видіння, але демони на семи колах підтвердили його
правдивість. Бакарі в нашому світі й він стоїть за всім цим божевіллям, –
доповнила розповідь Алена Адрі.
Ной встав зі свого місця і задумливо
підійшов до вікна. Такого розвитку він явно ніхто не очікував.
- Головнокомандувач,
– звернувся до Ноя один з радників. – Сподіваюсь, ви розумієте всю серйозність
ситуації?
- Розумію,
– тихо мовив Ной.
- Це
зрада і покривання злочинів.
- Не
перебільшуйте, – втрутився в розмову Бріар. – Всі ми розуміємо причину даного
вчинку.
- Так
що, тепер виправдати всі злочини, через те, що хтось з кимось спить?!
- Раднику,
а ви були б обережнішими зі словами, а то можна і поплатитись за них! – холодно
мовив Ален.
- Ви
мені погрожуєте?
- Я
вас по-дружньому попереджаю, – проте останні слова Ален мовив вже знаходячись
за спиною огрядного лисуватого радника, що з переляку ледь не знепритомнів. –
Мало хто може опинитись у вас за спиною.
- Командире
Ален, розумію ваші емоції… та постарайтеся стримати їх, а вас, раднику, попрошу
утриматись від подібних висловлювань, – не приховував свого роздратування Ной.
– Якщо в когось є питання, чи пропозиції по суті, я готовий їх вислухати, в
іншому випадку... – він не договорив, проте усі й так зрозуміли, що він мав на
увазі.
- Давайте
усі заспокоїмось, – заговорив Бріар. – Ситуація непроста, тому непотрібно
приймати поспішних рішень.
- Згоден,
– мовив інший радник. – Однак і пробачити подібного вчинку не можна. Пропоную,
для початку, позбавити молодшого офіцера Адріану звання хранителя, – радники
переглянулись, але ні в кого не виникло заперечень. – Тоді вирішено.
Головнокомандувач, слово за вами,– звернувся він до Ноя, що повернувся на своє
місце.
- Як
би мені не хотілось заперечити, та радники праві, – Ной зробив невелику паузу,
а потім знову продовжив, його погляд ретельно стежив за всіма, немов стараючись
вловити хід їхніх думок. – Незалежно від походження – закон для всіх один. За
подібні дії передбачене єдине покарання. – він знову зробив паузу. – Терра
Інкогніта.
- Головнокомандувач,
сподіваюсь – це був такий жарт?! – вигукнув Драгон.
- Рішення
остаточне й оскарженню не підлягає. У вас є чотири тижні, щоб закінчити свої
справи, після цього терміну рішення набуде чинності й вас відправлять на Терру
Інкогніту, – звернувся Ной до Адрі. – На цьому нарада завершена. Офіційну заяву
зробимо завтра, а до цього часу попрошу зберігати мовчання. Командире Ален,
будь ласка, залишіться.
Драгон не переставав твердити, що це
помилкове рішення й слід переглянути його. Натаніель, як міг, старався
заспокоїти його. Спочатку це не дуже вдавалось, та поступово запал Драгона
стихав, а на його місце приходило розуміння неминучості Адрі одразу поспішила
покинути залу, очевидно, не бажаючи бачити подібного. Хоча, їй і без того не
бракувало причин, щоб побудити наодинці з думками. Ален, попри усе, зараз хотів
бути з нею, та рішення Ноя не став оспорювати. Коли всі вийшли, Ной заговорив
першим.
- Розумію
ваші почуття… але тема, на яку хочу поговорити, є не менш важливою.
- Після
цього… сумніваюсь, що залишились якісь невизначеності, – скептично мовив Ален.
- Помиляєтесь.
Є три теми, які ми не обговорювали.
- І що
ж це за теми? – здивувався Ален.
Ной кивнув гвардійцям, щоб вони вийшли.
По всій видимості предмет розмови був не для зайвих вух.
- Перша
– інформація про зрадника. Друга – два ангели-хранителі. І третя – Зірка
Давида.
- Цікаві
теми, – посміхнувся Ален. – Тільки не розумію до чого тут я? Все, що знав, я
розповів на нараді.
- Почнемо
з першої, – проігнорувавши його іронію, мовив Ной. – Натаніель повідомив деякі
деталі, назвемо це так, з яких виходить, що дехто з ордену допомагає демонам.
- Цілком
можливо, та доказів немає, тому – це всього лише припущення.
- Але
ви згодні з ним?
- Не
виключаю подібного.
- І
хто ж, на вашу думку, це може бути?
- Під
підозру попадають усі, навіть ті, на кого думають в останню чергу.
- Цікава
думка. Не можу не погодитись, але що буде, коли подібне стане відомим?
- Боїтеся
за репутацію ордену?
- Репутація
– це всього лише слова, думка, яка швидко змінюється. Питання, що принесуть ці
зміни... – задумливо поглядаючи у вікно, мовив Ной.
- Чесно
кажучи, не розумію до чого ви хилите?
- Нерозуміння,
дорогий Ален, не завжди є поганим. Воно дозволяє самому дійти до істини.
- До
чого всі ці загадки? – запитально поглянув Ален на Ноя.
- Я
хочу, щоб ви зрозуміли, що незнання є не таким поганим. От ви, наприклад, не
розповіли, що у вас є два ангели-хранителі, але я поставився до цього з
розумінням.
Ален очікував чого завгодно, проте не
такого.
- З
чого раптом такі твердження? – Ален спробував зобразити якомога байдужіший
вигляд.
- Я не
стверджую, просто роблю висновки. Зірка Давида, в такій формі, з’являється
тільки в одному випадку.
- І що
ж це за випадок? – вдав зацікавлення Ален.
- Як
би мені хотілось розповісти, проте поки що не можу. Вам вже напевно не раз
доводилося чути подібні слова. Ваші очі говорять про це, – посміхнувся Ной. –
До чого я веду – запитаєте? Все в цьому світі має свій початок і кінець. Де
закінчується одна історія, там починається інша. Зараз прийшла пора закінчувати
одну таку історію. Коли стане відомо про зраду Бакарі, по Едему пройде перша
хвиля незадоволення, – тепер вже Ной говорив прямо, з моменту наради Ален не
бачив його таким серйозним. – Можливо, відбудуться сутички, та ситуацію
вдасться врегулювати. Далі буде друга хвиля, коли всі дізнаються про зрадника,
і завіряю вас – це неодмінно станеться. Другою хвилею скористаються демони й
проявиться диверсійна група. Як би це прикро не звучало, та люди, пройшовши
браму, не змінили свою суть. Так, ми очистились від семи смертних гріхів, але
попереднє мислення залишилось. Ви розумієте про що я?
- Здається
починаю. Демони не знищуватимуть Едем, це зроблять самі люди.
- Вірно,
дорогий Алене. Почуття справедливості закладене в нас з народження, але ми
чомусь хибно його розуміємо. Можливо, саме в цьому й полягає свобода вибору, в
можливості помилятись. В будь-якому випадку демони скористаються цим і
підбурять народ проти собі подібних.
- І
чому ви розповідаєте це мені?
- Тому
що ви, дорогий Ален, станете променем надії, в цей неспокійний час, тим, хто
поведе цей світ далі. Як, свого часу, зробив це я. Хоча мою роль не порівняти з
вашою.
- Роль?
– здивувався Ален.
- Згодом,
все згодом. А зараз я б хотів познайомитись з вашим чарівним другим
ангелом-хранителем, якщо вона, звичайно, не проти.
- Рін?
– мовив подумки Ален.
- І
чому я не здивована,– зітхнула Рін.
- Можете
не боятись, ця кімната надійно захищена, ніхто не відчує появи незвичайної
сили, – вирішив остаточно розвіяти усі сумніви Ной. Біля Алена з’явилась Рін. –
Радий, що зміг переконати вас, – зобразивши легкий поклін головою, мовив Ной.
- Від
такого ввічливого запрошення не відмовляються, – посміхнулась Рін.
- Жаль,
що Михаїл зараз зайнятий, він також хотів познайомитись з вами.
- А
тепер, може дасте відповідь на питання, звідки ви дізнались? – звернувся Ален
до Ноя.
- Скажемо
так, після Великої Війни люди переглянули своє ставлення до древніх артефактів.
Орден займався не тільки нарощуванням військової могутності, але й вивчення
нових вимірів. Експедиції, в подібні світи, дуже небезпечні, адже кожен раз переступаючи
поріг, ми не знали чого чекати. І справа зовсім не у невідомих рослинах,
тваринах, чи взагалі жителях, того, чи іншого світу. Демони також займалися
дослідженнями, хоча, в їхньому випадку, все ж правильнішим буде слово
колонізація. – Між хранителями й демонами все частіше відбувалися сутички.
- І до
чого тут я? – запитав Ален.
- Скажемо
так, в одному з вимірів ми виявили дуже цікаву інформацію. Частину наукової
праці, якщо точніше. В ній йшлося про людей, що будуть здатні поєднувати дві
сили.
- Це
нагадує на історію про обдарованих, – припустив Ален.
- То
ви вже встигли почути її, – посміхнувся Ной. – В деякому роді – це два боки
однієї монети. Щоб приховати знахідку від людей, подібних Бакарі, була
придумана старовинна легенда ельфів.
- Проте
Бакарі все ж зміг дізнатись істину?
- І
так, і ні! Бакарі побачив лише частину картини, але цього було достатньо, щоб
його розум створив хибне уявлення про іншу.
- Терра
Ноль? – заговорила Рін, яка до того мовчки слухала. Ной здивовано поглянув на
неї
- Абсолютно
вірно. Вибачте, все ще не можу звикнути до того, що розмовляю з…
- Поки
що обмежимось ім’я, – ввічливо посміхнулась Рін.
- Як
скажете, – схвально кивнув Ной.
- Якщо
там була подібна інформація, то про Рін дізнались би й інші ангели, що
наштовхує на питання: чому ніхто не знає?
- Ви
праві, але тут слід звернутись до таких факторів, як учасники експедицій.
- Вища
Знать? – висловив припущення Ален.
- Абсолютно
вірно, – ствердно кивнув Ной.
- А
Михаїл?
- Скажемо
так, він як і я, головнокомандувач, тому наші думки не сильно розходяться, в
подібних питаннях...
- І що
ж було на другій частині?
- А це
вже дізнаєтесь відвідавши Терру Ноль, – хитро примружив брови Ной.
- І
коли я зможу це зробити?
- Після
навчання в академії. По тій програмі, що ми склали спеціально для вас, це займе
чотири тижні. Термін короткий, як на ту кількість інформації, що на вас
звалиться, але щось мені підказує, що це не викличе у вас особливих проблем.
- Чотири...
- Знаю
про що ви подумали, але у своє виправдання скажу, що це для її ж блага.
- Щось
мені підказує, що Терра Інкогніта це аж ніяк не курорт.
- Це
найсуворіша в’язниця ордену, – сухо мовив Ной.
- Це
їй точно піде на користь, – зіронізував Ален.
- Даремно
іронізуєте. Знаєте таку приказку: «Хочеш щось заховати – постав на видне
місце».
- І до
чого тут це?
- Не
забувайте, що не лише ви потрібні демонам, а й вона… Залишивши її в ордені, ми
дамо демонам зайвий привід, для збільшення числа жертв. А так ніхто нічого не
зрозуміє. Все виглядатиме цілком природно.
- У
в’язниці? – скептично мовив Ален.
- У
нашому розумінні слово в’язниця має трохи інший сенс. Довіртесь мені й нічого
їй не розповідайте. Обіцяю, все буде добре. Після відвідання Терри Ноль ви самі
все зрозумієте.
- Сподіваюсь...
- Хотілось
би ще багато обговорити, та час віддати шану тим, хто продовжив дорогу. – Був
радий знайомству, – звернувся Ной до Рін. – Хоч воно й відбулося так своєрідно.
- Нічого, з Аленом подібне входить у звичку, – ввічливо посміхнулась Рін.