Ален стояв посередині чорного, як сама ніч, поля. Ніде
не було ні рослини, ні бодай якоїсь живої істоти. По силуетах гір він зрозумів,
що знаходиться позаду першої колони. Зробивши умовлений сигнал відчув, як
бар’єр в одному місці помітно ослаб. «Швидко вони!» Не гаючи часу скористався
проходом і перемістився ближче до центру колони. Люди перелякано переглядались.
До Алена підбігли занепокоєні Джошуа з Барнетом.
- Що трапилось?! Місто вже пало?! – в один голос
закричали вони.
- Ще ні, – заспокоїв їх Ален. – Атака очікується з
хвилини на хвилину. Тут знайдуться кваліфіковані лікарі? – звернувся він
до Джошуа.
- Так, – і тут же кивнув іншим хранителям, щоб ті
покликали кого слід.
- Тоді – довіряю його тобі, – звернувся Ален до Джошуа.
- А що з ним?! – розгубився й перелякався водночас
хлопець, поглянувши на непритомного Марко.
З неохотою, проте Алену все ж довелось розповісти, що
викликало такий його стан, упускаючи, звичайно, деякі деталі. Лікар, який
прибув, лише похитав головою на такі безрозсудні кроки.
Перекинувшись декількома словами з Джошуа і відповівши
на питання людей, які зібрались навкруг нього, Ален знову перемістився,
сказавши на прощання, що скоро до них приєднається.
Повернувшись, Алену довелось миттєво перейти на швидку
ходьбу, оскільки з його відходом бар’єр знову підсилили, а сам він перебував у
вільній зоні. Солдати на мурах, помітивши його появу, невпинно стежили за
розвитком подій, готові прикрити за першої ж необхідності, та цього не
знадобилось. Демони не встигли вжити жодних заходів, а лише розчаровано
дивились вслід нереалізованій можливості... Харріс й інші ватажки, мабуть,
спостерігали за навколишньою територією, тому, як тільки Ален опинися за
стінами, одразу підбігли й обсипали його запитаннями.
Ален розповів їм тільки загальні деталі: мовляв Марко
використав одну складну техніку й тепер йому потрібно день-два відпочити, щоб
відновити сили.
*****************
До обіду нічого не відбувалось, проте в таборі ворога
було помітне пожвавлення. Солдати на мурах доповідали про прибуття елітних
підрозділів. За словами Харріса це символізувало появу Молоха. Усі, хто тільки
міг тримати в руках зброю, попрямували на захист Бастіани.
За стінами пролунав звук сурм. «Почалося!» –
почулися вигуки на мурах, їх підхоплювали містяни й за декілька хвилин місто
гуло, як вулик. Ейфорія від минулої перемоги минула, і тепер всі тверезо
оцінювали становище, в якому перебували. А становище було ще те… Від повного
відчаю людей рятувала хіба що думка, що скоро все, так чи інакше, закінчиться…
Ален стояв на мурі біля головної брами. Вони вважали, що саме тут буде головний
прорив. Хоча солдати були рівномірно розподілені
по усьому периметру стін.
Картина, яка відрилась очам захисників міста, кидала в
холодний піт навіть найсміливіших. Останні стіни, що Ален зробив ще на початку,
було зруйновано, й тепер демонічна армія постала у всій красі. Чітко сформовані
шеренги, кожен ранг мав своє місце. Спереду, як Ален зрозумів, була піхота:
дрібні демони, раби з-поміж людей, страхітливі орки (так він їх назвав,
згадуючи все ті ж фільми) під два з половиною метри у висоту, з чималими
дерев’яними дубінками, або не меншими мечами. Між піхотою стояло по одному
велетню, таких йому доводилось зустрічати під час боїв в колізеї. Закуті в
кількасот кілограмову броню, вони справляли враження величезної скелі, що от-от
зрушить з місця. Позаду розміщувались вершники на величезних вовках. Вершниками
в основному булистарші демони з довгими списами, які допомагали атакувати, не
злізаючи зі спин своїх звірів. В даному випадку, вони були тими, хто вривався в
місто одразу за піхотою, яка мала зробити для них прохід. Прикривали усе це
загони лучників, як не дивно, сформовані з тисяч перевертнів. Надприродна сила,
загострені до межі інстинкти й відчуття робили свою справу, це грізні машини,
здатні бачити навіть вночі, та й не останню роль відігравала будова їхнього
тіла, яка дечим нагадувала людську. Вони могли точно вражати цілі на великих
відстанях і при цьому не боятись наступу ворожих військ, адже в стрибку збивали
вершника з коня.
Позаду них були катапульти під охороною трьох метрових
циклопів, які були водночас і охороною, і самими стрілками. Далі від усіх
розміщувались повітряні ескадрильї у вигляді старших демонів з величезними
крилами, одягнені у досить міцні панцири, і в основному з мечами в руках. Серед
них були й лучники на спинах віверн, крилатих істот з тілом рептилії, головою
дракона, яка вивергала полум’я, двома масивними кінцівками, які служили для
пересування по суші, довгим списоподібним хвостом і чималими крилами, схожими
на крила кажана, тільки значно більші. Перевертні без проблем могли вести
вогонь з повітря, а коли стріли закінчувались, то вони стрибали на голови
ворогів, часто саме такий маневр допомагав відкрити ворота фортець.
Молох, як головнокомандувач війська, знаходився
позаду, в оточенні кількатисячних загонів елітних бійців Мотолу. В їхні
обов’язки також входило виконувати роль командирів.
В битвах, подібних цій, Мотолу рідко вступали в бій, залишаючи
шанс проявити себе для інших, або просто вважали, що немає достойних
супротивників. Навіть Ален зауважив їхню силу під час першої зустрічі й
старався не вступати у відкритий бій.
Як тільки почулись сурми, тисячі ніг зрушили з місця й
попрямували «громовою ходою» до Бастіани. Ален віддав знак хранителям, щоб ті
були готові відступати, коли становище стане безвихідним. Він хотів по
максимуму ослабити ворога. Хоча це й було непростим завданням. Ворожа армія
налічувала кількасот тисяч, можливо й мільйон, важко було підрахувати через
значну відстань. А в них було декілька сотень хранителів і близько вісімдесяти
тисяч простих людей. За інших обставин ніхто й думати б не став за бій, так як
це прирівнювалось до самогубства. Єдиною надією цих людей були три речі:
бар’єр, що захищав від переміщень, височезні стіни і, авжеж, Ален.
Крок за кроком, демонічна армія наступала, поки тільки
землею. Напевно вирішили таким чином остаточно похитнути дух захисників. Ближче
до стін почувся крик, від якого холонула кров в жилах. Це був ще один з засобів
залякування. Люди на мурах незворушно спостерігали за усім, очікуючи наказів
Алена.
- Заморозити стіни! – закричав Ален. Декілька сотень
літрів води вилили на стіни й в ту ж секунду заморозили хранителі своїми
техніками. В подібних місцях вода була надзвичайно цінним ресурсом і таке її
використання вважалось безрозсудним й строго каралась, але зараз було байдуже.
Потрібно використовувати будь-який шанс на порятунок. – Лучники! Приготуватись…
Вогонь! – Сотні стріл направились в сторону перших лав демонів. Десятки тіл в
ту ж хвилину впали мертвими. Та це тільки більше їх розізлило. «А зараз,
невеликий сюрприз!» – подумки мовив Ален.
Навколо нього сформувався покров ангела другої фази з
блакитним полум’ям на крилах, останнє тренування дозволило йому робити це без
прикриття, як це було першого разу.
Він вистрелив в небо стрілою з блакитного полум’я, а
та, підлетівши досить високо над містом, раптом розвернулась і почала
падати вниз, розділившись ще на декілька сотень, їхньою ціллю стали хранителі.
Таким чином Ален хотів хоч ненадовго, але вберегти їх від смерті. Випробовувати
це на простих людях не став, адже подібне могло призвести до непередбачуваних
наслідків, а часу на помилку не було, тому обмежився тільки хранителями.
Отримавши такий подарунок, хранителі пішли ще далі у
своїй винахідливості, вони запалювали від себе стріли й посилали на голови
розгублених демонів, які вже встигли побачити в дії це полум’я і зараз з жахом
руйнували бойові порядки, щоб не заразитись ним від сусіда. Щоб це не
перетворилось в поразку, в ту ж хвилину у боротьбу вступили велетні, яким з
невідомих причин ці стріли не завдавали жодної шкоди, лише незначні
опіки.
- Схоже, час! – мовив Серафіель, який разом із Рін стояв
біля Алена.
- Використаємо спочатку покров, а потім вже ту форму… –
мовив Ален.
- Як скажеш, – погодився Серафіель.
Ален, віддавши одному з хранителів наказ замінити його
на посаді командира, стрибнув з мурів вниз. Той тільки й встиг, що рота
роззявити, але швидко опанував емоції й виконав наказ. Хранителі були як
універсальні солдати, і в разі необхідності могли брати на себе різного роду
обов’язки, навіть заміняти офіцерів, старших рангом. Не дивно, що їх так
боялись й поважили усі істоти цього світу.
Ален летів вниз, без тіні страху чи сумнівів. Всі його
думки зараз були направлені на битву і захист Бастіани. Мотолу одразу
запримітили його й вирішили надіслати на його знищення декілька тисяч
вершників, повітря все ще залишалось вільним.
Приземлившись, він спокійно покрокував в напрямку
демонів, яких відтіснили від стін стрілами з блакитним полум’ям. Піхота
розступалась, даючи дорогу вершникам, які широкими бойовими лавами прямували в
його напрямку. Та Ален не звертав на них особливої уваги, його ціллю були
велетні. Вони представляли куди більшу загрозу, ніж повітряні атаки, адже
декількома ударами могли зруйнувати стіни Бастіани й впустити всю цю нечисть
всередину.
- Покров ангела, третя фаза! – виголосив Ален.
Білий стовп світла злинув вгору, поступово формуючи
навколо нього велетенську постать Серафіеля. Ален перемістився, за допомогою
крил в центр, серце нової форми. Коли процес завершився, перед очима обох
сторін постала вражаюча картина. Утворився ангел, близько п’ятнадцяти, може й
більше, метрів у висоту. На ньому була золотиста кіраса поверх білої туніки. В
руках був вогняний муч.
Ален вивільнив максимально можливу, на той час,
кількість енергії, утворивши трохи спрощену версію бойового обліку Серафіеля,
проте й цього було достатньо, щоб за декілька секунд знищити двох велетнів
одним ударом меча.
- Ми поки що не зможемо довго утримувати цю форму,
закінчуй з велетнями якнайшвидше! – звернувся до нього Серафіель.
Два рази Алену не довелось повторювати. Наскільки це
було можливо швидко, він попрямував в напрямку інших велетнів, що штурмували
західні стіни. Зустрівшись з ним, вони нічого не змогли протиставити його
атакам, а тому їхні бездиханні тіла швидко впали на землю, придавивши при цьому
декілька сотень демонів. Однак, одному велетню все ж вдалося дійти до стіни, й
падаючи, він зруйнував її частину, зробивши цим самим прохід для інших.
Вершники одразу кинулись до нього, і бої завʼязались вже в самому місті.
Покров ангела зник і тепер Ален стояв в оточені
декількох тисяч демонів, що зі злістю й страхом дивились на нього. Найсміливіші
з них кинулись в напад першими. Це було близько десяти старших демонів на
вовках. Ален майстерно від них відбивався, використовуючи два мечі.
Ось один з вершників вдарив свого вовка, і той,
зігнувши лапи, вмить випрямив їх, виконавши гігантський стрибок. Та за такий
маневр він дорого поплатився. Ален, використавши fulgur, перемістився і
з’явився вже в повітрі, на рівні вершника, який перелякано дивився на нього.
Ударом меча він розрубав вершника, а ударом ноги відправив вовка в політ на
демонів. Тварина лише жалібно застогнала. Подібне сталося й з іншими
сміливцями. Здавалось, бій тут буде тривати вічність. Та розклад сил змінили
чотири Мотолу, що використавши переміщення: з’явились в колі, яке сформували
демони, не бажаючи випустити Алена.
Перелякані погляди змінились захопливими криками
захвату. Поява Мотолу завжди викликала захоплення у простих бійців. Ті з
неприхованим презирством поглянули на демонів, що не змогли впоратись з одним
хранителем. Офіційно, він ще не був командиром, хоча й хранителем по суті
також, але слово хранитель все ж підходило більше.
- Бездарі! Не змогли впоратись з одним хранителем! –
мовив один з Мотолу.
Демони спробували заперечити, але той сердито
«гаркнув» і вони одразу притихли.
- В тебе був шанс втекти, потрібно було скористатись ним
і піти в гори! – мовив інший Мотолу звертаючись до Алена.
- Ще встигну! – відрізав Ален, готуючись до бою.
- Навряд, – лукаво посміхнувся Мотолу. – Наші скоро
виставлять бар’єр, тобі не втекти!
- Це ми ще побачимо, – посміхнувся у відповідь Ален. – Я
думав, демони сильні, а побачив всього лише кучку боягузів на собаках, –
глузував він з них.
- Ти про цей збрід? – зневажливо мовив Мотолу. – Я тебе
прошу, ти ж не думаєш, що це основні сили нашого легіону? М'ясо, не більше! Не
знаю, чи встигли тобі розповісти, але у вас також не усі володіють силою!
- А до чого тут це? – вдав розгубленість Ален.
- У нас так само. Хоча, просто поверни голову й сам усе
побачиш.
Ален нехотя
повернув голову. Картина, що відкрилась перед його очима, кинула б у
холодний піт навіть найстійкіших людей, та Ален зусиллями волі зумів приховати
усі емоції й мовчки спостерігав. По усьому полі бою почали з’являтись демони. З
вигляду вони нічим не відрізнялись від старших: чорні крила, роги, броня на
тілі, але їхня чорна аура говорила сама за себе. За декілька секунд вони
зрівняли височезні стіни Бастіани з землею.
- Думав, тільки у вас є сила? – засміявся Мотолу. – А де
вірний пес сьомого, Марко?
- Вважає, що мене цілком достатньо, для такої «зграйки
на собачках», – глузував з демонів Ален.
- І що ти зробиш? Стіни знищені, бар’єр впав, залишився
тільки ти!
- Вони виконали свою місію, пора і мені завершити свою…
– виголосив Ален.
- Марно сподіваєшся піти звідси живим. Ти й проти одного
з нас не вистояв би...
- Потрібно зрівняти шанси… – відповів тому Ален.
Тіло Алена огорнула біла прозора аура, крила за спиною
й один з мечів зникли. Ця аура, дечим нагадувала вогонь, що розмірено
горів.
- Навчився навіть контролю аури, – похвалив його Мотолу.
– Тобі вдалося мене здивувати, за такий то час… Але цього недостатньо, ти
програєш більш досвідченим бійцям. Зараз я покажу тобі різницю між нами!
- Еее… Трохи не зрозумів про який контроль йде мова...
- То ти навіть не знаєш, як це називається? – засміялись
усі четверо. – Та нехай, перед смертю поясню, що таке контроль аури. Аура
навколо твого тіла – це показник сили, чим більше «полум’я», тим більшою є сила
його власника. Концентруючи таку ауру навколо тіла, ти можеш підсилювати
будь-яку техніку. А тепер дивись, наскільки велика різниця між нами. – Мотолу
зосередились і навколо них з’явилось чорне як ніч полум’я аури. Воно горіло
спокійно, але було набагато більшим ніж в Алена. – Тепер бачиш! – глузливо й
водночас хвалькувато, мовив той.
- Спочатку білий стовп під час злиття, тепер аура… Таак,
вони ще багато чого не розповіли...
- Вони? – запитально поглянув той на Алена.
- Неважливо… Може почнемо, а то набридло стояти, та й ви
не дали закінчити мій задум, – глузливо й трохи байдуже, мовив Ален, чим
роздратував їх ще більше.
- Вперед, цікаво глянути, що ти там придумав!
- Четверта форма, призив серафима! – виголосив Ален.
Біля Алена з’явився Серафіель. На ньому не було
обладунків, а лише золотиста кіраса, але й цього було достатньо, щоб коло з
демонів, що мало утримати Алена, вмить зникло, залишивши віч-на-віч їх
шістьох.
- Думаю, це трохи зрівняє шанси, – посміхнувся Ален.
- Може, спершу потурбуємось про хранителів на мурах? –
запропонував Серафіель.
- Я б з задоволенням, але ці четверо не відпустять так
просто, – зіронізував Ален.
- Залиш їх мені, а сам займися ділом, тільки не
затримуйся довго, – посміхнувся Серафіель й кинув косий погляд на
Мотолу.
Ален схвально кивнув, і зник в ту ж секунду, не давши
розгубленим Мотолу й слова мовити.
- Це ілюзія, – стараючись заспокоїти своїх товаришів,
мовив один з них.
- То попробуй, розвій її, – знову засміявся
Серафіель.
- Давайте за хранителем, двох тут вистачить! –
скомандував один з Мотолу до товаришів. Ті нехотя, та все ж підкорились наказу
й за секунду, також зникли.
- Даремно ти це зробив. Тут було куди безпечніше, ніж з
Аленом. Гординя засліпила вам очі: такі сильні бійці, а не змогли відчути його
силу. Він же спеціально показав вам слабку ауру. – Ті переглянулись між
собою.
- Він не міг так швидко освоїти таку силу! – попри
зарозумілість Мотолу вміли тверезо оцінювати силу суперника, хоча у випадку
Алена, вирішальним все ж став перший фактор.
- Може й так, а може й ні… – продовжував гратись з ними
Серафіель. – Командирський плащ свідчить про протилежне...
- Плащ ще нічого не означає! – відрізав Мотолу.
- Впевнений у цьому? Цей плащ так просто не з’являється
у цьому світі... Тому давайте залишимо безглузді розмови й перейдімо до справ,
а то відчуваю, що він впорається швидше за мене.
*****************
Ален з’явився на зруйнованих стінах Бастіани. Тисячі
вбитих, не менше поранених. Дехто просив, щоб його добили, не в змозі терпіти
біль. Їхнє прохання з неприхованою радістю виконували демони, що почали
хазяйнувати на вулицях, поступово відтісняючи захисників міста. Останні сили
оборони Бастіани зібрались на мурах цитаделі й з усіх сил намагалися
протриматись ще хоч трохи, забрати ще хоч одного демона з собою…
За спиною Алена з’явилось два Мотолу, ті самі, що так
хизувались силою.
- Схоже, ви не відстанете так просто? – засміявся Ален.
Ті нічого не відповіли, а порухом руки піднесли
величезну брилу й метнули в Алена. Той з легкістю розрізав її мечем. Зав’язався
ближній бій, дзвін сталі розносився далеко навкруги.
- Ще не пізно здатись, – звернулись вони до нього.
- Аналогічно. Втоми не відчуваєте? – насмішкувато мовив
Ален.
Вони здивовано поглянули на нього, схоже цими словами
він попав в ціль. Зараз Ален бився тільки за допомогою сили Рін. А її техніки,
навіть під час простого бою, були смертельними. Як і під час бою з Бартоломео,
Ален використав другий меч для поглинання сили супротивника. Та Мотолу були
непростими супротивниками. Їхня пихатість була виправданою. Ось Ален зробив
необережний випад і вони, скориставшись цим, відправили його в політ. Тіло
Алена з гуркотом вдарилось об залишок стіни. В голові все потемніло, але
зусиллям волі, він все ж заставив себе підвестись. Сплюнув кров, після чого на
його обличчі з’явилась усмішка.
- Тепер зрозумів? – вигукнув повчально Мотолу.
- Здається… зрозумів, що непотрібно стримуватись.
- Наївний хлопчисько! – презирливо мовив Мотолу.
Один з Мотолу, сформувавши в руках лук з темної аури,
вистрілив чорною стрілою. Ален не став ухилятись, а мовчки очікував її
наближення. Час немов застиг на місці. Стріла пройшла крізь нього й розвіяла
його образ немов туман. Мотолу не встигли зорієнтуватись, як Ален вже виймав меча
з грудей одного з них.
- Як?! Неможливо! Це наші техніки, – сплюнувши крок,
хрипло мовив вражений Мотолу.
- Подай в суд за плагіат! – засміявся Ален. – Краще б
залишились з Серафіелем.
Секундний ступор минув й інший Мотолу знову напав, але
тепер його дії були обережними й точними, він не міг дозволити собі помилки. У
повітрі з’явилось близько двадцяти мечів і одразу полетіло в Алена. Той
майстерно ухилявся, іноді відбиваючи, а іноді просто збиваючи їх такими ж
мечами. Мотолу створив декілька своїх копій, вони оточили Алена, а за секунду
перетворились на густий туман. В очах Алена потемніло. Світ немов провалювався
кудись в прірву, а з ним і його розум.
- Попався нарешті! Ми говорили, що тобі бракує досвіду.
Ніколи не покладайся тільки на грубу силу. В ній, ти може й перевершуєш нас,
але от в ілюзіях нам немає рівних. І тепер ти потрапив в одну з них, –
задоволено виголосив Мотолу.
Біля Алена з’явився інший Мотолу, якого він раніше
вбив мечем.
- Ми довго підготовлювали пастку. Я вже думав, що ти й
справді такий сильний. Навіть жаль вбивати тебе.
- А ви живучі, – вдихнув на повні груди Ален.
- Все ще жартуєш.
Удар крила збив Алена з ніг і він прокотився декілька
метрів, боляче вдарившись об кам’яну брилу.
- Ти не хотів, щоб я втручалась, та схоже, прийшов час
це змінити, а то довго не витримаєш! – почувся в голові роздратований голос
Рін.
- Подряпини, – навіть в голові його голос прозвучав
хрипко.
- Не будь таким впертим! Я ж бачу, що тебе тримає на
ногах одна сила волі, але й надалі так не може продовжуватись! Чуєш?! – тепер
вона з’явилась в зримій тільки для Алена формі, й легенько взявши його за
плечі, потрусила, приводячи до тями. – Будеш таким впертим і справді
загинеш!
- Нам потрібно перемогти, люди там чекають на мене… –
його голос лунав немов з пустоти.
- Тоді ставай і борися! Тільки цього разу не роби це
сам, а дозволь допомогти!
- І що мені робити? Вони сильніші, ніж я думав…
- Не недооцінюй свої сили. Попри те, що Серафіель зараз
б’ється з іншими Мотолу в тебе все ще залишилась я, – Рін посміхнулась так, як
це вміла робити тільки вона: невинною і водночас теплою усмішкою, зігріваючою
тіло й заглядаючи в найпотаємніші куточки душі. – Відкинь сумніви й ти зможеш
побачити!
- Хлопче, ти ще живий? – звернулись до нього глузливо
Мотолу.
- Такі слабкі удари й простим людям не завдадуть шкоди,
– відповів в такому ж тоні Ален.
- Все ще сподіваєшся на чудо? – іронічно мовив Мотолу.
- Мене мучить одне питання… Чи знаєте ви?! – виголосив
Ален.
- Про що? – здивувались вони.
- Зворотній мій бік... Чи той, ваш товариш, якого я
зустрічав в Гімері, збрехав?
- Ми не звикли ділитись секретами, навіть між собою, –
без усіляких підступів відповів Мотолу.
- Значить все-таки я зможу вас здивувати, – на обличчі
Алена з’явилась лукава посмішка.
- Спробуй, буде цікаво на це подивитись. Хоча не знаю
звідки в тебе ще сили. Напевно, всі вони йдуть на підтримання четвертої
форми.
- Майже вгадав. Тільки половина з них. П’ята форма,
покров темного ангела! – виголосив Ален.
На мить запала гробова тиша.
- Гарний жарт. Я майже повірив, – в голосі Мотолу
почулось тремтіння.
- Обернись, чи ти сам не бачиш крізь цей туман? –
звернувся до того Ален.
- Тільки я можу переміщатись в ньому! – ледь не
істерично мовив він.
- Ви допустились двох фатальних помилок, – почувся голос
Рін. – Перша – створили цей туман, він чудово прикриє наш бій від решти
публіки. І друга – як простаки добавили у свою техніку елемент, який зводить
нанівець вашу силу, навіть більше того, обертає проти вас!
- Хто тут? – перелякано вигукнув один з Мотолу.
- Це вже неважливо, – байдуже мовив Ален. – Грань!
– тільки й встиг виголосити Ален, як в густому тумані почали з’являтись одне за
одним чорні кільця. В Алена в руках сформувався лук з чорного полум’я, на
тятиві якого була накладена чорна вогняна стріла. Він відпустив тятиву й стріла
полетіла через кільця. З кожним кільцем вона набирала все більшу силу й
швидкість, при проходженні третього роздався шалений свист, і вона влучила в
тіло жертви. Кільця були точно націлені на одного з Мотолу, голос Рін і
раптовий спалах сили від, здавалось, розбитого Алена, дезорієнтував їх і
заставив відкритись. Не гаючи часу Ален повторив свої дії. Друга стріла миттєво
знайшла свою ціль. Туман поволі розсіювався, але це вже було неважливо: вони
зробили те, що хотіли.
Тіла Мотолу, на величезній швидкості пролетіли стіни
Бастіани й гучно вдарились об землю. З’явилось спочатку слабке світло, а потім
пролунав гучний гуркіт, немов земля мала от-от розколотися навпіл. За гуркотом
роздалось два вибухи. Ударна хвиля у вигляді двох сфер вмить знищила все в
радіусі трьохсот метрів навколо епіцентру. Коли вона хвиля зникла, показалось
два величезних кратери.
- І це ще незавершена форма! – радісно виголосив Ален.
Рін лише посміхнулась.
- Не втрачай часу й займись людьми, – мовила вона.
По дорозі їм не траплялось серйозних суперників. А,
якщо й були якісь перешкоди, то вони з легкістю їх долали. Схоже, інші Мотолу
думали, що їхні товариші впорались з завданням і непотрібно надсилати
підкріплення. Ці два вибухи не мали привернути особливої уваги, людей з силою
тут було достатньо, а визначити причину вибуху в такому хаосі дуже важко. Тому
в Алена з’явилось трохи часу для здійснення евакуації.
- Знаю про що думаєш, але не розслабляйся, ці двоє були
новачками. Це помітно по техніці, що вони використовували. Груба робота,
досвідченіші бійці не допускають таких помилок, – звернулась до нього Рін.
- Ти ж сама говорила, що мені потрібно навчитись радіти
перемогам, – зіронізував Ален.
- Вирішив використати проти мене мою ж зброю? –
посміхнулась вона.
- Дослухаюсь до порад вчителя.
- О, то тепер я вчитель! – вдала здивування Рін. –
Обережно, fulgur зараз нестабільний, ще вріжешся ненароком в якийсь
будинок.
- Простіше було б переміститись.
- Четверта форма потребує багато сил, дякуй, що не
довелось бігти по-старому.
- Цікаво, а коли я зможу використати подібну форму з
тобою? – жартуючи мовив Ален.
- Ще нескоро, спочатку цю освой, – в голосі Рін
продовжували лунати нотки хвилювання. Подорож зараз нагадувала швидкісну трасу,
де невеличка перешкода могла стати «фатальною».
- Цікаво було б побачити обличчя демонів, коли з’явився
б темний покров! – замріяно мовив Ален.
- Це вже точно... – і собі уявила подібну картину Рін.
- Виходить, навіть не всі Мотолу знають про тебе.
- Питань більше чим відповідей… Давай про це потім, ми
на місці!
Шлях зайняв куди більше часу, ніж зазвичай, але це й не
дивно, навколо кипіла битва.
- Тільки цього не вистачало! – роздратовано виголосив
Ален.
В небі роздався пронизливий крик. Вершники на вівернах
наближались до міста, попутно спалюючи ворогів на своєму шляху. Над містом
піднявся чорний дим. Хранителі на мурах помітили його й радісно замахали
руками.
- Є якісь ідеї, як нам потрапити на ту сторону? –
звернувся Ален до Рін.
- Розірви четверту форму, інакше, якщо й потрапиш за
браму, то не зможеш їх перемістити, – почувся голос Серафіеля.
- Радий знову тебе чути, щось ти довго, – пожартував
Ален.
- Довелось затриматись, – в схожому тоні відповів той. –
Всієї своєї сили я поки не можу використати, от і довелось потратити трохи
часу. Бачив, ви ефектно справились.
- Це ще м’яко сказано! – Ален був радий, що зміг вразити
Серафіеля. – Ти готовий?
- Так, – відповів Серафіель.
Ален заховався за одним зі зруйнованих будинків.
Хранителі з останніх сил випустили на ворога сотні технік, тим самим давши йому
час розірвати четверту форму.
- Готово. Не думав, що потрібно докладати зусиль ще й
для розриву, – виголосив втомлено Ален.
- Це новий рівень, звикай, – мовив Серафіель. – А тепер
– закінчімо почате!
- Перша форма, покров ангела, – мовив Ален. Шість
вогняних крил за секунду сформувались за його спиною. – Яке ж це чудове
відчуття – знову поєднати дві сили!
- Тепер розумієш, чому тільки обдарованим вдається
баланс. Ви не прагнете ні темряви, ні світла. Вам подобається нейтралітет,
баланс. В тілі простої людини котрась з сил вже б давно взяла вверх, що
неодмінно призвело б до дисбалансу і її смерті, – повчально мовила Рін.
- Не будемо відволікатись, в нас ще є робота! – мовив
Серафіель.
- Ти правий, вибач, – винувато мовила Рін.
За мить Ален вже був на стінах цитаделі. Тут було
близько двохсот хранителів і приблизно п’ять–шість тисяч простих людей. Усі з
надією дивились на нього.
- Хранителі так, але чи подужаємо ми ще й цих людей
перемістити? – звернувся Ален до Серафіеля з Рін.
- Руни. Використаємо їх для свого задуму. Схоже, ти ще
не до кінця все вивчив, раз відчуваю запитальні думки? – звернулась Рін до
Алена, а потім стала пояснювати. – Древні символи, що ти використовував на
мечі, називаються руни. На Землі є багато інформації про них, але в основному
це перекрученні знання, частково змішані з маніакальною вірою в їхнє погане
походження. Не буду заперечувати, що руни можуть творити зло, але це вже
залежить від істоти, яка наділяє їх силою. Справжніх майстрів залишилось не так
багато, в основному вони живуть на Нейтральних Землях.
- Почекай, що ще за Нейтральні Землі? – інформації було
багато, й Ален не встиг перетравлювати все.
- Потім, зараз на це немає часу! – відрізала Рін. – Все,
що тобі зараз потрібно знати, це те, що вони можуть допомогти перемістити цих
людей.
- І що мені робити?
- Наклади першу руну тут, а другу – на протилежній
стороні. Заглянь в мої думки й побачиш, як це робити.
Ален зосередився.
- Здається… починаю розуміти, – мовив Ален.
- Тільки у тебе достатньо сил, щоб надати цій руні
потрібної сили, – підсумувала Рін.
- Слухайте мене уважно! – закричав Ален до вцілілих. –
Знаю, ви на межі й майже не залишилось сил, щоб боротись далі, але прошу –
потерпіть ще декілька хвилин, і ми усі звідси заберемось! Хто ще в силі тримати
зброю – станьте на мури й виграйте трохи часу! Обіцяю, ми усі звідси
виберемось!
Хранителі схвально кивнули й кинулись посипати демонів
градом стріл й різноманітних технік. Прості ж люди похапали мечі, щити й все,
що валялось на землі, або стискали в руках мертві товариші. Ален же заходився
створювати руну. Витягнувши вперед руку, він зосередився. ЇЇ оповило блакитне світло.
На землі почало формуватись коло з п’ятикутною зіркою в центрі. На краях
кожного кута зірки спалахнуло п’ять різних вогнів, відповідно до кожної з
природних стихій. Між цими вогнями були слова, проте Алену не вдалося
розшифрувати їхній зміст.
- Вода, вогонь, земля, повітря і дух – Іскра життя без
якої вся магія неможлива, – виголосила Рін. – Тільки ця сила здатна надати
рунам силу. Перемісти сіре полум’я в центр пентаграми. Просто подумай про це, –
Поволі, сіре полум’я перемістилось в центр і розповсюдилось по всіх лініях
пентаграми. – Ти переміщаєшся за допомогою блискавки. Це стихія неба –
повітря. Ми надамо пентаграмі силу тієї стихії, за допомогою якої ти
переміщаєшся, так інші люди зможуть покинути це місце.
- А це безпечно для них? – завагався Ален.
- Рунна магія – давно втрачене ремесло, – тепер уже
заговорив Серафіель. – Зараз воно не дуже вітається, так як багато людей
калічиться через брак досвіду або власне невігластво. В невмілих руках вона
приносить більше шкоди, чим користі. Ще до Великої Війни було чимало людей, які
майстерно володіли нею і навчали інших. Але зараз, на жаль, чи на щастя, їх
залишилось мало. Справжній майстер не поступається в силі хранителям. Якби не
орден, то вона, можливо, стала б найефективнішою зброєю в боротьбі з демонами.
На Землі вона проявляється в різних віруваннях і філософіях. Слов’яни,
скандинавські племена, Англія… Цей перелік можна продовжувати до безкінечності.
Усі ці напрямки пішли від одного джерела, поступово розвиваючись і набуваючи
нових рис…
- Несподіваний поворот... – здивувався Ален.
- Тобі пощастило, що вчишся у справжнього майстра, –
похвалив Рін Серафіель.
- Не такий я вже і майстер, – зніяковіла Рін. – Так,
дещо вмію.
- Не будь така скромна, це вищі руни, самотужки Алену б
довго довелось їх вивчати, чи тим більше – вчитись накладати.
- Знову змусили почервоніти, – пожартувала Рін.
- Що далі? – звернувся до Рін Ален.
- Тепер давай на іншу сторону.
Ален зник і з’явився вже недалеко від гір.
- А вони далеко пройшли, – захоплено мовив Ален.
Окинувши швидким поглядом навколишню територію, він
заходився накладати руни.
- А тепер займемось евакуацією вцілілих, – мовила
Рін.
- Знову туди? – в голосі Алена почувся скептицизм.
- Не скигли, а поспіши, дорога кожна секунда, –
підганяла його Рін.
- Вмієш підбадьорити, – пожартував Ален.
- Не варто дякувати, – відповіла вона в такому ж тоні.
Ален зник і з’явився на подвір’ї цитаделі. Бастіана
палала пекельним вогнем. Від колишньої величі залишилась хіба що цитадель, яка
тепер стояла посеред всього цього хаосу, немов сирота. Сотні демонів,
закінчивши з останнім опором, тепер направлялись до них. Гнітючий крик віверн
пронизував повітря.
- Усі до порталу! – закричав Ален. – Зустрінемось на тій
стороні!
- А ви не з нами?! – запитав один з хранителів.
- Затримаюсь ненадовго, потрібно прикрити ваш відступ! –
відповів Ален.
- Тоді удачі, і дякуємо!
- Потім подякуєте, а зараз – вперед! – скомандував Ален.
Хранитель схвально кивнув, і разом з іншими попрямував
до порталу. Дві віверни, зробивши коло навколо цитаделі, вирішили напасти.
Долетівши до мурів, вони обрушили на відступаючих полум’яні язики.
- Буде гаряче, – виголосив Ален.
- А тобі це тільки в насолоду, – піднесено мовила
Рін.
- Маю ж я отримувати від усього цього хоч якесь
задоволення!
Полум’я майже досягло відступаючих. Ті перелякано
спостерігали за його наближенням. Ален перемістився, й витягнувши вперед руку з
мечем Серафіеля, став на його шляху. Полум’я, немов змія, оповило його лезо й
далі не поширилось. Вершники-перевертні випустили в нього декілька стріл, та
він з легкістю ухилився й контратакував вогняним батогом. Вершники згоріли за
секунду, а віверни, випустивши з горла хрипкий передсмертний крик, рухнули на
голови демонів, що збирались штурмувати стіни.
- А тепер – прощальний подарунок! – виголосив Ален. –
Грань! – В повітрі, одне за одним, стали з’являтись кільця. Цього разу вони
були з блакитного полум’я. – Побачимо, що дасть таке поєднання!
Ален відпустив тятиву й блакитна стріла помчала в
центр міста, де було найбільше скупчення демонів. Мить, і утворилась
неймовірної сили ударна хвиля, яка поширилась в усі сторони.
- Минулого разу було слабше, – констатував він.
- Тоді ти думав лише про виживання. Зараз все змінилось,
– пояснила Рін. – Твоя сила напряму залежить від почуттів і думок.
- Я тоді й подумати не міг про його властивості… – згадав
Ален битву з Мотолу.
- А я про що, – мовила Рін. – Хоча, це з одного
боку добре, ти використав грань під прикриттям туману; чорне полум’я, яке
поглинає усе на своєму шляху, не сильно б вписалось в подальше зберігання
нашого секрету…
- В таких ситуаціях важко мислити раціонально, тут
більше спрацьовують рефлекси, – підсумував Ален.
- Мотолу в певному сенсі мали рацію, коли говорили, що
тобі бракує досвіду, – згадала насмішки тих Рін.
- Потім з цим розберемось... – задумливо мовив Ален, після чого піднесеніше додав. – Ми виграли битву, але війна попереду…