В аудиторії, в яку вони зайшли,
знаходилося близько двохсот студентів. Викладача поки не було, тому студенти
займалися власними справами, на Алена і дівчат ніхто не звернув уваги. Вони
зайняли вільні місця й стали чекати початку лекції. Згодом зайшов викладач. Усі
підвелись, щоб привітатись, він знаком руки показав, щоб вони сідали.
Викладачеві було не більше тридцяти. Коротка стрижка, довга чорна мантія, з-під
якої виглядали білі штани й сорочка. Чорний портфель в руках. Типовий
представник цієї професії.
- Сьогодні
ми займемось повторенням пройденого матеріалу, – звернувся він до аудиторії. –
І почнемо з трьох етапів переродження. Хто може детально про них розповісти? –
Корнелія і Мелісса першими підняли руки, – Корнелія, ви вже почали обмін
досвідом? Я думав до цього ще декілька місяців. – А потім він звернув увагу на
Алена й від несподіванки ледь не закашляв, проте вчасно стримався. Корнелія і
Мелісса помітили це, та не надали особливого значення. – Вирішіть хто з вас
виступить.
Мелісса кивнула Корнелії, мовляв, давай ти, я
не заперечую.
- Як
ви вже знаєте, людина проходить три етапи переродження, – ставши за трибуну,
мовила Корнелія. – Думки розділяються, щодо першого етапу: одні вважають, що
він починається одразу після знайомства з ангелом смерті, інші після того, як
людина приймає факт смерті. Я вважаю, і це підтверджують десятки наукових
праць, що перша думка все ж правильніша, адже під час знайомства з ангелом
смерті, ми вже покинули земну оболонку. Ми стаємо душею, тобто новою формою
існування. І тепер вже можна говорити про факт смерті. Перебуваючи в новій
формі, ми не втрачаємо ні спогадів, ні прив’язаностей старого життя. Щоб
завершити перший етап потрібно, щоб свідомість і нове тіло поєдналися, інакше
переміщення до Воріт Едему буде неможливе. «Поєднання» – всього лише термін, по
суті, в ньому нічого особливого немає. Не потрібно опиратись тому, що сталося і
дочекатися, коли тіло віддадуть землі, або піддадуть кремації. А після –
вирушити з ангелом смерті на другий етап. Якщо у вас будуть сумніви, або ви
свідомо опиратиметесь, то він одразу це відчує. Внаслідок, ви станете духами
або привидами. Це персонажі багатьох міфів і легенд на Землі, тільки ніхто там
не замислюється над їхньою справжньою природою. Вони – це енергія без Іскри.
Люди, які не змогли змиритись з фактом переходу й прирекли себе на тисячолітнє
блукання. Спочатку в них присутня певна свідомість, та чим більше вони
опираються, тим швидше ця свідомість згасає, поступаючись місцем інстинктам,
або вони стають маріонетками демонів. Причин такого явища безліч: багатство,
влада, незакінчені справи… цей список можна продовжувати довго, але факт
залишається незмінним. В когось є запитання по першому етапу? – звернулась вона
до аудиторії.
- В
мене, – мовив Ален, чим привернув до себе загальну увагу. – Мене цікавлять два
питання. Ви говорили, що вони: «Це енергія без Іскри», як тоді вони можуть
існувати в такому стані? І друге запитання: чи можна якось виправити факт цього
блукання?
- Гарні
запитання, і я з задоволенням відповім на них. Іскра – це частинка Творця, його
сила, мудрість, до якої можна звернутись. В Едемі, якщо людина розриває з нею
зв'язок, то одразу гине. Проте на першому етапі переродження все трохи
по-іншому. Щоб перехід відбувався комфортно людина, сама того не підозрюючи,
встановлює зв'язок з Едемом. Цей зв'язок не порівняти зі зв’язком командирів,
це свого роду його інтерпретація. Едем підтримує людей після того, як зв'язок з
Іскрою стає надто слабким, або взагалі зникає. Іскра – це свого роду величезна
бібліотека, де зберігаються усі знання з нашого життя і життя наших предків.
Якщо закрити до неї доступ, ми поступово втрачатимемо самих себе.
Перетворюємося на сутність без свідомості. Що, власне, й відбувається з тими,
хто опирається переходу.
А тепер, щодо другого питання.
Виправити все можна, та це непростий процес, і без втручання третьої сторони не
обійтись. Третьою стороною виступають спеціально навчені хранителі й
ангели-хранителі самих людей. І ті, і ті стараються відновити зв'язок з Іскрою,
або пробудити свідомість тих, хто опирається. Цей процес займає десятиліття, а
іноді й зовсім не дає результату. Тут все залежить від самої людини. Якщо вона
готова прийняти факт смерті й продовжити свій шлях, то все відбувається швидко,
якщо ні, то доводиться переконувати й показувати хибність вибраної дороги. – Ще
є запитання? – Ален заперечно кивнув. – Тоді перейдемо до другого етапу.
Проходячи його людина перероджується в повному розумінні цього слова. Вона
відкидає сім смертних гріхів і все, що з ними пов’язано. Тілесна оболонка стає
душею. Порівнюючи з Землею – це можна назвати все тим же тілом, тілесною
оболонкою, тільки складнішої будови. Якщо житель Едему потрапляє на Землю, то
він буде невидимим для людей, що не пройшли переродження, тобто, ще виконують
покуту. Хоча, в міру певних чинників, ми все ж можемо стати видимими, та бачачи
нас земляни думатимуть, що ми привиди, помилково порівнюючи з тими, хто
опирається.
Другий етап завершується після
оцінювання на Терезах Долі. Після терезів стає відомо куди людина потрапляє:
Едем або Проклята Земля. Якщо в Едем, то під час подорожі з супроводжувальним
ангелом або, як це буває з командирами – проходженням через браму, відбувається
завершальна стадія переродження, тобто формування душі.
Початок другого етапу переродження
тільки частково забирає сім смертних гріхів. Це робиться для того, щоб люди не
переживали за їжу, воду й інші побутові потреби, а спокійно очікували,
приділяючи більше часу покуті. Другий етап також виконує і захисну функцію,
оберігаючи Едем від потрапляння демонів, які придумують все хитріші способи
проникнення за стіну.
По прибутті в Едем душа закінчує
формуватись і тепер не відчуває ні голоду, ні спраги. Втома миттєво проходить,
а сон стає чистою формальністю, засобом швидше відновити сили, які по тих чи
інших причинах, ви витратили. На цьому все, дякую за увагу, якщо є запитання з
задоволенням вислухаю.
Проте по гучних оплесках було
зрозуміло, що їх ні в кого немає.
****************
Ален, Корнелія і Мелісса вийшли в
коридор. Корнелія поглянула на розклад.
- А
тепер нам потрібно на тренувальну площадку. Тут написано: «Для початкового
знайомства». Маячня якась, чому одразу такий поспіх?
- З
першого курсу одразу на п’ятий? – і собі здивувалась Мелісса.
- А я
про що, – мовила Корнелія. – Як допоможе спогляданням всього на практиці, без
теорії?
- Вибачте,
я мав зустрітись з вами перед лекцією, та мене запізно повідомили, – почувся
винуватий голос позаду. Корнелія і Мелісса машинально віддали честь. – Вас же
мало бути троє? – розгубився чоловік.
- Так,
але ви знаєте Жана… – зітхнула Корнелія.
- Його
характер: це і дар, і прокляття, – посміхнувся викладач. – Дозвольте
відрекомендуватись, – звернувся він до Алена. – Мене звати Арлен, старший
викладач факультету історії. У мене пройде частина ваших лекцій.
- Радий
знайомству, – мовив Ален.
- І
вас катують цими лекціями? – почувся знайомий голос.
До них прямував Дейчі. Корнелія,
Мелісса й Арлен поспішили випрямитись і віддати честь.
- А
ти, що тут робиш? – звернувся Ален до Дейчі.
- Марко
наказав супроводжувати вас, спочатку він думав надати вам більше хранителів, та
потім вирішив, що це тільки приверне зайву увагу й направив тільки мене. Ех,
згадуються студентські дні.
- Старший
офіцер Дейчі, дозвольте звернутись, – заговорила Корнелія.
- Облишмо
формальності, можеш звертатись до мене на ім’я, – махнув рукою Дейчі.
- Добре,
– збентежено мовила Корнелія. – Чому ви звертається до Алена на «ви»? Він хіба
хранитель? Подібне звертання використовується до старших за званням, та й цей
наказ охороняти.
- Скажу
по секрету: мені це також не подобається, – прикриваючи рот рукою, мовив Дейчі.
– Щоо поробиш, наказ є наказ. Інакше – знову відчитуватимуть. Добре хоч цієї
немає, – і він роззирнувся по сторонах. – Командире, як вам вдалося позбутись
її? Тільки не кажіть, що ви її того…
- Ні,
я направив її домовитись про зустріч з командиром шостого, – засміявся Ален.
- Хух,
я вже думав тіло доведеться закопувати. Не люблю фізичну роботу.
- Командир?
– тремтячим голосом мовила Корнелія.
- А ви
хіба не знали? Ах, точно, ви ж були на завданні й не могли вчора бачити
командира Алена, – мовив Арлен.
- А я
не хотів привертати уваги… – зітхнув Ален.
- Тут
це навряд чи вдасться, – посміхнувся Арлен. – Вам пощастило, що перша лекція
відбулась зі студентами, які, як і Корнелія з Меліссою, перебували на завданні.
Хоча, воно й на краще, не часто до нас заходять такі гості, студентам і кадетам
корисно побачити своїх кумирів.
- Я
всього недавно став командиром, – зніяковіло чухаючи потилицю, мовив Ален.
- Непотрібно
применшувати свої заслуги. Бій з п’ятим, знищення двох замів, і головного жреця
– не назвати простою прогулянкою. В очах тих, хто тут навчається, ви герой.
Половина з них вже мріє вступити в сьомий, – виголосив урочисто Арлен.
- Не
знаю як командир, а я вже почервонів, – мовив Дейчі.
- Ви
говорили, що мали зустрітись зі мною раніше, – перевів тему Ален.
- Так,
мене попросили накласти одну техніку, яка допоможе вам в навчанні.
- А
хіба подібним не займається майстер Берт? – опанувавши емоції, запитала
Корнелія.
- Видно
орден поділяє думку командира Алена, щодо зайвої уваги, хоча, навіть за той
термін, що ви навчатиметесь, її не уникнути, – стиснув плечима Арлен.
- Мені
потрібно кудись пройти чи щось зробити? – запитав Ален.
- Ні,
нічого складного, – заперечив Арлен. – Я можу зробити це прямо зараз, якщо ви,
звичайно, не заперечуєте?
- Ні,
якщо це допоможе, а то відчуваю, якщо продовжуватиму у подібному темпі, то
голова вибухне від такої кількості інформації.
- Розслабтесь
і ні про що не думайте, – Арлен поклав праву руку на плече Алена. За мить її
огорнула блакитна аура, яка почала поширюватись і на Алена. Огорнувши все його
тіло, вона немов проникла в нього. – Все, тепер вам буде набагато легше, тільки
не перестарайтесь, а то й в неї є певні обмеження.
- Командире,
тепер ви офіційний зубрило.
Корнелія і Мелісса ледь стримували
сміх, після кожної репліки Дейчі.
- І як
нам тепер звертатись до вас? – запитала Корнелія.
- Як і
раніше – на ім’я. Тут я простий студент. До речі, про студентів і кадетів.
Корнелія одразу зрозуміла натяк Алена.
- Студентами
називають тих, хто на курсі від першого – по п’ятий включно, з шостого по
десятий – це вже кадети. Всього хранителі навчаються двадцять років. Курси від
першого – по п’ятий, займають один рік. Навчання на кожному наступному – займає
три роки. До п’ятого це, в основному, теорія і легкі завдання, а після –
практичні заняття і серйозніші завдання з чинними хранителями.
- Нічогенький
термін, – похитав головою Ален.
- Термін
порівняно невеликий, та все буде марно, якщо провалити другу церемонію.
- Пригадую
щось таке, на ній хранителі мають отримати благословення і відповідний ранг… –
напружив Ален пам'ять.
- Ви
вірно проінформовані, та почекаємо з цим до наступних лекцій, де ви дізнаєтесь
все в деталях. А зараз давайте слідувати вашому розкладу, – мовила Корнелія.
- Не
заперечую. Туди можна переміститись, щоб не тратити часу на ходьбу? – звернувся
Ален до Арлена.
- Так.
Я частенько так роблю, щоб не спізнитись, – відповів той.
- Тоді,
дівчата, якщо не заперечуєте, я переміщу нас, – запропонував Ален.
- Це
буде великою честю для нас, – в один голос мовили Корнелія з Меліссою.
Їхні обличчя аж сяяли від щастя і
передчуття, як їм заздритимуть інші, коли дізнаються, що саме їх призначили
допомагати в навчанні командиру сьомого легіону.
****************
Тренувальна площадка знаходилась в центральній
будівлі академії, що за формою нагадувала еліпс. Коли вони прибули, студенти
саме тренувалась. Серед них був і Жан.
- Може
невеликий спаринг? – звернувся до Алена Арлен, який перемістився слідом.
- А
тут точно безпечно, техніки не зачеплять жителів міста? Знаю, що це місце
оточують бар’єри, та все ж? – запитав Ален.
- За
це не турбуйтесь, хоча вам я все ж би радив використовувати половину сили, –
посміхнувся Арлен.
- А де
Дейчі? – не побачивши того, занепокоївся Ален.
Вони роззирнулись навкруги.
- Схоже,
він подружився з кадетами десятого курсу, – мовила Корнелія, вказавши рукою на
групу кадетів – Він кличе нас.
- Відчуваю,
що вже щось затіяв, – мовив Ален, скоса поглянувши вперед.
- Ален,
як щодо нерівного бою? – єхидно посміхнувся Дейчі. – Я, з моїми новими
знайомими, проти тебе?
- Це
смішно, ми від нього мокрого місця не залишимо, – мовив Жан, який все ще не
знав, хто такий Ален, хоча, як й інші, які, по всій видимості, також пропустили
вчорашню церемонію. Їхній викладач поспішив зупинити їх, проте Арлен жестом
руки заперечив, мовляв, нехай розважаються.
- Що
скажеш? – в очах Дейчі заграли підступні вогники.
- Я
згодна з Жаном, це несправедливо, Ален не проходив тренування з аурою, –
втрутилась в розмову Корнелія.
- Ми
будемо обережні й постараємось не ранити його, – виправдовувався Дейчі.
- Почнімо,
а то від теорії голова болить, – мовив Ален.
Разом з Жаном охочих виявилось близько
п’ятнадцяти, інші поспішили зайняти місця на трибунах. До них, хоч і нехотя, та
все ж приєдналися Корнелія з Меліссою.
- Ми,
зі старшим викладачем Корнеліусом, стежитимемо за бар’єрами, – повідомив Арлен.
- Ти
впевнений, що це необхідно? – звернувся до Арлена Корнеліус.
- Я
тобі потім все поясню…
- Це
все одно трохи нечесно, – звернувся Дейчі до Алена. – Ми в нерівних умовах.
- Про
що ви, старший офіцер Дейчі, він же новачок, та йнас п'ятнадцять, – розгубився
Жан.
- Ну
добре, добре. Не дивись на мене так, – відповів Ален.
- Дякую,
– задоволено заплескав в долоні Дейчі.
- Четверта
форма, прикликання серафима, – виголосив Ален.
- Серааафима…
– ледь вимовив Жан, – Ви… ви… новий командир?
- Сюрприз,
– засміявся Дейчі. – Почнімо, а то я вже
занудьгував. Льодові стріли.
- Початок
непоганий. Вогняний щит, – Ален витягнув вперед праву руку, перед нею з’явилось
жовтогаряче полум’я, яке знищило стріли.
- Тільки
не забувайте, що вода гасить вогонь. – Ален нічого не відповів, лише
посміхнувся. – Не спіть, – звернувся Дейчі до Жана і його товаришів.
- Але
ж… – все ще вагався Жан.
- Ви й
на полі бою так поводитиметесь? – гримнув Дейчі.
Останні слова справили потрібний результат,
Жан кивнув товаришам і вони сформували в руках мечі.
- Покажемо
на що здатні! – вигукнув Жан, і вони кинулись в атаку. Та одразу на них чекала
несподіванка. Зброя проходила крізь Алена. – Що за… – розгубився Жан.
- Командир,
так нечесно, – мовив Дейчі.
- Я і
так виконав всі ваші побажання, – єхидно посміхнувся Ален. – Прорив.
Ален використав тільки дві грані, однак
результату було досягнуто, двоє кадетів не встигли вчасно захиститись. Ударом
їх відкинуло на трибуни.
- Сподіваюсь
вони не постраждали? – звернувся Ален до Арлена.
- Все
нормально, можете продовжувати, – вигукнув Арлен, який одразу поспішив
перевірити їхній стан.
- Годі
гратись, – сердито вигукнув Жан, і огорнув своє тіло й зброю блакитною аурою.
Ален ледь встигав за його атаками.
Врешті-решт пропустив одну й вона прийшлась безпосередньо по тілу. Якби не
рефлекси, то серйозної рани було не уникнути.
- Це
починає мені подобатись, – мовив збуджено Ален.
- Давайте
всі разом, – звернувся Жан до товаришів.
- Ти
впевнений у цьому? Командир Ален ще не
вивчав контроль аури, ми можемо його поранити, – мовив один з учасників
спарингу.
- Не
відступати! – вигукнув Дейчі, що також оточив своє тіло й зброю блакитною
аурою.
Алена почали атакувати зі всіх сторін,
лише дивом йому вдавалось парирувати удари.
- Рін,
можеш дуже швидко пояснити, що таке ця аура? – звернувся до неї Ален.
- Ти,
як завжди, хочеш здійснити неможливе, – зітхнула Рін. – Зараз спробую… хоча ні,
дивись краще сам, а то часу на пояснення немає.
- Це
нагадує ту силу…
- Частково,
але як ти сам розумієш, та сила була на порядок вища за звичні поняття
хранителів.
- З
азами розібрались, та чи зможу я зараз використати щось подібне?
- Пам’ятаєш
Бастіану? Там ти вже використовував її, хоч і не знав, що це таке.
- Пригадую
Мотолу щось таке говорили, – Ален напружив пам’ять.
- Перша
пісня сирени! – вигукнув Жан, і утворив з блакитної аури, що огортала його меч,
дві ударні хвилі.
Ален просто відбив їх своїм мечем, та
щось в цих хвилях непокоїло його. Згодом зрозумів що. Вони заблокували його
слух і тепер доводилося покладатись тільки на зір і рефлекси. Жан кивнув
друзям, після чого вони сформували навколо Алена кільце.
- Доведеться
проекспериментувати, – подумки мовив Ален. – Якщо я правильно зрозумів, то аура
і Іскра пов’язані, а значить мені буде простіше справлятись з контролем.
Бастіана і сім кіл допоможуть.
Ален зосередився. Його тіло стала
огортати зелена аура, з її допомогою він знову зміг чути.
- То
ви цілитель? – насмішкувато мовив Жан. – Хоча – це вже не важливо, друга пісня
сирени!
Над Аленом з’явились мечі.
- Використовувати
вібрації аури, як зброю, вражає, – звернувся до нього Ален.
- Ви
також молодець, під час бою навчитись початкового контролю. Хоча не думав, що
ви цілитель.
- Перша
твоя помилка, – і Ален змінив колір аури на жовтогарячий або, як ще його
називали – золотистий.
- Це
неможливо… за такий короткий час! – вигукнув спантеличений Жан.
Цей тип надав Алену швидкість, що в
рази перевершувала його попередню, тепер вже кадети не встигали за ним, і один
за одним відправлялись в політ. Ряди суперників танули на очах. Мечі, що Жан
створив у небі, і які мали принести йому перемогу, тепер працювали на користь
Алена. Кожен раз цілячись в Алена – Жан попадав у своїх товариші,
- А
тепер добавимо трохи різноманіття, – тіло Алена огорнула червона аура, а мечі в
руках зникли.
- Надто
самовпевнено, – вигукнув Жан, і націлив мечі в місце, де стояв Ален. – Тепер не
зможете ухилитись!
- Можливо,
– посміхнувся Ален. – А можливо мені це й непотрібно, – за спиною Алена
сформувались шість крил. Вони без проблем відбивали мечі, що його атакували і
при цьому захищали від другої їх особливості, – А зараз я скористаюсь трохи
твоєю силою, – Ален створив мечі з червоної аури й направив їх в сторону Жана і
кадетів, що ще були в строю. – Пора закінчувати спаринг.
Коли до цілі залишалось близько метра,
мечі перетворились на ланцюги й немов змії обвили тіла своїх жертв.
- Чудово,
командире! – посміхаючись мовив Дейчі.
- Старший
офіцер, чому ви… – звернувся до нього Жан.
- Ой,
вибач, вибач, я всього лише скориставшись ситуацією і тактично відступив.
- Це
називається…
- Не
будемо вдаватись в формальності. Командир, тримайте їх міцніше, а то в мене
погане передчуття, – прикриваючи рота долонею, прошепотів Дейчі.
- Переконлива
перемога, – мовив Арлен, наближаючись до них. – Ще є над чим працювати, та
початок покладено.
На трибунах почувся шквал
аплодисментів. Виявилося, за час їхнього спарингу, глядачів зібралось близько
тисячі. Вони захоплено спостерігали за кожним рухом учасників і тепер не
приховували емоцій.
- Пощастило,
– повернувши голову вбік, мовив Жан.
- Вмій визнавати поразку, – сердито гримнула на нього Корнелія, що також підійшла. – Якщо ви закінчили, нам пора на наступну лекцію.